• USD: 39.10
  • EUR: 40.00

Ікер – емігрант з Львівщини, що став найпопулярнішим письменником за океаном

Ікер – емігрант з Львівщини, що став найпопулярнішим письменником за океаном
Зображення, взяте з блогу Царика М.Б Суходольської загальноосвітньої школи

Письменник був хорошим гумористом, драматургом і журналістом, а після еміграції Іван так майстерно переповідав про Україну іноземцяв, що його визнали одним із найкращих письменників на чужині.

Івана Керницького важко описати якось коротко. Упродовж  життя чоловік займався не лише культурною, а й громадською діяльністю.

Однак на Батьківщині про нього чути мало: лише у селі, де він навчався, освітяни облаштували кімнату пам’яті. Тут живуть його нащадки та стараються плекати історію про земляка у будь-який спосіб.

ІА Дивись.info розповість про людину, яку сам Василь Стефаник вважав своїм наступником у літературі.

Чотирнадцятирічний письменник

Народився Іван Керницький у маленькому селі Суходіл на Львівщині (Перемишлянський район) майже 108 років тому в сім’ї кравців. Дитинство його минуло в селі Відники, що на Пустомитівщині.

Тут хлопчик до десятиріччя провчився у чотирикласній школі, а згодом продовжив навчання у Львові, в «Рідній школі» імені Бориса Грінченка, що на вулиці Городоцькій.

Світлина: coollib

Тодішній директор Іван Макітра, який, до слова, був колишнім січовим стрільцем, розгледів у Іванкові талант і порадив йому писати. Під час навчання юнак малював учителів та підписував зображення новелами.

Згодом 14-річний Іван вступає до Львівської торгівельної школи, проте через проблеми із здоров’ям був змушений її залишити. Підлітком він мав достатньо знань, аби допомагати батькам готувати сільських хлопчиків до вступу в гімназію.

Часопис, редактура та перша збірка

Уже в сімнадцять Іван Керницький вступає до модерністського середовища галицької літератури. Тут ідейники створювали часопис «Назустріч» разом із Богданом-Ігорем Антоничем, Іриною Вільде, Анатолем і Ярославом Курдидиками.

Це були письменники «демо-ліберали», які заперечували застарілі народництво та реалізм, поширювали естетизм та відстоювали орієнтацію на західноєвропейські літератури.

Фото: Енциклопедія сучасної України.

Журнал літератури та мистецтв виходив чотири роки у Львові щодва місяці. Його вважали енциклопедією культурно-мистецького життя Західної України 1930-их років. Тут друкувалася репродукція творів мистецтва, літературно-мистецька критика, різні статті про історію українського мистецтва, проза, поезія та огляди.

Потім Іван Керницький працював із Іваном Тиктором, який володів найбільшим у Львові українським видавничим концерном Галичини «Українська преса». З 1932 року 19-річний Керницький був головним редактором ілюстрованого часопису «Наш прапор». Видання окреслювало українську державність, пропагувала ідеї національно-культурного відродження та єдності українськиї земель.

Реклама для газети «Наш Прапор» 1936 р. Джерело: «Аматорський Театр»

Газету визнали однією із найвпливовіших у Львові.

«Наш прапор» широко висвітлював політичні, суспільні та економічні події, наприклад, на початку річника подавав велику аналітичну статтю, яка стосувалася підсумків політичного року. Окрім цього, друкував новини про політичну ситуацію у світі, українське життя в краю та за кордоном тощо.

Появу його перших творів привітав Андрій Чайковський. П’єси Керницького мали неймовірний успіх. З приходом радянської влади став членом новоствореної спілки письменників, та був змушений емігрувати.

До слова, чоловік мав кілька псевдонімів і криптонімів — Гзимс Іван, Папай, але найпоширеніше Ікер, яким він підписував твори через те, що його творчість підпала під заборону у Радянській Україні.

Визнання Іван здобув у 21 рік, коли світ побачила збірка його новел «Святоіванські вогні», що складається зі 16 творів. Тут він пише про святкування Різдва на Галичині, Великдень у його рідному селі та звичаї — такі, як паління собітки (вогнища, що символізує відродження) у переддень Воскресіння тощо.

Пізніше він напише ще з десяток творів, проте під час Другої світової війни чоловік вступає у лави польської армії, відбуває службу та повертається до редакційної роботи.

У часи німецької окупації вигадує політичну рекламу, працюючи по редакціях. У 30 років Іван Керницький здобуває нагороду Українського видавництва.

Із закінченням Другої світової війни, 1944-го, письменник виїжджає до Австрії, а згодом — до Мюнхена. У Західній Німеччині через кілька років виходить його книжка гуморесок  «Циганськими дорогами».

Ще за два роки, 1949-го, Керницький переїздить до Нью-Йорка, де стає співредактором гумористичного місячника «Лис Микита» разом із відомим карикатуристом Едвардом Козаком, який також родом із Львівщини.

Для видання чоловік пише гуморески та статті про долю емігрантів і здобуває прихильність читачів. Окрім цього, для газети «Свобода» (найстарішої у світі україномовної газети, що виходить безперервно з 1893 року — ред.) Керницький дописує нові новели та фейлетони до кінця життя, впродовж більш ніж 30 років.

Заголовок українського щоденника Свобода у США з 2 лютого 1933

Творчість і самовідданість Івана Керницького здобуває прихильність на чужині. Його називають чи не найкращим українським письменником за кордоном, а все тому що він всупереч обставинам висвітлював такі рідні, хоч і давно забуті українські традиції, нагадував про звичаї та навіть розповідав про одяг.

Він був з тих письменників, за якими потрібно шукати так, як колись у білий день зі свічкою в руках шукав людину Діоген. Так, принаймні, говорив про Івана Керницького один з найавторитетніших літературних критиків Микола Голубець.

Читайте також: Українець, без винаходу якого не було би компанії Apple

Чоловік прожив довге та насичене життя і помер у 70 років. До останнього подиху він не облишив улюблену роботу — писав для видань у Нью-Йорку.

Іван Керницький помер на 70-му році життя у США. Фото: Юрій Самсон

Його поховали на православному цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі — єдиному українському пантеоні у США. Тут поховано понад шість тисяч українських емігрантів, з-поміж яких відомі діячі — політики, державотворці, вчені, священнослужителі, письменники, художники, музиканти, меценати.

Мар’яна КОВАЛЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: