Новий лад вільної автономної України: як Центральна Рада проголосила Перший Універсал

Як це було — розповідає ІА Дивись.info.

Створення Центральної Ради

У лютому-березні 1917 року в Російській імперії вибухнула революція, причиною якої стали тривалі продовольчі труднощі. Основні події відбувалися у Петрограді (нині Санкт-Петербург), де солдати гарнізону підтримали повстання мирного населення і відмовилися виконувати накази командування.

Владі не вдалося придушити заворушення в зародку, тож революційні події швидко поширилися країною. 15 березня 1917 року цар Микола ІІ зрікся престолу і монархія впала. Центральна влада опинилася в руках Тимчасового уряду Росії, який мав керувати країною до скликання Установчих зборів.

Це стало поштовхом для активізації національних рухів в Україні. У Києві провідною громадсько-політичною організацією стала Українська Центральна Рада. Її очолили члени патріотричного клубу «Родина», який був на вулиці Володимирській, 42. Вони були діячами Українського наукового товариства та інших громадських науково-просвітницьких об’єднань. Йдеться про Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Симона Петлюри , Володимира Винниченка, Дмитра Дорошенка, Євгена Чикаленка, Іллі Шрага, Федора Матушевського, В’ячеслава Прокоповича.

Саме ці люди на зборах висунули ідею створення головного представницького центру українського руху. Цей центр і отримав загальновідому назву Українська Центральна Рада. Головою УЦР збори обрали Михайла Грушевського (заочно, оскільки він у 1914 році був заарештований російською владою і висланий з України, станом на початок 1917 року перебував у Москві), його заступниками — Дмитра Антоновича, Дмитра Дорошенка, Федора Крижанівського. Невдовзі Дмитро Дорошенко відмовився від посади, і на його місце обрали Володимира Науменка.

Проголошення Першого Універсалу

23 червня 1917 року Центральна Рада оприлюднила свій І Універсал. Назва документа відсилала до звернень козацьких часів. Зміст І Універсалу можна передати ключовою фразою «Автономія України»! Центральна Рада закликала «однині самим творити наше життя» і проголосила себе вищим органом влади в Україні до скликання Всеукраїнських установчих зборів. Так називали з'їзд, на якому мали б вирішити всі питання подальшого устрою країни.

Через кілька днів Центральна Рада підтвердила серйозність намірів, задекларованих у І Універсалі. Утворили Генеральний Секретаріат — національний уряд, як нинішній Кабінет міністрів, який мав займатися втіленням у життя рішень Центральної Ради. Очолив його Володимир Винниченко.

«Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори» — з тексту Першого Універсалу УЦР.

Основні положення І Універсалу:

• проголошення автономії України;
• УЦР ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;
• заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;
• створення української державної скарбниці за рахунок спеціального податку з населення;
• участь представників усіх національностей у державотворчих процесах в Україні;
• необхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землю належало б винятково народові України.

Переговори з Тимчасовим Урядом та Другий Універсал

Прийняття Першого Універсалу змусило Тимчасовий уряд вислати до Києва свою делегацію в складі міністрів Терещенка та Церетелі. Пізніше до них приєднався міністр юстиції Керенський. З українського боку участь в переговорах брали: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління в Україні. Шовіністичні кола Росії були шоковані «нахабством» українців — Першим Універсалом.

Тимчасовий уряд та преса наввипередки змагалися у звинуваченнях України у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту» та інших смертних гріхах. 29 червня 1917 року до Києва прибула делегація Тимчасового уряду. Після двох днів дебатів знайдено компроміс — петроградські міністри погодилися, щоб Українська Центральна Рада виробила статут автономії України з умовою, що його буде подано на остаточне затвердження Всеросійських установчих зборів. Отже вироблено текст нового, Другого Універсалу, який мали оголосити одночасно з Декларацією Тимчасового уряду в один день.

У Петрограді відбулося бурхливе засідання Тимчасового уряду, на якому М. Терещенко й І. Церетелі звітували про свою поїздку до Києва. Більшість уряду все ж проголосувала за угоду з Україною. Текст угоди був телеграфований Володимиру Винниченку 3 липня. Телеграма підтверджувала повноваження Генерального Секретаріату як крайового уряду з розширенням його складу за рахунок представників меншин.

Тимчасовий уряд Росії також підтвердив свою прихильність до «розроблення Центральною радою проєкту національно-політичного статусу України у такому розумінні, в якому сама Рада буде вважати це відповідним інтересам краю». Не погодився Тимчасовий уряд лише з одним — українізацією війська: «Що торкається військових українських комітетів на місцях, то вони здійснюють свої повноваження на загальних основах», «Тимчасове Правительство… уважає недопустимими заходи, котрі б могли нарушити єдність організації й управління армією»

Проголошення Народної Республіки

А вже 7 липня 1917 року УЦР оголосила про створення Української Народної Республіки, формально не розриваючи федеративні зв'язки з Росією. Водночас українське керівництво обрало формою правління демократію. Українці отримали демократичні права: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи й помешкання, національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасування смертної кари, а також право приватної власності на землю, а ще — 8-годинний робочий день.

Цікаво, що у Третьому універсалі не було прописано, які саме федеративні зв’язки були б між УНР і тією оновленою демократичною Росією. Тому для багатьох тогочасних політиків і для європейських країн, таких, як Англія і Франція, УНР уже існувала — її сприймали як самостійне державне тіло. Вони посилали до Києва своїх представників, визнавали де-факто самостійну Українську Народну Республіку.