Історії від Вусатого Пана: «Піратська імперія»

Сьогодні Вусатий Пан розповість читачам ІА Дивись.info історію про князя Святослава, його походи і завойовування чужих земель.

«Є різні шляхи утворення держави, є різні теорії, як утворюється держава – або шляхом насильства, або шляхом суспільної угоди. Зазвичай, кожна держава утворюється по-своєму. Якщо брати Київську Русь, то ми бачимо, що спочатку варяги стали княжити у Новгороді, потім спустилися та захопили Київ і згодом, створивши шлях з варягів у греки, почали його розширювати. Тобто це було все ж таки завоювання. Пізніше, у ХІХ столітті, російські історики почали боротися проти так званого норманізму: мовляв, як це так – нас завоювали, нашу державу створили завойовники? Саме тоді з’явилися версії, що нібито Рюрик був не скандинавом, а якимось місцевим слов’янином – хоча до епохи романтизму про це не дуже думали. Навпаки, це додавало трохи колориту нашій історії, пов’язувало з добою вікінгів, з широким європейським контекстом. Україна – це Європа!

Ми бачимо, що Київська Русь розширювалася та розвивалася за таким принцип – пішов, завоював, взяв данину, з якоюсь місцевою елітою більш-менш домовився. А з поведінки давньоруських князів ми бачимо, що їх цікавили саме торгівельні шляхи. Особливо це видно на прикладі князя Святослава Хороброго, або Завойовника, за якого Київська Русь набула небачених масштабів.

До кінця наполеонівських війн це була норма – пішов, завоював просто тому, що можу

Цікаво, що Київська Русь загалом дуже швидко виникла. Перше покоління Рюриків сиділо у Новгороді, а син Ігор вже княжить у Києві – володіє власне шляхом з варяг у греки, починає брати данину з сусідніх племен. Натомість син Ігоря Святослав керується принципом утворення будь-якої імперії. До кінця наполеонівських війн це була норма – пішов, завоював просто тому, що можу. Лише згодом стало розуміло, що такий принцип може вилитися у багаторічну війну по усій Європі, перетворивши її на руїну. Тож простіше домовитися про якусь колективну безпеку – не можна просто так піти і завоювати сусіда. А в Середньовіччі це було нормально, і ось саме тому, коли один сусід воює значно краще, ніж інші, ми бачимо в історії, як швидко зростають імперії: Римська імперія Олександра Македонського, монгольська імперія тощо.

І таким класичним прикладом є Святослав, який пішов на Хозарський каганат. До того це була потужна держава з доволі високорозвиненою культурою і своїми традиціями. Після Святослава від хозар залишилися лише археологічні знахідки і культурний вплив. Однак великого князя Русі називали каган. Де це зустрічається? У першому відомому літературному творі Київської Русі «Слово про закон і благодать», написаному за Ярослава Мудрого, Святослава називають каганом, що з єврейської «кохен» – священник. Оскільки хозари сповідували юдаїзм, то в них правитель мав сакральне значення, а відтак – титул «кохен» (священник, жрець). Так само, як в скандинавів вождь (конунг, князь) мав також часто і сакральне значення. Недарма Олег (Хельго) у перекладі «святий», Хельга – «свята». Є навіть таке припущення, що ми насправді не знаємо, як звали Олега, тому що Олег це просто значить «святий», що вказує на сакральну функцію вождя, бо у скандинавів не був розвинений окремий інститут жерців-друїдів як у кельтів чи священників у греків тощо. Тому часто за сакральні функції відповідав вождь і, відповідно, мав такий титул.

Після Святослава від хозар залишилися лише археологічні знахідки і культурний вплив

Отже, Святослав зруйнував потужний Хозарський каганат. Це було нормально для доби вікінгів, коли пірати північних морів обертали на попіл потужні королівства. Тому немає нічого дивного, що затятий вояка Святослав зміг знищити таку сильну державу. А в арабських літописах є звістки, що Святослав ходив походом до Іспанії. Щоправда, невідомо чи торгувати, чи грабувати. Принцип того часу: хто слабший за тебе – того грабуєш, хто сильніший – від того тікаєш, хто рівний з тобою – з тим торгуєш.

І ось у «Повісті временних літ» є історія, коли Святослав пішов завойовувати болгар, а Київ тим часом взяли в облогу печеніги. Дізнавшись про це, князь швидким маршем повертався до своєї столиці і саме тоді він отримав листа, в якому були такі слова: «Чужу землю шукав, а свою загубив». Водночас сам Святослав казав: «Я не хочу сидіти в Києві. Я краще тут, на Дунаї, собі сяду. Тут перетинаються всі мої шляхи – з півдня на північ і зі сходу на захід». Тобто якраз шлях з варяг у греки, а з іншого боку – дорога з Азії в Європу. Тобто з цього видно, що Святослав не мав особливих сентиментів до Русі і не вважав її рідною землею. Він був там, де були гроші. Це була державна корпорація – бізнес.

Святослав не мав особливих сентиментів до Русі і не вважав її рідною землею

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Держава митників і контрабандистів»

Ще один приклад – історія загибелі Святослава. Він пішов на болгар, яким на допомогу прийшли візантійці. Зрештою був укладений якийсь почесний мир. Історія розповідає, як прийшов візантійський імператор, увесь у золотих обладунках, і на противагу йому Святослав – у простому, жмут волосся на голові. Історики досі сперечаються чи це була скандинавська чуприна, чи хозарський пейс. Бо враховуючи потужний вплив Хозарського каганату, можливо, і це. На зворотному шляху Святослава наздогнали печеніги, і на переправі, на Хортиці, князь загинув як справжній вікінг-авантюрист, у кращих традиціях скандинавських саг. Це було нормально для того часу.

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Про вибір віри князем Володимиром, або Русь православна і не дуже»

Важливо інше: чужу землю шукав – свою загубив. Це вказувало на те, що тодішня Київська Русь була не настільки держава у сучасному розмінні, скільки корпорація. Нормальною класичною державою держава стає тоді, коли правитель приростає до землі, коли він розуміє, де має сидіти, де земля чужа, а де своя. Так, до речі, бувало у Середньовіччі, коли нормани – нащадки вікінгів захопили Англію, а Вільгельм Завойовник почав правити у Лондоні.

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Про вибір віри князем Володимиром, або Русь православна і не дуже» (відео)

Святослав – це яскравий приклад того, якими були наші князі. Зовсім не такими, якими їх змальовували. Ми звикли, що якщо князь, то мудрий державник, відважний та шляхетний. Насправді це більше нагадує скандинавські саги та авантюри.

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Держава митників і контрабандистів»

Потім, коли виник зв’язок між князями і землями, це вже були інші правителі та інша Русь, і про цей процес ми будемо говорити окремо. А щодо Святослава, то державник з нього був нікудишній. Руссю фактично правила Ольга, а він ходив і шукав пригод. Але ось що буває в історії, коли створений міфічний, легендарний образ має більше значення, ніж реальна історична постать. Всі ми знаємо Святослава як відважного, мужнього, з оселедцем і його знаменитий вислів «Іду на ви», який він шляхетно надсилав ворогам як попередження. Такий собі князь-шукач пригод, про якого дуже класно писати героїчні поеми. І саме тому у XVI-XVII столітті згадували про його легендарні перемоги, а у ХІХ про нього писали думи. 1916 року в УСС був заснований «Орден Залізної Остроги» імені Святослава Завойовника. А сьогодні гербом Сил Спеціальних Операцій ЗСУ є двозубець Святослава, а девіз – «Іду на ви».

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Піратська імперія» (відео)

Міфічний легендарний образ Святослава цікавіший і має більше значення для держави, ніж реальний князь. І треба розуміти, що ми у цьому відношенні не є унікальними. Той самий Річард Левине Серце – класичний приклад короля-авантюриста, який залишив свою державу, а сам ходив у походи».