Обрав шлях воїна у складі ЗСУ, - захисник Сергій Пруцких

З 24 лютого 2022 року увесь світ став свідком того, як сміливі та незламні українські воїни відважно боронять рідну землю від російського загарбника. Серед них і Сергій Пруцьких - воїн Збройних сил України.

«Маємо згадати, яку ціну ЗСУ заплатили за нашу свободу»

Сергій Пруцких пішов у лави ЗСУ 3 березня 2022 року. До цього він працював барменом в одному з місцевих закладів Львова.

«Я був повністю занурений у цю роботу, мені подобалося спілкуватися з людьми, пізнавати їх краще. Вранці 24 лютого близько 5 ранку перебуваючи у Тернополі я отримую смс від мами зі словами: «Синку, де ти? Війна». Не повірив спочатку. Згодом стали «прилітати» новини в соцмережах про ракети у містах, по місту увімкнулися сирени, а згодом почали їздити військові машини та техніка», - пригадує Сергій.

Того ж дня чоловік ухвалив рішення – не чекати ,поки окупанти прийдуть до нього додому, а піти вибивати їх з тих міст та сіл, в які вони зайшли та змогли захопити.

«Я зателефонував куму, домовились про зустріч з ним та іншими небайдужими на Сихові у офісі Галицької броні. У цю ніч ми з побратимами виїхали у Житомирську область, а менш ніж за добу уже почали виконувати перші завдання», - розповідає Сергій.

Чоловік зізнається, що вибрав шлях воїна у складі ЗСУ з гордістю, без жодного сумніву.

«Головне завдання таке, як і у всіх. Отримати перемогу для нашої країни усіма можливими та доступними методами, звільнити окуповані території та людей на них. Досягнути миру для нашої нації та вільного життя і хорошого майбутнього нашим дітям. Для мене найбільша мотивація - це подяка людей, які з обіймами та сльозами зустрічають нас на визволеній від терористів землі. І звісно рідні та близькі, їхня любов та підтримка, вогонь, який палає у серці і дає сил на новий день, новий крок, новий бій. Буває важко, але це все ніщо порівняно з тим, що переживають люди під терором окупантів», - продовжує захисник.

Сергій зазначає, що задоволений результатами, які показує українська армія на 10 місяці повномасштабної війни.

«Це чітко простежується по контрнаступах на сході та півдні нашої Батьківщини. Є недоліки, утім вони не такі вже і значні. За наше щасливе майбутнє ми платимо велику ціну, проте іншого шляху у нас немає. Впевнений перемога неминуча і однозначно буде за нами», - переконує воїн.

Сергій розповідає, що кожний день проведений на фронті – це цікава історія насамперед для нього самого.

«Розповім про одну з них. Перебуваючи на черговому завданні з хлопцями, ми раптом почули рух техніки зі сторони ворога – це були танки. Ми підготувалися та готові були їх зустрічати. Руки відчутно тремтіли, танки зупинялися поблизу нас, ми зайняли позиції, всі очікували наказу командира на постріли. Ці хвилини очікування тривали цілу вічність. Командир намагався з’ясовувати, чия це техніка, адже через помилку можна було вдарити і по наших. Не знаю, скільки часу минуло, коли пролунала фраза: «свої». Усіх перевели подих. Наступного ранку зустрілися з екіпажами цих танків, привітали їх ще з одним Днем народження», - згадує він.

Вдома на захисника чекають матір, батько та брат. А нещодавно Сергій зробив пропозицію своїй коханій. По закінченню служби пара планує взяти шлюб.

«У день ЗСУ ми маємо згадати усіх, кого вже з нами немає, згадати про ціну, яку вони заплатили за нашу свободу. Адже без волі, немає долі», - каже Сергій.