Історії від Вусатого Пана: «Завелика держава»

Сьогодні Вусатий Пан розповість читачам Дивись.info про те, як Київська Русь стала надто великою, а численні князі змагалися між собою за право сидіти у Києві.

«Четверта наша історія про те, як Київська Русь досить швидко розрослася до величезних розмірів, ставши однією з найбільших держав світу та найбільшою державою Європи. І, звісно, виникли проблеми, як керувати такими великими територіями? Адже слід пам’ятати, що наші князі Рюриковичі були варягами, вікінгами і повадки у них були, як у піратів. Тобто не було чіткої системи успадкування, а головне – не було законів яким усі корилися.

Державницьке мислення починається з того, що людина від чогось відмовляється заради спільної користі. А оскільки перші володарі Русі – це були завойовники, які не звикли від чогось відмовлятися, навпаки – візьму стільки, скільки можу, – відповідно, постала проблема й у спадкуванні – переході царства. І ось що ми бачимо. У Святослава троє синів – Ярополк, Олег та Володимир. Ярополк як старший сів у Києві, Олега посадили у не так давно підкорені Ольгою древлянські землі – Овруч на Житомирщині. Тож треба було, щоби хтось там сидів і нагадував древлянам, хто в домі господар. А Володимира відправили у Новгород – туди, звідки почалася держава Рюриковичів. Та Новгород не був такий крутий, як Київ, оскільки не усі торгові шляхи проводили через нього.

Державницьке мислення починається з того, що людина від чогось відмовляється заради спільної користі

І що ми бачимо? Ярополк пішов війною на Олега. Олег загинув. Потім Володимир іде на Київ, вбиває Ярополка і починає сам княжити у столиці. Згодом князь Володимир своїх синів саджає по різних містах, але старший мав сидіти у Києві. На території Русі міст було багато. Недарма у скандинавських джерелах Русь називалася Гарди, або Гардарика – країна міст. Бо саме тоді, ріка була торгівельним шляхом, яким ходили купці. Однак щоб така модель працювала, треба аби усі інші князі на це погоджувалися. Князь, якого послали княжити, наприклад, у Ростов, залишався там і не зазіхав на Київ.

Це були темні часи, коли не встигли сформуватися ні державницька традиція, ні закони. Було на Русі отаке своєрідне «лествичне право», тобто старший брат сидить у Києві, молодші – по інших містах. Коли старший брат помирав, наступний за старшинством перебирається у Київ, ще молодший туди, де був старший і так далі. Звісно, наймолодшим було важко. Але оскільки це були вчорашні вікінги, які не звикли жити у системі законів, не звикли, що вони комусь чи чомусь, окрім грубої сили, мають підкорюватися, тому, звісно, вся наступна історія Русі – це постійні міжусобиці за те, хто буде княжити. І ось вмирає князь Володимир, а між братами починається гризня.

Вся наступна історія Русі – це постійні міжусобиці за те, хто буде княжити

За церковною традицією, старший брат Святополк убив Бориса та Гліба, а праведний Ярослав Мудрий проти нього повстав і став сам княжити. Втім, найімовірніше, саме Ярослав як один із молодших братів розпочав війну. Але часто історію пишуть переможці. Натомість у скандинавських джерелах є звістки, як один вікінг розповідав, що він вбив конунга Борислейва (Бориса) за наказом конунга Ярицлейва (Ярослава). Отже, напевно ми нічого сказати не можемо. Але скидається на те, що саме Ярослав, який згодом став Мудрим, за якого з’явилися Софія Київська і «Руська правда», той, на якого ми звикли дивитися як на ідеального володаря, розв’язав громадянську війну, в рамках якої ще й поляки взяли Київ. А після цього став справді мудрим і вдалим правителем, яким ми пишаємося.

Те саме відбувалося після смерті Ярослава Мудрого. Він розділив державу між своїми синами: старший править у Києві, а молодші йому коряться. І так само починається міжусобиця за те, кому де правити.

Загалом, якщо казати про історію Київської Русі, то ми всі знаємо її десь до Ярослава включно. Аскольд і Дір ходили на Візантію, Олег їх вбив і центр переніс у Київ, Ігоря вбили древляни, а княгиня Ольга за нього помстилася, Святослав усю Європу тримав у страху, потім Володимир охрестив Русь і Ярослав – це пік величі Київської Русі. А ось що було після цього – ми усіх тонкощів не знаємо. Знаємо, що воювали проти половців та печенігів. І знаємо, що були княжі міжусобиці. Якщо почитати «Повість временних літ» після Ярослава, то все по колу: один пішов на другого, місто спалив, побив, захопив, потім прийшов третій і ще наваляв. Потім два князі об’єдналися проти третього – пішли на нього, спалили місто. І так відбувається доти, доки не прийшли монголи і не помножили усіх на нуль. Тому що не було закону, який би усі шанували. Закон працює тоді, коли його дотримуються чи є усталена традиція. У ситуації з Київською Руссю такого не було.

А у випадку Київської Русі кожен князь мріяв правити у Києві

Ми говорили про феномен піратської імперії, коли Святославу було все одно, де сидіти. Тобто не було прив’язки князя до своєї землі. Саме цим феодалізм на Русі дуже відрізнявся від феодалізму у Європі: коли франки чи нормани завоювали Галію або ж Англію і король роздавав землю своїм васалам з умовою, що вони на цій землі споконвіку сидітимуть і їхні діти та онуки. А у випадку Київської Русі кожен князь мріяв правити у Києві. Що ж, якщо подивитися, як поводили себе вікінги чи то в Англії, чи то у скандинавських країнах,то десь тільки з ХІІ століття їхні правителі почали вмирати своєю смертю. Вікінги були хлопцями простими: можу вбити – вб’ю. Тому немає нічого дивного, що й наші князі так себе поводили.  Адже Київська Русь виникла не на порожньому місці. Це була частина європейського контексту, частина доби Великого Переселення народів, частина Темних Віків.

Так само швидкий зліт і криза руської держави подібні до того, що відбувалося в інших куточках Європи. Імперія Карла Великого трималася на його харизмі. А ось син його вже виявився слабким. Онуки Карла почали між собою воювати, і зрештою імперія розпалася. Це було добре, бо з неї виросли Франція, Італія, Німеччина. Так само була данська імперія Кнуда, яка теж довго не проіснувала. Була держава Александра Македонського, яка швидко розпалася через свої розміри та швидку смерть засновника. Римська Імперія постійно мала проблеми через розміри, бо відбиватися від германців на одному кінці та персів на іншому було важкувато. 

Якщо повернутися до Русі, то держава була надто великою і було надто багато князів, кожен з яких мріяв правити у Києві, тому що, власне, шлях з варяг у греки – це було те, що тримало укупі усю безмежну територію. А князь, якого запроторили князювати у Чернігів чи Переяслав, замість того, щоби плекати своє місто, зробити так, щоби воно приносило якнайбільше грошей, а його селяни були гладкі і веселі, ставився до нього, як до чогось тимчасового. 

Але проблема в тому, що угоди, ухваленої на Любецькому з’їзді, ніхто не дотримався, тому що усі мріяли про Київ, де сходилися торгівельні шляхи

За часів одного із найпристойніших і найстриманіших князів князя Володимира Мономаха 1097 року відбувся Любецький з’їзд, на якому було вирішено, що нехай кожен князь триває отчину свою. Тобто якщо ти у Чернігові – сиди там і на Київ не зазіхай. Часто вчені сперечаються чи то було добре, чи зле. Зле, бо, як вважають науковці, це поклало початок розпаду Русі на окремі удільні князівства. Добре, тому що нарешті кожен князь мав дивитися на свій шмат землі, а не шукати десь чуже. Але проблема в тому, що угоди, ухваленої на Любецькому з’їзді, ніхто не дотримався, тому що усі мріяли про Київ, де сходилися торгівельні шляхи. Тобто хто сидить у Києві – той тримає касу. Саме тому історія Київської Русі ХІІ-ХІІІ століть виглядає такою сумною і нецікавою, бо це постійно однакові події: як князі між собою воювали, інколи об’єднуючись, щоби разом наваляти половцям. Або навпаки – об’єднувалися з половцями, аби наваляти комусь третьому.

Власне моє рідне місто Кам’янське виникло біля Романового кургану, де в ХІ столітті половці вбили князя Романа, бо їм за це заплатив інший князь.

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Завелика держава» (відео)

Не треба ставити до наших правителів занадто високі очікування. Це вчорашні вікінги, пірати, розбійники. У них вже почало з’являтися державницьке мислення, але вони жили у такій правовій системі, коли піти і наваляти сусіду було нормально. Ми живемо у світі, де вважається, що розпочати віну – це злочин. Ми дійшли цього, маючи досвід Першої світової війни, Другої. Загалом ще після наполеонівських воєн Європа зрозуміла, що розпочинати війну – це погано. Але у Середньовіччі піти і наваляти сусіду лишень тому, що можу – це було нормально. І ти не мав ображатися на князя, бо він тобі наваляв. Якщо ти йому наваляв, то молодець. Але завтра ви з ним цілком могли об’єднатися проти когось третього. Це було нормальне Середньовіччя, ще не пом’якшене впливом церкви, куртуазною ідеологією тощо. Щоби з’явилися такі традиції і система цінностей, а розбійники стали лицарями, потрібно декілька поколінь. Київська Русь проходила цей шлях і зіштовхувалася зі своїми проблемами, точно з такими, через які проходили усі інші народи та держави.

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Про вибір віри князем Володимиром, або Русь православна і не дуже»

Нам здається, що усі ці князівські міжусобиці – це жах, але коли ми подивимося на історію Карла Великого, Давню Грецію, англосаксонські королівства, навіть Японію, яка формально була єдиною під правлінням одного божественного імператора, то там відбувалися ті самі процеси. І занепад Києва і розпад Київської Русі, з якої виростуть різні народи – це цілком логічне та закономірний процес. Наші попередники не були ідеальними. Це були люди з плоті і крові, які діяли у рамках того часу і поводилися так, як мали поводитися князі в умовах дикого Середньовіччя.

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Держава митників і контрабандистів»

Київська Русь не була національної державою. Нації з неї поступово з’являться пізніше, але коли вони згадуватимуть про своє минуле, то всі пам’ятатимуть про велику і потужну Київську Русь.

Читайте також: Історії від Вусатого Пана: «Піратська імперія»

Жодна історія не є ідеальною і наша, зокрема. Для того, що ми зараз називаємо українським народом та українською землею, потрібно було кілька поколінь».