Дідух та солом’яний «павук»: що вони означали в українських традиціях на Різдво

ІА Дивись.info розпочало серію статей «Традиційні символи Різдва», у яких розповідає про головні атрибути свята. У попередньому матеріалі ми дізналися звідки в Україні з’явилася різдвяна ялинка, і чим вона відрізнялася від новорічної. Цього разу з’ясуємо значення для українців їхніх автентичних прикрас оселі.

 Дідух як символ предка народу

У кожному регіоні України дідух могли називати по-різному. Наприклад, ще побутували такі назви як: «дід», «коляда», «зажин», «король», «сніп». Крім того, також на Тернопільщині була назва «баба». Водночас на Покутті «баба» мала трохи інше значення. Нею найменували оберемок соломи, якою стелили підлогу.

Первинно дідух символізує предка народу, а також врожай. За дослідженнями етнолога Ксенофонта Сосенка, в українській традиції дідух мав декілька значень, в яких мітологічний світогляд поєднувався з релігійним. Так, дідух був: як прадід та первісний ідеальний господар; «всеживий предок народу», як Господь (Творець, Найвище єство); як мітологічний образ місяця. Саме таку символіку можна прочитати в старовинних колядках. Наприклад:

«Йшов-перейшов місяць по небі, –
Зіниця-сестриця каже:
Ходім до мене Бога шукати! –
Найшли ми Бога пана господаря.

(колядка зі записів П. Чубинського).

Дідуха виготовляли зі снопа. Він складався з колосків пшениці, жита, вівса. Крім того, в нього вплітали сухі польові квіти та прикрашали стрічками. Сніп міг мати багато пучків та складатися у декілька ярусів. Так його збирали ще влітку під час зажинок або обжинок.

На Святвечір перед Різдвом господар дому урочисто заносив дідуха в оселю та віншував. Він говорив так до своєї родини:

«Віншую вам щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста літ, поки нам Біг назначить вік!»

Після цього господар клав дідуха на почесне місце – покуття під образи. Біля нього ставили кутю для вшанування своїх померлих предків (про особливості куті та інших страв на Святий вечір ми розповімо в наступній статті). Також його могли перев’язувати залізним ланцюгом, щоб наступного року був гарний врожай.

Переважно дідуха зберігали в домі до закінчення свят зимового циклу. В деяких регіонах його виносили після Щедрого вечора (Новий рік), в інших – після Водохреща. Часто дідуха спалювали (зокрема на Львівщині), або також могли класти на плодові дерева для гарного врожаю (зазвичай на Поліссі).

Традиція створення дідуха збереглася до сьогодні. Зокрема щороку встановлюють великого дідуха у Львові. У 2023 році - 24 грудня його розмістять на площі Ангелів перед Гарнізонним храмом, а створять майстри у Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.

Різдвяний «павук», який означає Всесвіт

Ще одною цікавою прикрасою для українців був різдвяний «павук». Його виготовляли зі соломинок, які складали у ромби та квадрати. Спочатку формували основу «павука», на яку нанизували менші «павучки». Прикрасу підвішували до стелі біля печі на міцній волосині, яку брали з хвоста коня. Тоді «павук» під дією теплого повітря гойдався в різні боки та крутився.

Традиція створювати «павуків» розпочалася ще в дохристиянські часи. За однією з версій, вона зародилася на Поліссі. Тут таку оздобу називали «солом’яники». Однак вона була поширена і в інших регіонах України.

Назва «павук» є невипадковою. По-перше, прикраса справді нагадує багатошарову павутину. По-друге, це пов’язано з мітологічним світоглядом предків українців про будову Всесвіту, яку вони втілювали в цій прикрасі. У давніх уявленнях існували міти, в яких саме павуки «заснували» світ, тому до тварин ставилися шанобливо.

Крім того, деяке значення присутнє і в релігійному світогляді. Адже в народі є поширеною легенда, що саме павуки сплели павутину при вході до печери, в якій сховалася Марія з Ісусом Христом. Так, вояки Ірода оминули це місце і не знайшли їх. Тому різдвяний павук був також своєрідним оберегом оселі від усього злого.

Аналоги такої традиції були відомі в інших європейських народів. Наприклад, таку прикрасу називали «гімеллі» та «соди» у Латвії та Фінляндії. Там їх також вішали на стелю під столом для добробуту в сім’ї. Однак в цих країнах такі оздоби могли й дарувати на інші свята, зокрема на весілля та хрестини.

Читайте також Про різдвяні дива, казкові світи та сім'ю: 7 фільмів із святковою атмосферою