Про Українську Національно-Демократичну партію

Вона була створена 17 вересня 1899 року у Львові. Головна управа партії та пресові видання беззмінно знаходилися у Львові на площі Ринок, 10. Виняток становив тільки період російської окупації 1914-1915 років.

Партія задумувалася як політична сила галицьких українців

Установчий з'їзд партії відбувся у Львові 26 грудня 1899 року. З'їзду передувала робота міжпартійного комітету, який з огляду на присутність позапартійних осіб називався Комітетом львівських русинів. Ініціатором проведення узгоджувальної акції між українськими політичними угрупованнями Галичини виступив історик Михайло Грушевський. Як громадянин Російської імперії, він не міг бути на провідних позиціях об'єднавчого процесу. Але почав працювати над створенням нової партії одразу після переселення до Львова у 1894 році. Нова партія задумувалася як політична сила галицьких українців, що прагнули об'єднання всіх українських земель в одну українську державу. А вироблені для Партії ідеологія, стратегія і тактика мали послужити базою для всього українського руху, чого на практиці втілити не вдалося.

Утворення об'єднаної партії стало можливим завдяки переходу до лідерства в народовецькому русі групи Юліана Романчука і відокремлення в окрему партію клерикально-консервативного крила Народної Ради, що зблизило ідейні позиції народовців та націонал-радикалів. Втрата провідних позицій в РУРП драгоманівцями через перехід лівого крила партії на соціал-демократичні позиції аж до утворення в подальшому Української соціал-демократичної партії (УСДП). Оформлення в Русько-українській радикальній партії правого (національно-радикального) крила, відомого під назвою «молоді радикали» (Грицак, 1991, 71), готового до об'єднання з народовцями, принесло в український рух нові ідейно-теоретичні концепції.

Виробленням ідейно-політичної платформи нової партії займався часопис «Будучність», редагований Євгеном Левицьким, Володимиром Охримовичем та Іваном Трушем, в якому були опубліковані проекти програми і статуту партії. «Будучність» виконала роль дискусійного майданчика, де своє бачення майбутньої української партії викладали провідні українські інтелектуали, серед яких чільне місце займав Іван Франко. Саме Франко чітко означив потребу появи нової національної партії. Виступаючи на з'їзді РУРП він зазначив: «Треба інтелігенції, рух мусить опертися на багатших хлопах, що мають вільні руки, а не на бідних. Ми є не тілько хлопи, але й Русини; ми мусимо вести не тілько хлопську, але й руську політику; аби ми не були дідами, не тілько під зглядом економічним, але і народним, ми мусимо виступити не тілько проти москальофілів, але і проти Поляків» (Громадський голос, 1899).

«Будучність» ставила перед собою амбітне завдання – виробити об'єднану платформу для всього українського національно-політичного руху, включаючи аддніпрянщину. Проте згодом, акцент на галицький автономізм та відкладання на далеку перспективу соборницьких планів призвели до гострого ідейно-політичного конфлікту. Унаслідок цього в 1904 році партію залишили Михайло Грушевський та Іван Франко.

Багато українців отримали депутатські мандати

Демократизм ідейних засад УНДП проявився у прагненні ліквідувати куріальну виборчу систему і запровадити загальне, пряме і таємне голосування. Реформа виборчого закону 1907 року до австрійського парламенту значно збільшила українське представництво. Із 27 депутатських мандатів, що дісталися українцям, члени УНДП здобули 17.

Виконавчим органом УНДП був Тісніший народний комітет, що підпорядковувався Ширшому народному комітетові. Провідними діячами Партії були: Юліан Романчук (голова), Кость Левицький (секретар), Олександр Борковський, Іван Белей, Михайло Грушевський, Євген Левицький, Василь Нагірний, Євген Озаркевич, Володимир Охримович, Дам'ян Савчак, Омелян Темницький та Іван Франко. З'їзди партії відбувалися один раз на рік і майже завжди 26 грудня. Другий день католицького Різдва дозволяв навіть селянам відірватися від повсякденних робіт і присвятити себе політичній діяльності. Як правило, з'їзди проходили в залі єврейського товариства "Яд Харузім".

Давня організація народовців спиралася на систему мужів довір'я, яка мала низку недоліків. Структура УНДП поєднала в собі стару народовецьку організаційну сітку, а завдяки національним радикалам додала нові модерні партійні елементи: фіксоване членство, вибори на з'їздах керівних виконавчих органів Тіснішого Народного Ккомітету (ТНК) та Ширшого Народного Комітету (ШНК). Однак, оскільки УНДП з'явилася в результаті компромісу народовців і радикалів, то вона змушена була піти на збереження подвійної структури: до складу партії входила абсолютно автономна одиниця – Народна Рада.

Утворення УНДП ознаменувало перехід українського суспільства до нового етапу політичного розвитку – його масової фази. Нова політична структура поєднала в собі широку організаційну мережу народовців та інтелектуальні надбання українських радикалів. Базуючись на виразній національній платформі, вона об'єднала різні верстви українського суспільства і стала першою реальною силою, що змогла протиставитися польському націоналістичному натискові в Галичині.

Партія зосередила в своїх руках основні засоби інформації, а завдяки відкриттю закордонних пресових бюро надала українській справі міжнародного звучання. Друкованим органом партії був тижневик «Свобода» (1899-1939). Редакторами видання у різний час були Володимир Охримович, Євген Левицький, Вячеслав Будзиновський, Лонгин Цегельський, Володимир Бачинський, Микола Заячківський та Степан Баран. На національно-демократичних позиціях стояли часописи «Діло», «Буковина» та «Українське слово».

Учасники прагнули домогтися самостійності українського народу

Хоча австрофільська орієнтація домінувала в політичному курсі партії, все ж у ній рівночасно діяв самостійницький напрямок. Свідченням цьому, є утворений радикальною групою УНДП із початком війни таємний комітет, який займався розробкою моделей української держави. Засідання цього комітету відбувалися в режимі надзвичайної таємності. Усі учасники нарад зобов'язувалися «під словом честі заховувати всі наради в найбільшій тайні». Свої зобов'язання члени комітету кожного разу підтверджували особистим підписом на протоколі засідань. До комітету увійшли відомі націонал-демократичні політики: Лонгин Цегельський, Андрій Лунів, Василь Панейко, Степан Рудницький, отець Йосиф Фолис, Іван Боберський та Володимир Бачинський. Комітет розробляв не тільки план утворення самостійної української держави, але й обговорював майбутню державну конституцію.

Однак те, що Україна становитиме самостійну державу, у програмі намірів було прийнято рішення не писати. Не було цілковитої єдності і щодо пропозиції виробити конституцію за зразком угорської. На заваді стали різні підходи учасників нарад щодо положень конституції майбутньої держави.

Прагнення українського руху до витворення широкої національно-демократичної платформи, базованої на понадкласовому принципові, визначили специфічний характер усіх національно-політичних концепцій, що виникали протягом даного часу в середовищі УНДП. Відкинувши соціалізм, у програмі УНДП було сформульовано основні положення ліберально-демократичної доктрини. Зокрема стосовно економічного блоку вимог можна сказати, що покладений в основу цих вимог принцип «органічної праці» дає повне право кваліфікувати цю партію як ліберально-демократичну.

Партія відійшла від засад початкового етапу народовецького руху, тобто перемістила положення про справи просвітні й культурні на другий план, замінивши їх вимогою проведення глибокої політичної та економічної організації українського суспільства в Австро-Угорщині. Вона поставила вимогу про утворення незалежної української держави в залежність від існуючої політичної кон'юнктури в державах, до складу яких входили українські території. Розглядала вимогу утворення української автономної області у складі Австро-Угорщини, як необхідний етап на шляху до утвердження української державності. У воєнні роки полігоном для реалізації державницьких концепцій УНДП обрала територію Російської України. Хоча українські націонал-демократи і приступили до розробки плану практичних заходів, спрямованих на утворення незалежної української держави, все ж з огляду на австрійські обставини, ця вимога не була офіційно оформлена у програмі УНДП.

Своїм найголовнішим завданням перед Першою світовою війною Партія вважала боротьбу і проведення виборчої реформи до Галицького сейму. Проте, з початком війни це питання втратило актуальність. У 1918 році партія відіграла провідну роль у творенні Західно-Української Народної Республіки.

А у квітні 1919 року змінила назву на Українська трудова партія (Українська народно-трудова партія).