Мистецтво під час війни: розвиток українського кіно

У Львові відбувся соціальний форум інновацій та можливостей «УКРАЇНА МАЙБУТНЬОГО 2.0». Із темою «Майбутнє українського мистецтва» виступив актор та режисер кримськотатарського походження Ахтем Сеітаблаєв.

Українське кіно до війни: мовне питання

Протягом 1990-х – 2000-х років вітчизняні кінокомпанії активно співпрацювали із закордонними, знімаючи при цьому фільми та серіали, що орієнтуються не тільки на українського споживача. Найчастіше співпраця проводилася з російськими кінокомпаніями, та від 2014 року обсяги такої роботи знизилися майже до нуля. Відбулася переорієнтація на європейських партнерів задля спільного створення кінопроектів: «Іній» (Литва, Україна, Франція, Польща, 2017), «Ізі» (Україна, Італія, 2017), «Брама» (Україна, США, 2017) тощо. 

«За роки своєї Незалежності Україна продовжувала знаходитися під тиском росії та її мови. Ті ж самі відомі українські серіали: "Свати", "Нюхач", "Жіночий лікар". Всі вони російською мовою. Не дивно, що у світі не "літають" крилаті фрази з українського кіно», - каже Ахтем Сеітаблаєв.

Українські кіноафоризми, як і цілі фільми, перекладені російською, переставали належати народові, який їх створив, і ставали російськими не лише для росіян, але й у свідомості самих українців, додав він.

Стрімке зростання українського кінематографа почалося відносно нещодавно. Ще на початку ХХІ століття нові українські фільми лишалися непомітними для української аудиторії, а про світову — навіть мови не було. Останніми роками ситуація кардинально змінюється. Кіно помічають, воно на регулярній основі виходить на великі екрани й потрапляє на світові кінофестивалі. Закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні», прийнятий у 2017 році, на відміну від свого попереднього варіанту, збільшив можливості державного фінансування. Впроваджуються нові механізми, що спрямовані на підтримку кінематографа: посилення захисту авторських та аудіовізуальних прав у ефірі, фінансування телевізійних серіалів. Такі ініціативи мають сформувати збалансовану систему кінопроцесу та всього, що з цим пов’язано: кіноосвіта, кіновиробництво й кінопрокат. Закон дає змогу частково повернути кваліфіковані витрати задля популяризації кінематографії на національному рівні. Таким чином у невеликих містах України здійснюється підтримка кіностудій та кінотеатрів «на колесах».

Протягом останніх років українські повнометражні фільми сколихнули кіноіндустрію. Стрічка «Донбас» спільного виробництва України, Франції, Німеччини, Нідерландів та Румунії отримала приз Каннської програми у 2018 році й була висунута Україною на «Оскар» у категорії «Найкращий іншомовний фільм». «Гірська жінка: на війні» виробництва України, Ісландії та Франції також була представлена на Каннському кінофестивалі того ж року.

Українська кіноіндустрія сьогодні знаходиться на етапі свого розквіту та виходить на сходинку масовості. Це підтверджує велика кількість заходів, що підтримують та просувають українське кіно. Прикладом одного з таких заходів є фестиваль «Сучасне українське кіно», що відбувся на території Одеської обласної наукової бібліотеки імені Михайла Грушевського. Кожен охочий міг безкоштовно переглянути сучасне українське кіно, яке було представлене на міжнародних кінофестивалях: «Додому» (2019, драма), «Мої думки тихі» (2019, трагікомедія), «Міф» (2017, документальний), «Крути 1918» (2018, історичний), «Місто, в якому не ходять гроші» (2018, фентезі).

Ще одним яскравим прикладом є кінофестиваль «Відкрита ніч», що 24-й рік поспіль відкриває нові українські імена у галузі кінематографу та телевізійного виробництва. «Ми. Для нас. Про себе» — девіз фестивалю, який несе в собі фундаментальні для сьогодення тези щодо україномовного кіно. Підтримка національного кіно, фільмів спільного та іноземного виробництва, які зберігають традиції українського кінематографу є головною метою фестивалю. Кожен охочий може представити свій фільм, дві головні умови — це українська мова та двадцяти хвилинний хронометраж стрічки. 

Загалом кількість таких фестивалів по усій Україні неосяжно велика. Одеський міжнародний кінофестиваль, Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», Харківський міжнародний фестиваль «Kharkiv MeetDocs», «Нове українське кіно» на Луганщині, «Дні українського кіно» у Львові тощо.

Читайте також: 20 днів, Маріуполь та багато смерті, — документальний фільм Мстислава Чернова.

Українські фільми під час війни

З початком повномасштабного вторгнення велика частина кінематографів вступила до ЗСУ. Ахтем Сеітаблаєв вважає, що завдання тих кінематографів, які зараз не на фронті, — це фіксувати події, що відбуваються в країні. 

«Перш за все — це документальне кіно. Ми повинні фільмувати те, що відбувається зараз і те, що ми не зможемо потім реконструювати у художніх фільмах. Якщо ігрову історію ми ще можемо відтворити і відзняти за рік чи декілька, то документальну маємо знімати по свіжих слідах», — каже режисер. 

За перші вісім місяців 2023 року картини українського виробництва зібрали 192 млн грн, що на 12 млн грн більше, ніж за весь найуспішніший з точки зору касових зборів вітчизняного кіно 2019 рік.

Результат неповного 2023 року сформований передусім вдалим прокатом анімаційної стрічки «Мавка лісова пісня», а також фільмом українського режисера Антоніо Лукіча «Люксембург. Люксембург». «Мавка» досі демонструється на великих екранах, а її збори сягнули 164 млн грн.

Українські фільми тепер займають значну частину ринку. За словами генеральної директорки Film.ua Group Вікторії Ярмощук, у 2022 році на них припадали 27% зборів, тоді як до війни цей показник коливався в межах 4-7%.

Ахтем Сеітаблаєв зауважує: ті, хто хочуть знімати фільми на нулі, повинні бути впевненими у своїх силах, аби не стати тягарем для бійців. 

«Для того аби все-таки фільмувати події з фронту, треба бути підготовленим. Уявіть ситуацію: ви разом з оператором чи режисером знімаєте військові дії, ворог не вбиває вас, а ранить одного. Якщо ж поранена одна людина, то у цій ситуації з бою чи військового завдання виходять інші, аби допомогти врятувати життя людині. Чи готовий ти як журналіст взяти на себе цю відповідальність? Просто сам собі задай це питання», — каже Сеітаблаєв. 

Він додає, що фіксувати факти необхідно, але нині військові вміють робити це самостійно. 

Читайте також: Якими мають бути українські музеї.

---

Матеріали у рубриці Погляди є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.