Михайло Мороз – художник, добре відомий за межами України. Його твори прикрашають кабінети президента США, прем’єр-міністрів Канади й Баварії, Кардинальську палату патріарха Йосипа Сліпого.
Митець навіть на іншому кінці земної кулі, куди віднесла його доля, залишався вірним серцем і душею карпатським горам та львівським вуличкам. Проте на Батьківщини його ім’я і його твори замовчувалися. Практично невідомі вони й тепер.
Юність майбутнього митця
Народився один з найбільш обдарованих українських художників минулого століття 7 липня 1904 року в селі Пліхів на Бережанщині, в селянській родині Іллі та Парасковії Морозів. Освіту хлопець здобував у місцевій народній школі.
Влітку 1919 року юнак вступив до лав Української галицької армії, був поранений. По закінченню визвольних змагань, з допомогою старшого брата, склав іспити на атестат зрілості.
Учень мистецької школи Новаківського
Хист до малювання та величезна мрія стати художником визначила подальшу долю Михайла. 19-річний хлопець подався до Львова та вступив до Мистецької школи Олекси Новаківського. Школа відчинила двері перед талановитою молоддю з різних куточків Західної України. Вона була першим українським художнім вишем на теренах Галичини, по суті національною академією мистецтв, серед вихованців якої не бракувало відомих згодом митців і мисткинь.
Михайло з перших днів навчання із головою поринув у життя Мистецької школи. Уважно дослухався до порад вчителя, експонував власні твори на звітних (1926 – 1929) і пересувних (1930 – 1933) виставках. Вирізнявся активною життєвою позицією. Постать Мороза – завжди серйозного й зосередженого – можна побачити на багатьох групових світлинах учнів школи, які зберігаються в архіві Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського.
Читайте також: В гостях у львівського художника-модерніста Олекси Новаківського
Космач у житті художника
Найбільш очікуваною подією в житті «новаківців» були літні поїздки до Космача – перлини Гуцульщини посеред мальовничих карпатських краєвидів. Молоді митці брали участь у пленерах (малюванні під викритим небом), спілкувалися із місцевим людом, читали лекції в Народному домі, співали у церковному хорі.
У Космачі Мороз зустрів свою майбутню дружину Ірину Гаврищук. Дівчина була донькою місцевого ґазди Петра Гаврищука, котра закінчила львівську ґімназію сестер-василіянок.
Перші студії за кордоном
Особливо старанні учні Мистецької школи Новаківського ставали стипендіатами митрополита Андрея Шептицького й продовжували студії в Західній Європі. Мороз також скористався такою можливістю. Впродовж 1928-1930 рр. молодий митець стажувався у Паризькій академії Жуліана. Приватна мистецька академія, яку заснував 1868 року художник Родольф Жуліан, була найбільшим конкурентом цитаделі французького академізму – Вищої школи красних мистецтв.
Під час відвідин Парижа Мороз жив під одним дахом із товаришем по школі Новаківського Святославом Гординським. Вони разом копіювали мистецькі шедеври в Луврі, відвідували майстерні іменитих французьких митців та численні виставки, підтримували контакт з українськими художниками, що жили й працювали у французькій столиці. Вислідом літніх подорожей до Нормандії на півночі Франції стало захоплення Михайла морськими краєвидами, зокрема протокою Ла-Манш.
Продовжувач справи учителя
Коли Мороз повернувся до Львова, то долучився до численних виставкових проєктів, що пропагували творчість нової генерації українських митців. Брав участь у пересувних виставках Мистецької школи Олекси Новаківського містами й містечками Галичини (Коломия, Стрий, Самбір, Станіславів, Перемишль, Тернопіль). Також він був членом Українського товариства прихильників мистецтва (УТПМ), котре постало у 1930-1931 рр. з метою всебічної підтримки першої національної художньої школи краю.
Мистецький доробок Михайла, що його задемонстрували на виставці, високо оцінила тогочасна галицька мистецька критика. Так Ліна Федорович-Малицька назвала молодого артиста «в підході та техніці найбільш зближеним до нашого великого мистця [Новаківського]». Зі свого боку Микола Голубець пішов іще далі, проголосивши Михайла Мороза «грізним суперником свого вчителя Олекси Новаківського».
Мороз багато в чому залишався продовжувачем справи Новаківського, чиї ідеї він розвивав за допомогою власної малярської мови. Створював портрети, експресіоністичні пейзажі, натюрморти. Малював спеціальним художнім шпателем-мастихіном, використовуючи насичені кольором мазки.
Влітку 1931 року Михайло Мороз разом із товаришем Григорієм Смольським супроводжував учителя Олексу Новаківського під час подорожі Італією. Побували у Римі, Флоренції і Венеції. Молодому художнику поталанило побачити зблизька шедеври Ренесансу, від яких перехоплювало дух, а на очі наверталися сльози. Не менш незабутньою виявилась аудієнція у Папи Римського Пія ХІ. На італійську землю Михайло Мороз повторно ступить щойно через три десятки років.
Портретист митрополита Шептицького
Після смерті Олекси Новаківського у серпні 1935 року у житті художника розпочався новий етап. До кінця десятиліття Мороз працював офіційним портретистом митрополита Андрея Шептицького та інших церковних достойників.
Владика запросив оселився Мороза на Святоюрській горі. Близьке спілкування із Кир Андреєм вплинуло на світогляд художника і водночас поповнило доробок цікавими творами («Андрей Шептицький під час Служби Божої», 1937). В 1939 році митець був удостоєний посади професора мистецтва у Львівській богословській академії.
Період окупації та одруження
Роки радянської та німецької окупації пережив здебільшого у Космачі. За «перших совітів» експонував окремі свої твори на виставках у Києві та Москві, хоча слухняним адептом «соціалістичного реалізму» ставати не збирався. В часі гітлерівської окупації приєднався до Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ), взяв участь у її львівських виставках (1942 – 1943).
Незважаючи на воєнне лихоліття, в житті митця не бракувало й приємних моментів. Так Михайло одружився із коханою дівчиною, космачанкою Іриною Гаврищук. Незабаром у подружжя народився син Ігор.
Митець-емігрант
Над Галичиною у 1944 році нависла хмара нової більшовицької окупації. Художник, не бажаючи потрапити до рук органам НКВД, разом із дружиною та сином покинув рідну землю і подався на Захід. Як згадував пізніше сам маестро, в Україні він залишив понад 800 олійних творів і кілька тисяч рисунків, більшість із яких були втрачені.
Родина Мороза спочатку опинилася у Словаччині, пізніше їхньою тимчасовою домівкою стала Німеччина. Чотири роки життя проминули у таборах для переміщених осіб на теренах Баварії.
У Німеччині Михайло співав у хорі українських вигнанців «Сурма» та продовжував займатися малярством, захопившись колоритними альпійськими краєвидами. 1947 року митець вступив до лав Української спілки образотворчих мистців (УСОМ). Був експонентом її виставок у Мюнхені (1946) та Регенсбурзі (1947 – 1948).
Прибуття до США
Коли Морози прибули до Сполучених Штатів Америки у 1949-му, це поклало початок найдовшому періоду творчості маляра. Прихистком художника-скитальця став Нью-Йорк.
Активна творча натура далася взнаки й тут: до останнього подиху Михайло Мороз залишався діяльним представником мистецьких кіл української діаспори, був членом Об’єднання мистців-українців в Америці (ОМУА).
Оцінити талант Мороза охочі могли на персональних виставках у Маямі, Нью-Йорку, Парижі, Торонто, Філадельфії. Впродовж 1960-1970-их рр. художник п’ять разів відвідував Італію, де зустрічався із патріархом Йосипом Сліпим. Виконав шість портретів кардинала, проєкт вітражу для церкви свв. Сергія і Вакха, три проєкти мозаїчного оздоблення фронтону катедри св. Софії, понад чотири десятки краєвидів Рима та околиць. У 1980 р. Михайло Мороз став почесним академіком Римської академії красних мистецтв.
На американській землі Мороз, як і чимало інших митців-іммігрантів, облюбував краєвиди Гантеру в штаті Нью-Йорк, Кетскільські гори, що місцями нагадували рідні Карпати, Атлантичне узбережжя.
За словами Святослава Гординського, Мороз «не малює, а просто атакує полотно масивними, пастозними навалами фарб. І вже не природу малює, а ту колосальну вітальну силу, яка движе тими природними формами».
Мистецький доробок
На Заході твори Михайла Мороза прикрашали кабінети високих достойників на кшталт канцлера Баварії, прем’єр-міністра Канади чи президента США, експонувалися у багатьох музеях.
Зовсім іншою була картина на Батьківщині художника. В очах радянських чиновників від культури Михайло Мороз завинив у двох найтяжчих гріхах рядянського мистецтва – «формалізмі» та «буржуазному націоналізмі». Йшлося не лишень про «табу» на згадування імені одного з учнів школи Новаківського. Наслідком «чисток» збірки Національного музею у Львові в 1952-му було варварське знищення 14 полотен митця.
Останні роки художника
Наприкінці життя художник хворів і побоювався, що вже не матиме можливості віддаватися улюбленій справі. «Малювати – це для мене боротьба за істотне. – сказав якось Мороз – За перемогу в зустрічі з природою…».
Помер Михайло Мороз 27 вересня 1992 році у нью-йоркському Стейтен-Айленді, маючи 88 років. Поховано його на українському цвинтарі в містечку Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.
Мистецьку спадщину Мороза вдова художника Ірина пожертвувала Українському музеєві у Нью-Йорку.
