Сьогодні, 25 листопада, в Україні згадують День пам'яті жертв Голодоморів. З цієї нагоди IA Дивись.іnfo поспілкувалася з ведучим ютуб-каналу «Історія для дорослих» Олегом Криштопою. Він розповів головні факти про Голодомор.
Читайте також Минуло 90 років: сьогодні в Україні вшановують пам'ять жертв Голодомору
Якими були причини голоду на території України?
Збіглося одразу кілька причин. Політична. Йосип Сталін, який зосередив у своїх руках одноосібну владу в Радянському союзі, розпочав перетворювати його на новий різновид російської імперії. Цьому противилася Україна, зокрема українське село, яке страждало від колективізації.
Наприклад, у 1930-му році з лютого по квітень державне політичне управління (ДПУ) зафіксувало понад 1700 повстань в Україні. Це були повстання проти колгоспів. Тоді проти радянської влади люди виступали, співаючи «Ще не вмерла Україна», «Геть радянську владу!», «Дайте нам іншу Україну!», «Поверніть Петлюру»,– ось такі гасла були. Тож що чекало тих, хто повстав? - знищення.
Друга причина - економічна. Триває масова колективізація та політика «великого перелому» Сталіна. Це перша п’ятирічка, індустріалізація, на яку потрібно було десь взяти гроші. І ці гроші бралися за рахунок того, щоб вибрати все з українського села.
Ще у 1931 році Радянський Союз просто масово завалив європейський ринок дешевим зерном. У світі впали ціни на сільгосппродукцію через велику депресію у 1929-30 роках, а Радянський Союз їх ще більше обвалив великою кількістю зерна. У 1932-33 році це продовжилося. Де бралося збіжжя? - в Україні. Для цього збільшувалися плани хлібозаготівель. Власне якщо говорити про економічні причини Голодомору, то це були абсолютно нереальні плани хлібозаготівель і вони призвели до того, що просто вигрібалося усе зерно.
Ну і третя причина Голодомору - особиста нелюбов Сталіна до України і українців, очевидно, викликана його поразкою від української армії під Львовом у 1920 році, яка завадила радянській Росії захопити всю Україну і Польщу.
Голодомор – це цілеспрямована акція, втілення злочинного задуму геноциду. За цим стояла певна кількість законодавчих та підзаконних актів злочинного керівництва СРСР на чолі з Йосипом Сталіним. У тому числі колаборантів, які очолювали так звану Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Тобто це і постанова раднаркому (так званий «Закон про п’ять колосків»), і запровадження «Чорних дошок», і завищені плани хлібозаготівель, і створення колгоспів перед тим. Це був цілий спланований комплекс заходів, який призвів до масової смертності українців. Ці заходи тільки нарощувалися та нарощувалися.
У чому полягав «Закон про п’ять колосків» та «Чорні дошки»?
Так званий «Закон про п’ять колосків» – це була постанова Раднаркому про захист державної власності – коли навіть за найменшу крадіжку загрожувало покарання аж до розстрілу, чи у кращому разі можна було потрапити на 10 років до в’язниці. Власне, були спеціальні загони, які ходили від хати до хати та «щупами» перевіряли, чи нічого не заховано. Вони забирали останнє зерно. За цим законом була величезна кількість вироків, зокрема смертних, десятирічних термінів, заслань. Це серпень 1932 року. 7 серпня - звідси й одна з народний назв - закон 7 - 8. Офіційна ж назва – «Постанова ЦВК і РНК Радянського Союзу про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Тобто так під виглядом охорони державного чи «соціалістичного» колгоспного майна людей прирікали на голод або вчиняли з ними репресивні заходи. Тоді за найменшу крадіжку колгоспного майна, зокрема буквально 3 колоски людину могли розстріляти за цією постановою Раднаркому.
У радянському союзі як в будь-якій тоталітарній існувала система заохочень і репресій. Репресій було значно більше. Саме поняття «Чорних дошок» з’явилося вперше в 1920-х роках, а з 1930-го воно починає нарощуватися. З 1932-го воно стає вже офіційним поняттям, а 1933-му цим репресивним механізмом починають масову користуватися на території України. Це або окремих людей, але переважно – цілі колгоспи, цілі села, райони могли «повісити» на таку «Чорну дошку» як такі, які не виконують цей план хлібозаготівель. Це насправді мало за собою дуже тяжкі наслідки для тих, хто туди потрапив. Тобто якщо йшлося про населений пункт, то з ним припинялася торгівля. Туди приїжджали загони, які знаходили та забирали рештки зерна. Ці села оточувалися військом, щоб звідти ніхто не втік. Тобто це була маса репресивних заходів проти цілого села або регіону.
Потрапити на «Чорну дошку» – це означало реально страшну смертність в цьому населеному пункті. Мало того, що всю їжу заберуть, так ще й не буде жодного шансу, щоб вона звідкись з’явилася. Люди опинялися відрізаними від світу.
Територія України, де голод був найбільший?
Найкраще це показано на картах, які створив Гарвардський університет, де вони порівняли плани хлібозаготівель оці 1932-33 роки зі смертністю та з тим, де були менші та більші посіви пшениці. Смертність найвищою була в таких регіонах як: Київщина, Вінниччина, Полтавщина, Харківщина. Там ще залежало від районів та від населених пунктів. Полтавщина є найчорніша на карті, де найбільша смертність. Найбільше постраждали центральні райони.
Яка була орієнтовна кількість загиблих?
Там, на картах Гарвардського університету можна побачити смертність на тисячу персон: від 1 до 100, від 100 до 400 і так далі. Тобто орієнтовно можна скласти кількість загиблих. Але чіткої кількості загиблих немає. Є різні методології підрахунку жертв, проте треба зрозуміти, що тоді статистики ніхто не вів. У 90-х роках називали цифри 7 - 8 мільйонів, було навіть 10.
Нещодавно всі наче погодилися з орієнтовною цифрою загиблих у 4 мільйони, тепер з'явилася ще нова - 5 мільйонів.
Як наслідки голоду проявляються в українській національній пам’яті?
У багатьох старших людей це проявляється в шанобливому ставленні до останніх крихт, які залишилися на столі. Також у нас присутній певний «культ їжі». У мене частина родини походить з Черкащини, то в багатьох людей на Черкащині реально помітний цей «культ їжі» - загодовування родичів та гостей мало не до смерті. Люди, які не застали Голодомор, все одно відчувають його наслідки. Тому в якісь такій трансформаційній формі пам’ять про Голодомор перейшла через покоління українців.
Голодомор як Геноцид українців?
Голодомор однозначно був геноцидом українців. Концепція геноциду була розроблена пізніше уже в 40-х роках уродженцем України Рафом Лемкіним. Але попри те, що це відбулося згодом, голодомор мав усі ознаки геноциду. Оскільки голод був спрямовано проти етнічної групи – саме проти української нації. Тобто це був абсолютно штучний процес, який був застосований навмисно. У людей забирали їжу та не давали їм можливості її десь взяти. Це було вбивство у жорстокий спосіб за етнічною ознакою. Вбивали лише українців на території України та на території Кубані. Тому це геноцид українців.
Але є спроби росіян потім довести, що ні – голод був ще десь. Якщо бували ще десь випадки голоду, то вони були викликані природними процесами, а в Україні голод був влаштований штучно. Тому важливо довести світові, що це був злочин геноциду, за який відповідальне керівництво Радянського Союзу, точніше тодішнього різновиду російської імперії. Адже СРСР - не якийсь ефемерний та добровільний союз країн, а чергова імперія – Радянська Росія. Тобто Голодомор - це злочин геноциду, вчинений радянською Росією проти українців.
Чому у світі ще не всі країни визнали Голодомор як геноцид українців?
Це пов’язано з російською пропагандою. От не так давно з’явився фільм «Ціна правди» про Ґарета Джонса.
Ґарет Джонс - валієць, громадянин Великої Британії. Його мама працювала гувернанткою в родині Джона Юза, засновника нинішнього міста Донецьк - вона вчила онуків Юза. Потім вона розповідала Ґарету про цей прекрасний район – про Донецьк. Ґарету сподобалися ці оповіді матері і йому з дитинства хотілося поїхати та подивитися на Україну. Він спеціально вивчив російську мову. Потім він поїхав в Україну – в Радянський Союз. Як журналіст У 1933 році він стає свідком Голодомору. Йому забороняють виїжджати з ситою Москви, але він таки виривається. Їде нібито в Харків - подивитися на результати індустріалізації. Під час поїздки Гарет висідає з потяга десь у селах - ночує з селянами, бачить голод на власні очі та записує це все. Потім його ловлять та депортують.
Він приїжджає в Берлін, збирає прес-конференцію, розповідає, що відбувається в Україні насправді – що це реально страшний голод, в чому селяни звинувачують радянську владу. В СРСР розуміють репутаційні наслідки цього і застосовує проти Джонса усю силу пропаганди.
Радянська влада підмовляє журналіста Волтера Дюранті, який отримав Пулітцерівську премію у 1932 році, і той каже ,що це все брехня і все перебільшено. Нібито – є проблеми з продовольством, але голоду немає. Потім через 2 роки Ґарета Джонса вбивають за загадкових обставин. Радянський Союз робить так, що навіть друзі журналіста від нього відмовилися - настільки сильно працювала російська пропаганда ще тоді. І звичайно, що вона працювала над цим і в 1990 роках вже після розпаду Радянського Союзу в кожній конкретній країні. Радянська, а згодом російська влада вкладала величезні гроші, щоб переконати світ, що ніякого голоду не було.
Пропаганда працює хитро - висміяти факт, щоб його потім заперечити. За допомогою корисних ідіотів в Україні завищували наприклад кількість жертв. А потім російська пропаганда заявляє: та такого фізично не може бути. Навмисно росіяни кидають у публічний простір, у мережу фальшиві фотографії Голодомору, їх потім масово розповсюджують, а потім пропаганда російська каже: от фотографії фальшиві, отже і голоду не було.
Але ж є справжні фотографії. Наприклад, цикл фотографій австрійця Вінербергера, який у 30-ті роки був у Харкові. Він зміг усі ці фотографії вивезти. Вони збереглися як документальні свідчення Голодомору.
Увага! Фото, оприлюднене нижче, може вразити (18+)
Які є приклади Голодомору в українській культурі?
Наприклад, в мистецтві хотілося б згадати Казимира Малевича. Його картина «Людина, що біжить» - це такий образ Голодомору. Ще одна його робота на тему голоду: де серп і молот, там смерть і голод. Це такий малюнок олівцем. Хоча Росія досі намагається подати Малевича як російського художника. Але він український.
Якщо говорити про книги, то тут хотів би виділити такі тексти як: «Жнива скорботи: радянська колективізація та Голодомор» Роберта Конвеста та роман Василя Барки «Жовтий князь».
Коментарі