«Професійне свято» тата: не знецінюйте роль батька, якщо хочете рівності

Знецінення - річ, яка страшенно шкодить у багатьох сферах суспільного життя. Але в питанні виховання дітей - це просто зброя масового ураження. На щастя, все частіше почали говорити про знецінення доглядової праці жінок  в очах суспільства і що з цим щось треба робити. Про знецінення ролі батька ще лунає рідко. Але сьогодні пропоную саме про це й поговорити, бо навіть календарна нагода є - 20 червня, День батька.

«Професійне свято» тата

Ще кілька років тому я навіть не знала, коли відзначають цей день, хоча журналісти часто працюють у своєму редакційному плануванні з різноманітними календарними датами (а через це знаю я про день місцевого самоврядування, день ЗСУ, день донора та навіть день стоматолога). Можу посперечатися, що більшість із вас теж про День батька кілька років тому не знала! Та й був він якимось формальним, хоча День матері відзначаємо давно.

Але в останні роки татівське свято все частіше на слуху: в ЗМІ, у побуті, на нього реагує маркетинг. Це важливо, бо це – один з елементів видимості татів у суспільстві. Так само, як День захисту прав жінок - частина елементу видимості руху за рівноправ’я, а День матері - нагода поговорити про доглядову працю українських жінок. 

Якщо вдаватися до символізму, то формальність Дня батька натякає також і на притаманну нашому суспільству формальність самої ролі батька. На щастя, ця парадигма змінюється, а стереотип про “діти - не чоловіче діло” відходить. 

Та все одно батько і досі часто залишається невидимим, непоміченим, незначущим. Це і є знецінення. Знецінення його ролі, його відповідальності. Мені видається, що здебільшого воно є несвідомим, тож закликаю спершу розібратися.

Чи під силу це чоловікові?

Чи під силу чоловікам вести бізнес? Тобто чи можуть вони впоратися з викликами, бути гнучкими та кмітливими і реагувати на обставини? Погодьтеся, запитання звучить безглуздо. 

Саме так безглуздо в моїй голові звучить запитання: “Чи під силу чоловікам виховання дітей, чи можуть вони бути достатньо компетентними, щоб розділити цей обов’язок 50 на 50 з жінкою?” А багато хто озвучує це запитання, або підводить до нього цілком без іронії та на повному серйозі. “Не чоловіча справа”, “чоловік не має возитися з підгузками”, “”купання дитини - справа матері”, “склали протокол на матір”, “горе-матір”. Ось приклади різних похідних форм цього запитання. Наше суспільство ніби очікує, що чоловік зазнає фіаско в цій ролі і навіть не покладає жодних надій на цього умовного пройдисвіта, так, ніби діти - це на 75% відповідальність матері і лише на 25% - батька. Або 80% на 20%. А може ще менше. Хоча сучасні тати дійсно стараються, все більше намагаються брати на себе батьківську роль і відповідальність, хоча це і досі щось переважно outstanding, аніж базова норма. 

Згадайте батьківські збори в школах, які лише називаються батьківськими, а за своєю суттю є зборами мам (за поодинокими винятками). І ніби ніхто прямо не забороняє чоловікам на них приходити й активно цікавитися шкільними успіхами й невдачами дітей, але якось так сталося, що освітня система покладається саме на мам (“викличу маму в школу”, “записка від мами”, “перекажи мамі” і так далі). На батьківських зборах в садку моєї дитини був помічений лише один тато, хоча я щоранку спостерігаю, як здебільшого саме чоловіки відводять дітей до садка. Виглядає так, що їхня роль перетворюється в якусь механічну: відвести-забрати, а про стратегічні речі на зборах говоритимуть лише мами, бо й відповідають за дітей саме (і винятково) вони. 

(Не) чоловічий пріоритет

До речі, питання тут і в самих українських чоловіках та їхніх уявленнях про сім’ю. За результатами дослідження «Сучасне розуміння маскулінності - як українські чоловіки ставляться до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок», проведеного Фондом ООН  галузі народонаселення, Урядом Великої Британії, та Мінсоцполітики 2018 року, виховання дітей для них не є пріоритетом. За цими даними, лише 4% чоловіків переважно беруть на себе піклування про членів родини, які того потребують і майже половина - 48% - вважає, що ділять ці обов’язки порівну. Наголошую, що вони так вважають, бо в цьому ж дослідженні йдеться, що жінки витрачають на хатню роботу вдвічі більше часу і більше половини опитаних чоловіків думають, що їхні партнерки задоволені таким розподілом. 

При цьому лише чверть опитаних чоловіків брали відпустки чи відгули, коли в сім’ї народжувалася дитина, а тривало це переважно не більше 14 днів. Можливо, право татів на невелику відпустку після народження дитини зможе покращити цю ситуацію. Є країни, які стимулюють залучення чоловіків до виховання дітей саме у такий спосіб - коли загальний час відпустки по догляду за дітьми партнери зобов’язані поділити на двох. 

У цьому ж дослідженні йдеться, що українські тати проводять вдвічі менше часу з дітьми, ніж матері. Це й не дивно, якщо врахувати, що 63% чоловіків вважають, що заміна підгузка, годування та купання немовлят - справа матері (хоча це вже не так про знецінення батьківської ролі, як про викривлене уявлення про батьківство).

Автори дослідження “Сучасне розуміння маскулінності”, про яке говорили вище, винесли у презентацію цікаву цитату чоловіка, яку почули під час проведення фокус-групи : “Доки дитина маленька, для неї важливий зв’язок з матір’ю, тому саме жінки мають опікуватися дошкільнятами. Чоловіки можуть долучатися до виховання вже пізніше, у підлітковому віці, коли треба пояснювати певні речі, пов’язані з дисципліною, відповідальністю, дорослішанням». І це теж – один зі стереотипів, які знецінюють батьківську роль, спотворюють розуміння батьківства та відводять батька на другий план. Ви читали колись літературу для «новоспечених» батьків? Ту, де про психологію виховання, прив’язаність, ресурс і тому подібне? Навіть у дійсно мудрих книжках фахових спеціалістів часто наскрізним є звертання до матері та відведення батька на другий план. Тату віддають роль “підтримувати маму, яка має бути опорою для своєї дитини”, але ніяк не рівноцінного партнера. І це ті цеглинки, з яких потроху виростають в нашій свідомості стереотипи про те, що чоловіча роль у вихованні другорядна й не така вже важлива, і що відповідальність за дітей лежить на жінці. 

За собою я іноді помічаю неусвідомлене знецінення чоловічих можливостей у ролі батька. Тобто, раніше воно було неусвідомленим, але тепер я над цим працюю. Якось у неділю ми гуляли всією родиною й зайшли на дитячий майданчик, де було повно дітей та їхніх батьків. А з мам була лише одна - я. “Оце так! - думала я собі, рахуючи кількість татів на квадратний метр (їх реально було поза десять осіб, чисто men's club). - Розповісти комусь - не повірять, що ось таке буває!” У цих думках насправді й зарите знецінення, бо коли би я побачила майданчик, де з дітьми бавиться з десяток мам, я би нічого подібного не подумала. А багато хто такі свої думки/подиви/сумніви щодо татів вимовляє вголос, часто цим самим батькам. 

Наприклад, у моїй інформаційній бульбашці вже стало тенденцією, що відповідальні тати нарікають на ситуації, коли сторонні люди роблять їм зауваження щодо того, як вони мають поводитися з власними дітьми. Ніби вони не можуть собі дати раду з цим питанням. Апогей цих ситуацій - пряме запитання від незнайомців: “А де ж ваша мама, чого вона вас з дитиною наодинці лишила?” Знову ж, у компетентності жінки в ролі матері незнайомці сумніваються в рази рідше. Це виглядає як дрібні епізоди цього самого суспільного очікування, що чоловік - не впорається, а натомість жінка має тягнути цю лямку одноосібно і нести відповідальність за дітей - сама. 

Актори другого плану

І ні, я не “надумала” таку проблему, бо формалізація ролі батька у нас виливається в упередження правоохоронної системи та соцслужб до матері. Пояснюю. Не так давно патрульна поліція Львівщини опублікувала рядове інформаційне повідомлення, що у Винниках небайдужі звернулися до патрульних, бо чули дитячі плачі. Патрульні приїхали на місце, у квартирі побачили двох маленьких дітей без належного нагляду, антисанітарію й обох нетверезих батьків. Поліцейські склали на матір протокол про неналежне виконання обов’язків. Правоохоронна система у цьому дрібному випадку виявилася сліпою, бо не побачила батька та його ролі й відповідальності в рівній мірі з материнською. Можна було вважати, що це окремий випадок, хоча за кілька тижнів до цієї новини соцмережі обурювалися майже аналогічною за змістом історією, лише в Києві. 

Статистика теж говорить про системність проблеми. Детально про це у своєму тексті на “УП” розповіла Ірина Шиба, виконавча директорка Фундації DEJURE: “За даними Державної судової адміністрації України у 2019 році суди першої інстанції розглянули 34 177 справ про невиконання батьківських обов'язків. Усі ці справи розглядаються на підставі адмінпротоколів поліцейських. За дослідженням Фундації DEJURE, проведеного разом із Асоціацією жінок-юристок України "ЮрФем", з 628 судових рішень майже 80% адмінпротоколів було складено на матір і лише 17% на батька. У 3% на бабу, діда чи інших опікунів”. І тут система відводить батька на другий план.

Знецінення та зверхність до татів, яку часто демонструють в нашому суспільстві, геть не йде на користь популяризації цієї соціальної ролі. А без такої популяризації годі говорити про рівність чоловіків та жінок. Без балансу в розподілі доглядової праці жодної рівності у можливостях не може бути. 

День батька - чудовий привід сказати своїм партнерам чи батькам, що виховувати дітей – це, окрім відповідальності, ще й чудова можливість побудувати надійні близькі відносини із дитиною, разом проходити її становлення, збагатити себе спілкуванням із нею, впливати на те, якою людиною вона стане у дорослому віці….

Жінки дійсно століттями тягнули цю сферу на собі майже одноосібно, але немає жодної фізіологічної чи суспільної передумови не ділити цю відповідальність порівно. Тому, якщо хочемо рівності, маємо боротися з суспільним знеціненням та частіше нагадувати собі (а іноді також і поліції, і соціальним службам), що в дітей є не лише мами. 

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

---

Матеріали у рубриці Погляди - Колонки, є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених у Колонках. Редакція не несе відповідальності за достовірність та тлумачення викладеної інформації та виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.