Кожен українець повинен себе поважати, – львів’янка, яка встановила рекорд із написання радіодиктантів єдності

ІА Дивись.info поспілкувалася Христиною Гоянюк про любов до української мови, досвід написання радіодиктантів, її улюблені книжки, знайомство та відносини з Миколою Вінграновським і не тільки. Зокрема львів’янка поділилася враженнями від цьогорічного радіодиктанту.

- Розкажіть трохи про себе: де народилися, хто за освітою, чим займалися?

Я народилася в місті Бориславі, що у Львівській області, в сім’ї вчителів. Батько мій – Бабич Ярослав Григорович - був вчителем української мови та літератури. Він понад 50 років пропрацював в освіті. Мама – вчителька молодших класів.

Я вчилася в четвертій школі Борислава. Однак не в тій, де працювали мої батьки. Бо тато так вирішив, аби не казали, що мені ставлять оцінки, бо батьки працюють там. Закінчила школу з високими оцінками. Потім трохи працювала, бо тоді був потрібен стаж, щоб поступити в інститут – щонайменше 2 роки.

Пізніше вже поступила в Медичний інститут, бо я хотіла бути медиком. Хоча батько з самого дитинства мене привчав більше до вчительської роботи. Ми писали з ним диктанти, я постійно його слухала. Допомагала татові перевіряти учнівські зошити в старших вже класах.  

Після закінчення інституту працювала лікарем-бактеріологом. Переїхала з Борислава та оселилася у Львові. У 1971 році вийшла заміж. Потім в мене народився син Євген. Це мій єдиний син. Також маю дві внучки: старша – Христинка - закінчила у цьому році Медичний інститут і зараз продовжує навчання в інтернатурі. Молодша внучка – Марічка - вчиться ще в школі. Син не пішов по медичній лінії – він інженер. Хоча моя невістка також медик.

Я так завжди слухала тата, писала з ним, та й – почала писати радіодиктанти.

- Пам’ятаєте перший радіодиктант? Як до нього долучилися?

Довідалася із преси, що будуть писати радіодиктант. Потім розповіла про це татові. Він мені дав вчительські настанови, як писати та слухати. Тато мені завжди казав: «Дитино, слухай, як диктор читає, тому що завжди лектор каже, як все писати. Якщо диктор добре прочитав диктант – це вже 90% правильного написання. Тато мені завжди казав: «Слухай, як читають, бо там завжди кажуть та роблять зупинки: де кома, де двокрапка, де тире. Це все можна уловити, знаючи граматику». Тому я так завжди слухала тата, писала з ним, та й – почала писати радіодиктанти.

Так, у травні 2000 року, долучилася до першого радіодиктанту національної єдності.

- Який з радіодиктантів за ці роки Вам найбільше запам’ятався?

Мені сподобався диктант, присвячений 90-річчю українського радіо у 2012 році. Це був дуже гарний диктант. Так, він мені чогось дуже запам’ятався.

У 2020 році диктант читала Римма Зюбіна. Він був дуже цікавий, а вона гарно диктувала. Я написала в цей рік диктант без жодної помилки. Якось мені подзвонили з Києва (я не знала, як його написала) і сказали, що я – переможець. Пізніше десь на початку року 2021 року зателефонували до мене з газети «Високий замок», що зі мною хоче побачитися пані Зюбіна. Вона вирішила зі мною познайомитися, бо тоді я одна на всю Україну написали без жодної помилки. Так ми з нею почали спілкуватися, і вже товаришуємо три роки.

Цього року писала 23-й раз радіодиктант. Багато разів я була переможцем. З тих 23 – була, напевно, половину разів – тоді писала без помилок.

Дуже важко було писати цьогорічний диктант.

• Як Вам цьогорічний радіодиктант «Дороги України». Чи вже перевірили себе?

Цьогорічний диктант був важкий. Ви знаєте, торішній взагалі був «страшний» диктант, а цього року – взагалі важкий. По-перше, він був дуже довгим. Це понад 200 слів в диктанті. По-друге, як казав завжди мій тато – лектор повинен диктувати диктант. На то він і є диктант, а не просто – прочитати. А він його просто прочитав. Швидко диктувався сам текст. Дуже важко було писати. Тому не знаю, як там буде – побачимо.

Поки чекаю результатів. Я до цього не звіряю, бо в мене ще такий старий, мого покійного чоловіка, інтернет. Тому не можу електронно відправити чи перевірити.

• Чи готуєтеся якось до радіодиктанту заздалегідь?

Звичайно. Я вже повторююся багато разів, що для мене радіодиктант – більше, ніж День народження. Коли я писала радіодиктант вдома по телебаченню, то відключала стаціонарний і мобільний телефони та зранку налаштовувалася на диктант. Перед тим я переглядаю різні орфографічні словники та правописи. Дивлюся та перечитую, як писати окремо, а де разом слова. Зараз от є зміни в граматиці. Їх теж переглядала. Можливо, не треба було їх робити, але не знаю, нашим освітянам, мабуть, видніше, та міністрам.

Крім того, коли має розпочатися радіодиктант, за день-два, дзвоню своїм знайомим та кажу, щоб писали та відсилали.

Кожен українець повинен себе поважати – тоді тебе буде поважати і цінувати світ.

• Загалом як Ви вважаєте - яка роль української мови тепер – під час війни?

Україна – понад усе. Так само і мова. Що ж то за українець, який не знає своєї мови? Коли мешканці України їдуть, наприклад, до Польщі, їм ставлять умови: що для того, щоб ти отримав роботу, повинен знати на побутовому рівні державну мову. Їдеш кудись далі – маєш зайти англійську мову. Чи їдеш до Чехії – повинен знати чеську мову, бо інакше тобі не дадуть праці. В нас звикли так: трохи російською, трохи суржику, трохи ще чогось.

Кожен українець повинен себе поважати – тоді тебе буде поважати і цінувати світ. Все залежить від самоповаги, і українською повинен володіти кожен громадянин України. Світ не буде цінувати українців, якщо вони не будуть розмовляти своєю мовою.

Нещодавно я по телебаченню прослухала таке повідомлення, що наше міністерство освіти планує змінити кирилицю на латину. Я не знаю, чи буде така реформа. Однак не підтримую це. Спочатку розпочалося зі зміни релігійних свят, тепер ще хочуть запровадити замість кирилицю латину, бо, мовляв, не хочемо однаковими літерами писати як росіяни. Але що має спільного з росіянами кирилиця? Коли в нас розвинулося православ’я, то там на болоті квакали жаби.

Я походжу з родини священників: мій дідусь та прадідусь були священниками. В нас у родині завжди святкувалося 7 січня Різдво. Для мене це традиція. Тому може молодому поколінню буде добре святкувати 25 грудня, а я вже буду відзначати так, як мене виховували.

У мене є велика бібліотека. А з правилами української мови в мене є усілякі довідники та словники.

• Які використовуєте книжки з правилами з української мови? Які загалом полюбляєте читати? Ваші улюблені письменники?

У мене є велика бібліотека. А з правилами української мови в мене є усілякі довідники та словники. Наприклад, про зміни в правописі маю книжку Терещенко, її навчально- методичні посібники. Крім того, у Львові є вчителька та мовознавець Віра Крисюк. То я з нею спілкуюся та консультуюся. Інколи, коли чогось не знаю, то телефоную до неї. Вона мені може порадити дещо.

У мене є книжки на історичні теми. Загалом я дуже люблю класику, але сучасних письменників читаю дуже рідко. З класиків це наприклад, Гончар, Загребельний. З поетів – подобається мені Микола Вінграновський, а також львівський поет був гарний та знаний – Микола Петренко, ще – Ліна Костенко. Ще гарний був письменник-фантаст Олесь Берник. Я була близько з ним знайома. Маю дуже багато його подарованих книжок.

Вас це може зацікавити Книжки про російський колоніалізм, незламність та війну: що почитати з новинок у листопаді

• Ще з якими були письменниками знайомі?

З Гончарем була знайома. Микола Вінграновський був мій перший хлопець. Я з ним зустрічалася багато років. Познайомилася в Бориславі, коли ще жила з батьками. Колись були такі дуже модні свята, які влаштовували урядовцями як дні кожної республіки. От у травні 1964 року було святкування днів української літератури та культури. У нас в Бориславі був такий поет як Іван Гнатюк. І зі Львова запросили до Борислава Драча, Вінграновського та інших.

У нас в Бориславі проводився такий літературний вечір. Я пішла туди зі своїм батьком, тому що він був близько знайомий з Іваном Гнатюком. Пізніше він запросив до себе додому мене з татом, Івана Драча та Миколу Вінграновського. Я так сиділа близько біля Вінграновського, ми познайомилися та спілкувалися. Потім гості вже почали розходитися і він каже: «Христю, я тебе проведу додому». Це був такий гарний, місячний, зоряний, травневий вечір. Микола був перший хлопець, який мене поцілував. Так, ми з ним почали таку дружбу, листувалися часто. Пізніше він приїжджав до Львова та до Борислава. А потім так – не судилося. Ми не залишилися разом. Пізніше він одружився.

Маю подаровані його збірки. Також вірші є, які він мені присвятив.

- А який ваш улюблений вірш?

Наприклад, такий я пам’ятаю:

«Стояла в травах ніч, а трави пахли літом,
За кленами сіріло джерело,
І небо йшло задумливо над світом,
І довгі зорі сіяло крізь віти,
Втираючи хмариною чоло.
За травами у срібнім верховітті
Замерехтіла в тінях темна хата,
Цвірчав цвіркун за хатою у житі,
Я тихо голову поклав на руку брата…»

Або ще один, який мені присвячений:

«В тихім світлі нічних заграв
Пахло море вечірнім сіном…
Вітер хвилі на руки брав
І виносив на берег синій.
Ми стояли в кормі човна —
Серце в серце і руки в руки.
Ми клялися в душі до дна
Буть такими на всі розлуки…»

- Цього року Ви стали рекордсменкою України з найбільшої кількості написаних щорічних радіодиктантів національної єдності. Чи очікували ви такої відзнаки?

Мені завжди хотілося, щоб хтось знав, крім мене, що я пишу стільки років. Сталося так, що дійшло до рекорду, і мене оцінили. Для мене це дуже велика відзнака. Оцей сертифікат на рекорд. Я отримала за написання диктантів і грамоти, і дипломи, але ця – для мене особлива.

Тому буду писати радіодиктанти, поки Бог дасть сили і здоров’я.

• Чим для вас є Радіодиктант національної єдності?

Радіодиктант – об’єднує. Він заохочує спільноту – бути єдиною, знати мову та вдосконалювати свої знання про неї, щоб правильно розмовляти та писати. Це дуже значима подія – Диктант Національної Єдності. Дуже гарно, що у свій час це колись започаткували.

---

Нагадаємо, що цього року Радіодиктант національної єдності відбувся вперше 27 жовтня. Оскільки саме в цей день у 2023 році відзначали День української писемності та мови. Текст радіодиктанту «Дороги України» написала поетка Катерина Калитко, а зачитав актор Олексій Гнатковський.

Читайте також Підтримують Україну та дізнаються нове: як і чому іноземці вивчають українську мову