Сьогодні у Львові прощатимуться із останньою зв'язковою Шухевича Дарією Гусяк

Зазначається, що прощання відбудеться у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла.

Об 11:00 розпочнеться Чин похорону у Гарнізонному храмі, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

О 12.15 Дарію Гусяк поховають біля Меморіалу воїнів УПА Личаківського кладовища.

ІА Дивись.info вирішила розповісти про її тернистий, та водночас захопливий життєвий шлях: про жінку, яка чверть століття провела у тюрмах, але не зрадила Батьківщині.

Зв'язкова головного командира УПА Романа Шухевича Дарія Гусяк провела 25 років у таборах, а на волю вийшла лиш тоді, коли їй виповнився 51 рік.

П'ятнадцятирічна членкиня УПА

Дарія народилася у туристичному Трускавці на Львівщині у національно свідомій сім'ї Юрія та Марії Гусяків. У сім'ї було троє дітей і всі — дівчатка. Окрім Дарії, були ще Олександра та Зеновія.

«Матеріально родина була забезпеченою, мали свою господарку, а також доходи від винаймання кімнат курортникам. Це давало можливість усім дочкам навчатися, що за Польщі було недешево. Проте добробут і навіть освіта в родині були на другому плані. На першому ж – українська ідея та відстоювання української гідності в умовах поневолення наших земель Польщею. Цим жили дорослі, тим переймалися і малі діти», - пише у книзі «Дарія Гусяк – вірна донька України, духовна мати українства» журналістка, публіцистка і громадська діячка, очільниця Львівської міської організації Всеукраїнської ліги українських жінок Лідія Купчик.

Близькими родичами мами були знамениті діячі ОУН Дмитро Данилишин та Василь Білас — Герої національно-визвольної боротьби. Дівчина закінчила місцеву народну школу, та, будучи підлітком, мала тісні контакти з членами підпільної ОУН та виконувала доручення організації. Їй було тільки 15 років.

Батька Дарії Юрія через рік заарештували органи НКВС, досі невідомо, як склалося його доля. Дівчина після школи продовжила навчання у Дрогобицькій торгівельній гімназії та закінчила її в 19 років.

Через загрозу арешту з боку НКВС Дарія разом з матір'ю перейшла на нелегальне становище.

У 22 роки дівчина разом з підпільницями Ольгою Ільків та Мартою Пашківською, поїхала до Стрия, де познайомилася з Катериною Зарицькою, від якої одержує завдання та інструкції для організації хати-криївки.

Читайте також: Жінки українського націоналістичного підпілля: Що ми (не)знаємо про їхній досвід?

Діставши документи переселенців з Польщі, Дарія Гусяк з мамою і Мартою Пашковською організовує таку хату в селі Грімне Городоцького району. Тут три тижні 1947 року зимував головний командир УПА Роман Шухевич.

З цього часу 23-річна Дарія стала зв'язковою генерала Романа Шухевича. На Великдень наступного року в лісі її прийняли у члени ОУН. Були присутніми багато повставнців, а присягу приймав сам Шухевич.

Неволя «Нусі»

Через три роки 26-річну «Дарку» арештовують, з другого березня радянські спецслужби утримуть у тюрмі на Лонцького. Це був 1950 рік. Після року в ув'язнені Гусяк переводять до Києва, та слідство триває.

За рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР того ж року зв'язкову засуджують за статею про «зраду Батьківщини». Вирок — чверть століття ув'язнення. Покарання Дарія відбувала в тюрмах Верхньоуральська та Володимира. Пізніше відправили в село Барашеве (Мордовія).

Тільки у березні 1975 року її звільнять, та Гусяк не отримує дозволу повернутися на Батьківщину. Жінка незадовго до цього відзначила 51-ші уродини.

Гусяк приїздить до Волочиська – містечка на Хмельниччині, де мешкає близько двадцяти років разом із подругою по боротьбі Катериною Зарицькою.

З 1995 року Гусяк живе у Львові. Займає активну громадянську позицію, виступає у пресі. Стала членом Проводу Конгресу Українських Націоналістів. За порадою політичної діячки Слави Стецько створила громадську жіночу організацію — Всеукраїнську лігу українських жінок та стала її головою, об'їздила всю Україну, створила осередки ВЛУЖ майже у всіх областях.

Як очільниця Ліги, Гусяк була співзасновницею Національної Ради жінок України, представляла цю організацію на міжнародних з'їздах і конференціях.

Читайте також: «З пожеж війни і з полум’я вогнів», або Як створили ОУН

«Якби не та війна, то я би ще пожила, а так відчуваю, що довго не витримаю», – зі сльозами на очах казала Дарія Гусяк у спогадах для УІНП.

«Увечері сідаю і переглядаю всі новини. Тяжко, але не дивитися – не можу. Найбільше болить, що кращі сини знову вмирають за Україну. Співчуваю росіянам, бо у них попереду великі труднощі. Російська Федерація довго не витримає, імперія загине – за все треба буде відповідати. Ми боролися за соборну Україну навіть тоді, коли її було розділено між різними державами. Донбас і Луганщину не треба віддавати. Вони тільки тепер починають відроджуватися. Важливо, що люди там самотужки стають українцями. Але державною мовою не можна поступатися в жодному разі».

Нинішнього року їй виповнилось 98 років.