Статистика нас налякала: 60% людей, які мають протези, їх ніколи не використовують, - директорка Superhumans Ольга Руднєва

Дивись.info поспілкувалася з нею про лікування та реабілітацію ветеранів, а також проблеми соціуму, в який вони інтегруються після виписки.

- Розкажіть трішки про себе: хто за фахом і де працювали до того, як потрапили до реабілітаційного центру?

Я раніше була директоркою фонду Олени Пінчук (приватна благодійна організація, робота якої спрямована на протидію ВІЛ/СНІДу в Україні — ред.), займалася благодійністю, "боролася" зі СНІДом. А до того працювала в Міністерстві охорони здоров'я. Також у мене був власний бізнес — журнал про жіноче здоров'я.

А ще, на початку війни, в перший тиждень, я побачила пост Андрія Ставніцера, що засновується Help Ukraine Center. Це був логістичний хаб, заснований разом з «Новою Поштою» та «Розеткою». Мені здалося, це крута ініціатива, вона максимально чіткою на той час була - я зрозуміла, що я робитиму і для чого. Тоді ж і написала повідомлення Андрію, що хочу доєднатися, і вже за п'ять хвилин була в усіх чатах. Про логістику нічого не знала, але навчилася і пів року там працювала. Ми перевозили гуманітарну допомогу, яку передавали в Україну європейці, та віддавали її благодійним організаціям.

- Як з'явилася ідея створити Superhumans?

Десь у квітні 2022 року Андрій сказав: «ми щось працюємо сьогодні на сьогодні, а треба думати про майбутнє». Тож ми взялися вирішувати майбутні проблеми.

Тоді більш такою очевидною проблемою були люди, які втрачали на війні кінцівки. Так ми і почали розробляти концепцію реабілітаційного центру. Було зрозуміло, що центр протезування не може бути окремою послугою, бо пацієнтам потрібна ще реабілітація та психологічна підтримка. Статистика нас налякала: 60% людей, які мають протези, їх ніколи не використовують, бо їх не навчили ходити, не навчили ними користуватися, не надали їм вчасну психологічну підтримку.

Крім того, у нас був план зробити реконструктивну хірургію обличчя. Це наш другий етап. Ми зараз якраз реконструюємо будівлю з операційними та палатний фонд.

Читайте також: Центр протезування та реабілітації Superhumans: як ветерани повертаються до нормального життя.

- Чи не було страшно очолити таку структуру?

Страшно не було. Було розуміння, що треба це робити. Я проджект менеджер за своєю натурою, мені, по суті, байдуже, які проєкти вибудовувати. Головне, що я розуміла, куди ми йдемо, з ким ми йдемо і для чого. Відповідно ми почали рухатися.

Тож на початку серпня минулого року я звільнилася з фонду, бо я до того поєднувала волонтерство, Help Ukraine, розробку концепції Superhumans і роботу у фонді. Так ми і рухалися.

- Як змінився центр з моменту відкриття у серпні 2022 року?

В першу чергу, ми разом з групою ентузіастів з ідеї зробили ось таку справу. Нам вдалося достатньо амбасадорів та грошей залучити, щоб побудуватися та запуститися.

Але найбільшою нашою перемогою на самому початку було те, що до нас приєдналася перша леді України Олена Володимирівна. Вона підтримувала нас на всіх етапах, і це нам дуже допомогло. Тож центр безбар'єрний і доступний саме завдяки її позиції.

Трансформувалися ми з центру протезування реконструктивної хірургії в таку більш комплексну послугу: це психологічна підтримка, протезування та реабілітація. Зараз ми додали ще одну послугу — соціальний супровід, тобто ресоціалізація наших пацієнтів, допомога їм у пошуку роботи, навчання.

На базі Superhumans також відкрився освітній центр, де ми довчаємо, перевчаємо і навчаємо наших фахівців та фахівців з усієї країни. Йдеться про напрямки реабілітації, протезування, і, сподіваюся, у психологічній підтримці теж будемо координувати освітні послуги незабаром.

- Розкажіть про команду.

У нас зараз працює понад сотня людей. Більшість із них — медична команда: реабілітологи, лікарі ФРМ (це лікар, який займається лікуванням захворювань опорно-рухового апарату за допомогою комбінації різних методик фізичних вправ, фізіопроцедур та мануальних технік), ерготерапевти (це лікар, мета роботи якого — відновлювати втрачені навички самообслуговування та діяльності пацієнта у повсякденному житті, роботі та забезпечувати максимальну адаптацію людини до навколишнього середовища), гідротерапевти (лікар, який застосовує воду для реабілітації) та їх помічники. Також у нас є шість протезистів та відділ психологів.

Крім того, є відділ сервісу. Це всі люди, які перетинаються та працюють з нашими пацієнтами, отримують та обробляють анкети, створюють комфорт у центрі.

Є також окрема освітня команда, соціальні працівники та відділ першого контакту. До відділу першого контакту входять або наші колишні пацієнти, або пацієнти партнерських закладів. Вони зустрічають пацієнта, вони його супроводжують та йому допомагають у різних питаннях. Пацієнти також працюють у нас і водіями.

Крім того, у нас є команда піару та партнерств.

Ледь не забула про відділ будівництва та розвитку. Це люди, які займаються тим, що будуть поруч дев'ятиповерхівку та наступні Суперхьюманси. Є і відділ закупівель, фінансовий відділ. Нас є багато.

- Чи не бракує спеціалістів?

Фахівців бракує не тільки у нас, їх бракує по всій Україні, бо загалом реабілітологія або робота з воєнною травмою не була. Тому ми всіх своїх фахівців довчали, перевчали і далі продовжуємо навчальний процес. На кожному з наших тренінгів присутні фахівці з інших медичних закладів. Фактично навчаємося постійно.

- Скільки у вас зараз пацієнтів?

Наша потужність — це 50 пацієнтів на протезування щомісяця.

Станом на сьогодні їх десь 67. Маємо трішки більше людей на реабілітації, бо є ті, які чекають на протезування і їм потрібна реабілітація, і ті люди, які отримали класні протези за кордоном, але приїхали до нас у кріслах колісних, бо їх ніхто не навчив їх там ходити.

- Наскільки тісно ви спілкуєтеся з пацієнтами?

Ми живемо з ними. Чесно кажучи, ми усі велика родина. Ми знаємо їх усіх по іменах, знаємо їхні історії, проблеми, родини: від кого пішла дівчина, у кого народжується дитина. Іноді буває, що з'являються нові, поки я у відрядженні, але швидко з ними знайомлюся.

Взагалі наші пацієнти майбутні приходили до нас ще до створення Superhumans — посидіти, поговорити. Ми у них запитували про все: як вони зав'язують шнурівки, як одягаються. Вони нам все це показували, і так ми зрозуміли, як створити їм комфортні умови. З тих пір і дотепер наш пацієнт знає, до кого йому звернутися і точно може розраховувати на підтримку та увагу в будь-яку мить. Навіть якщо у тебе там конференц-хол на мільйон доларів, то пацієнт все одно є пріоритетом.

- Як ви розумієте, що пацієнт готовий до цивільного життя?

Пацієнт реабілітується до певної точки, у нього є ціль. Як тільки він досягає її, то команда збирається, обговорює це питання. Припустимо, пацієнт хотів бігати або працювати на комп'ютері й от він може вже це робити, отже готовий до виписки.

-Як інтегрувати ветеранів у суспільство?

Нам усім треба розуміти, що ці люди будуть повертатися на роботу або шукати нову. Тож треба облаштувати робочі місця, якщо ці люди повернулися з інвалідністю. Надважливими є доступні вбиральні.

Також колективи мають розуміти, що ці люди мають певний досвід, а відтак можливі психологічні травми чи проблеми зі слухом чи зором. Люди мають бути готові, що у ветерана можуть бути флешбеки, складнощі у комунікації або інше. До цього треба бути готовими.

Читайте також: Реінтеграція ветеранів: як компаніям підтримати співробітників, які повернулися з війни.

- А чого ще, окрім доступних вбиралень, бракує місту, щоб стати доступнішим?

Доступних тротуарів, кафе, барів, ресторанів, кінотеатрів. Тобто людина у кріслі колісному або на протезах має безбар'єрно зайти в будь-який заклад. Для цього слід враховувати усі деталі: ширину дверей та відсутність порогів.

Важливим ще є доступний транспорт: маршрутки, автобуси, потяги, куди людина може сама зайти, не втрачаючи свою гідність.

Читайте також: Тест на (НЕ) доступність: день із життя Наталії, яка пересувається на кріслі колісному.

- Хто фінансує Superhumans?

Ми повністю відмовилися від державного фінансування, оскільки щиро віримо, що державі є на що витрачати кошти у цей непростий час. Тож залучаємо міжнародне донорське фінансування, а ще українських партнерів. Шукати гроші — теж наша постійна робота.

- Яким бачите Superhumans у майбутньому?

По-перше, мають бути п'ять центрів, бо ми плануємо розширитися на додаткові регіони. Сподіваємося, на це піде не більше двох років. Так людям буде легше добиратися до нас. Якщо ця людина з Харкова, то вона має отримати свій протез та реабілітацію в Харкові.

Хочемо ще відкрити центр за надання хірургічних послуг з реконструкції обличчя.

Також ми бачимо Superhumans як освітній центр, який накопичить достатньо досвіду надання медичної допомоги при військовій травмі, і зможе вчити і українських фахівців, і фахівців за кордоном.

Читайте також: Пристосувати старі будівлі для людей з інвалідністю, не витративши шалені гроші.

---

Матеріал створений у колаборації із центром реабілітації Superhumans