дивись.info

Ікер – емігрант з Львівщини, що став найпопулярнішим письменником за океаном

Ікер – емігрант з Львівщини, що став найпопулярнішим письменником за океаном
Зображення, взяте з блогу Царика М.Б Суходольської загальноосвітньої школи

Івана Керницького важко описати якось коротко. Упродовж  життя чоловік займався не лише культурною, а й громадською діяльністю. Письменник був хорошим гумористом, драматургом і журналістом, а після еміграції Іван так майстерно переповідав про Україну іноземцяв, що його визнали одним із найкращих письменників на чужині.

Однак на Батьківщині про нього чути мало: лише у селі, де він навчався, освітяни облаштували кімнату пам’яті. Тут живуть його нащадки та стараються плекати історію про земляка у будь-який спосіб.

ІА Дивись.info розповість про людину, яку сам Василь Стефаник вважав своїм наступником у літературі.

Чотирнадцятирічний письменник

Народився Іван Керницький у маленькому селі Суходіл на Львівщині (Перемишлянський район) майже 108 років тому в сім’ї кравців. Дитинство його минуло в селі Відники, що на Пустомитівщині.

Тут хлопчик до десятиріччя провчився у чотирикласній школі, а згодом продовжив навчання у Львові, в «Рідній школі» імені Бориса Грінченка, що на вулиці Городоцькій.

Світлина: coollib

Тодішній директор Іван Макітра, який, до слова, був колишнім січовим стрільцем, розгледів у Іванкові талант і порадив йому писати. Під час навчання юнак малював учителів та підписував зображення новелами.

Згодом 14-річний Іван вступає до Львівської торгівельної школи, проте через проблеми із здоров’ям був змушений її залишити. Підлітком він мав достатньо знань, аби допомагати батькам готувати сільських хлопчиків до вступу в гімназію.

Часопис, редактура та перша збірка

Уже в сімнадцять Іван Керницький вступає до модерністського середовища галицької літератури. Тут ідейники створювали часопис «Назустріч» разом із Богданом-Ігорем Антоничем, Іриною Вільде, Анатолем і Ярославом Курдидиками.

Це були письменники «демо-ліберали», які заперечували застарілі народництво та реалізм, поширювали естетизм та відстоювали орієнтацію на західноєвропейські літератури.

Фото: Енциклопедія сучасної України.

Журнал літератури та мистецтв виходив чотири роки у Львові щодва місяці. Його вважали енциклопедією культурно-мистецького життя Західної України 1930-их років. Тут друкувалася репродукція творів мистецтва, літературно-мистецька критика, різні статті про історію українського мистецтва, проза, поезія та огляди.

Потім Іван Керницький працював із Іваном Тиктором, який володів найбільшим у Львові українським видавничим концерном Галичини «Українська преса». З 1932 року 19-річний Керницький був головним редактором ілюстрованого часопису «Наш прапор». Видання окреслювало українську державність, пропагувала ідеї національно-культурного відродження та єдності українськиї земель.

Реклама для газети «Наш Прапор» 1936 р. Джерело: «Аматорський Театр»

Газету визнали однією із найвпливовіших у Львові.

«Наш прапор» широко висвітлював політичні, суспільні та економічні події, наприклад, на початку річника подавав велику аналітичну статтю, яка стосувалася підсумків політичного року. Окрім цього, друкував новини про політичну ситуацію у світі, українське життя в краю та за кордоном тощо.

Появу його перших творів привітав Андрій Чайковський. П’єси Керницького мали неймовірний успіх. З приходом радянської влади став членом новоствореної спілки письменників, та був змушений емігрувати.

До слова, чоловік мав кілька псевдонімів і криптонімів — Гзимс Іван, Папай, але найпоширеніше Ікер, яким він підписував твори через те, що його творчість підпала під заборону у Радянській Україні.

Визнання Іван здобув у 21 рік, коли світ побачила збірка його новел «Святоіванські вогні», що складається зі 16 творів. Тут він пише про святкування Різдва на Галичині, Великдень у його рідному селі та звичаї — такі, як паління собітки (вогнища, що символізує відродження) у переддень Воскресіння тощо.

Пізніше він напише ще з десяток творів, проте під час Другої світової війни чоловік вступає у лави польської армії, відбуває службу та повертається до редакційної роботи.

У часи німецької окупації вигадує політичну рекламу, працюючи по редакціях. У 30 років Іван Керницький здобуває нагороду Українського видавництва.

Із закінченням Другої світової війни, 1944-го, письменник виїжджає до Австрії, а згодом — до Мюнхена. У Західній Німеччині через кілька років виходить його книжка гуморесок  «Циганськими дорогами».

Ще за два роки, 1949-го, Керницький переїздить до Нью-Йорка, де стає співредактором гумористичного місячника «Лис Микита» разом із відомим карикатуристом Едвардом Козаком, який також родом із Львівщини.

Для видання чоловік пише гуморески та статті про долю емігрантів і здобуває прихильність читачів. Окрім цього, для газети «Свобода» (найстарішої у світі україномовної газети, що виходить безперервно з 1893 року — ред.) Керницький дописує нові новели та фейлетони до кінця життя, впродовж більш ніж 30 років.

Заголовок українського щоденника Свобода у США з 2 лютого 1933

Творчість і самовідданість Івана Керницького здобуває прихильність на чужині. Його називають чи не найкращим українським письменником за кордоном, а все тому що він всупереч обставинам висвітлював такі рідні, хоч і давно забуті українські традиції, нагадував про звичаї та навіть розповідав про одяг.

Він був з тих письменників, за якими потрібно шукати так, як колись у білий день зі свічкою в руках шукав людину Діоген. Так, принаймні, говорив про Івана Керницького один з найавторитетніших літературних критиків Микола Голубець.

Читайте також: Українець, без винаходу якого не було би компанії Apple

Чоловік прожив довге та насичене життя і помер у 70 років. До останнього подиху він не облишив улюблену роботу — писав для видань у Нью-Йорку.

Іван Керницький помер на 70-му році життя у США. Фото: Юрій Самсон

Його поховали на православному цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі — єдиному українському пантеоні у США. Тут поховано понад шість тисяч українських емігрантів, з-поміж яких відомі діячі — політики, державотворці, вчені, священнослужителі, письменники, художники, музиканти, меценати.

Мар’яна КОВАЛЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.