Ранньомодерний Львів: який вигляд мали городяни у XV-XVII століттях

Який вигляд мали городяни, яким був їхній зріст, стан здоров’я, чим відрізнялися від мешканців інших українських міст, ІА Дивись.info розповіла антропологиня Ольга Мінейко.

Місто мертвих

«Щодо Львова, то дослідження проводили спорадично і не лише мною, а й моєю керівницею Олександрою Козак. І нам вдалося зібрати невеличку антропологічну колекцію зі Львова. Якщо її детальніше проаналізувати, то отримаємо дуже цікаву картину до життя населення ранньомодерного Львова», – розповіла Ольга Мінейко.

Зібрана антропологічна серія налічує близько 160 поховань, більшість з яких були виявлені 2006 року при Львівській катедрі.

«Тоді ремонтували дорогу, проводили колії і це дало змогу відкрити невеликий фрагмент кладовища. А ми знаємо, що Львів називають містом мертвим, тому що у нас дуже багато церков. Адже раніше при кожному храмі існувало прицерковне кладовище. І хоча в останній чверті XVIII століття австрійська влада заборонила ховати людей у межах міста, ці цвинтарі мали повністю ліквідовувати, а останки вивезти за межі міст, але наші археологічні дослідження свідчать, що цього ніхто не робив. Тобто часто ліквідовувалися зовнішні ознаки поховань, у деяких випадках завозився новий шар грунту, а самі поховання так і зберігалися, причому поховання ми знаходимо з XIII століття до XVIII», – веде далі антропологиня.

Вона зазначає, що 2006 року вдалося відкрити лише невеличку частину. І ці поховання датуються XV-XVII століттями.

Ми не маємо жодного могильника у межах Львова, який був би повністю вивчений або бодай розкритий

«Оскільки поховання були при катедрі, то ці люди належали, очевидно, до середнього класу, міщани. Вивчаючи їх, ми можемо простежити дуже цікаві риси. Ще одна невеличка серія походить з церкви Миколая, де 2016 року проводилися рятівні дослідження. Треба розуміти, що це завжди рятівні дослідження. Ми не маємо жодного могильника у межах Львова, який був би повністю вивчений або бодай розкритий. Це неможливо через щільну забудову. Тобто ці поховання будуть ще довго законсервовані і знаходитимуться там, де вони знаходяться. При церкві Миколая було виявлено 12 поховань. Це були останки дорослих людей. Але більшість – це люди віком до 35 років. Кілька було старших. Ще одна серія походить з церкви Чесного Хреста, яка знаходилася там, де проводилися дослідження на місці фонтану «Кульбаба». Коли його зняли, насамперед почали вивчати фундаменти церкви, біля яких було знайдено 12 поховань і три перевідкладених скупчення. Загалом в цих похованнях знаходилися останки 33-35 осіб. Цікаво те, що більшість – це підлітки 12-16 років. І навіть кілька дітей віком 6-12 років. Також невелика кількість дорослих. Ще одна дуже манюсінька серія – це поховання, виявлені на вулиці Весела, 5. Їх можна співвіднести з церквою святого Теодора. Самих ознак храму виявлено не було, але є повідомлення про те, що вона знаходилася поряд. Це поховання жінки віком 25-35 років, дівчинки – 6-7 років і немовляти. Чи мали вони генетичну спорідненість, сказати навряд чи можна», – пояснює експертка.

«Імпортовані» віруси

Проведені антропологічні дослідження дозволили визначити середню тривалість життя городян того часу.

«Середній вік смерті чоловіків становив 38 років, жінок – 34 роки. Якщо порівнювати дані з могильниками з інших територій періоду ранньомодерної України, то виявилося, що тривалість життя львів’ян була найкоротшою. Також нам вдалося з’ясувати середній зріст похованих. Середній зріст у чоловіків становив 170 сантиметрів, у жінок – 164 сантиметри. Якщо порівнювати зріст львів’янок з жінками з інших територій, то вони були дуже високими. Наприклад, на Подолі у Києві чоловіки були такого ж зросту, а жінки – 158 сантиметрів. 6 сантиметрів на той час – це досить вагома різниця. У Комарні зріст жінок теж становив 158 сантиметрів. Ми припускаємо, що львів’янки були вищими через вплив різних генетичних зв’язків з чоловіками – представниками інших етносів, адже у Львові селилося дуже багато заможних торговців. І ось коли вони з’являлися, то городянки намагалися своїх доньок видавати за них заміж. Бо якщо ми маємо могильник суто з певної території, то різниця у зрості між чоловіками і жінками становить не менше 10 сантиметрів», – веде далі Ольга Мінейко.

Якщо порівнювати зріст львів’янок з жінками з інших територій, то вони були дуже високими

Антропологиня зазначає, що прямий вплив на тривалість життя львів’ян теж мали купці з далеких країв, які, окрім заморських товарів, «постачали» ще й різні хвороби.

«Щодо тривалості життя, то ми мусимо собі уявити, який вигляд мав ранньомодерний Львів, як людям доводилося в ньому адаптовуватися. Та ось у той час у Львові була дуже висока щільність населення, постійно прибували нові торговці, бо місто було основною точкою на перетині торговельних шляхів, і щоразу торговці, крім товарів, привозили й хвороби, а місцеве населення ніяк не могло адаптуватися до тих недуг і постійно ними заражалися. Люди так часто хворіли, що їхні організми ніколи повністю не відновлювалися, перебуваючи постійно у стадії стресу. Часом виснажувався настільки, що починала розвиватися анемія, яка часто ставала причиною смерті. Йдеться про рутинні інфекційні хвороби. В доантибіотикову добу будь-яка хвороба, яка супроводжувалася запальним процесом, могла призводити до смерті. Адже лікували здебільшого травами або молитвами. Якщо людина довго хворіла чи важко, то передусім вона йшла до церкви відмолювати свої гріхи, де заражала велику частина міста. Найбільш схильними до цих хвороб були малі діти і жінки. Сліди авітамінозів, анемій ми найчастіше фіксуємо у них. У дітей в кількох випадках зафіксований рахіт. В однієї дитини хвороба, найімовірніше, розвинулася в утробі матері. Найочевидніше, мама недотримувала вітамін D, і це позначалося на стані здоров’я дитини, яка після народження прожила лише кілька місяців», – розповідає пані Ольга.

Загалом дитяча смертність була надзвичайно високою. Понад половина виявлених науковцями поховань належать саме дітям.

«Дітей пренатального віку досить мало. Це, можливо, свідчить про більш високий рівень медицини – ймовірно, міщанки могли собі дозволити повитух чи послуги лікарів під час пологів. Натомість дитяча смертність різко збільшується після народження. Перший пік дитячої смертності – 1-2 роки, другий – підлітковий вік. В Україні досліджено кілька могильників, але кісток підлітків там майже не знайдено. Тобто ми можемо казати, що якщо дитина на українських теренах доживала до 7 років, то її життя складалося цілком позитивно і вона могла пристосуватися до будь-яких умов. А ось у Львові інфекційний стрес був постійний, тому діти помирали як в ранньому віці, так і в підлітковому», – резюмує антропологиня.

Граційні, хворі і багатодітні

Щодо львівської знаті, то ховали її представників у криптах, в індивідуальних усипальницях. Біля таких усипальниць споруджували цілі церкви.

«Було б дуже цікаво дослідити, якою була відмінність між шляхтою і звичайним міським населенням. Але, на жаль, це потребує окремих проєктів, щоб відкрити каплицю Боїмів чи ще щось. Крім того, у нас є поховання ХХ століття і XV-XVIII століть, натомість цілковито відчутній пласт з кінця XVIII-ХIX століть. Ми не знаємо, що тоді відбувалося. Щоби реконструювати життя львів’ян, було б цікаво дослідити і ті поховання. На жаль, подібних проєктів зараз не передбачається», – каже Ольга Мінейко.

Більшість жінок до 35 років були беззубими, мали страшні супутні хвороби. Виглядали вони не на 35, а приблизно на 70 років

Вона зазначає, що увесь львівський туризм побудований на тому, що Львів – це було одне з найбільших та найбагатших міст, із заморськими товарами.

«Тим часом більшість жінок до 35 років були беззубими, мали страшні супутні хвороби. Виглядали вони не на 35, а приблизно на 70 років, бо їхні організми були виснаженими, зокрема частими пологами. У сім’ї мало бути від 5 до 12 дітей. Крім того, був дуже низький рівень гігієни, висока антисанітарія і погана якість води, тому що майже усі стоки стікали в річки та джерела. В одному випадку ми виявили бруцельоз. Це означає, що людина мала контактувати з продуктами життєдіяльності тварин, зокрема кіз та овець. Ймовірно, зараження відбулося через не дуже якісну їжу. Хоча загалом жінки були досить граційними, тому навряд чи вони мали важкі фізичні навантаження, єдине – часто народжували», – завершила свою розповідь Ольга Мінейко.

Оксана ДУДАР