Про історію будівель у Львові, або Мандруємо вулицею Мирослава Скорика

У Львові Інститут стратегії культури розпочав проєкт «Вулиці Імен: цикл міських екскурсій і лекцій», де розповідають про історію перейменованих вулиць, новостворених просторів міста та видатних особистостей, із якими вони пов’язані.

ІА Дивись.info відвідала подію, що відбулася 27 квітня та занотувала цікаві факти про будівлі, які розташовані на вулиці імені Мирослава Скорика. Екскурсію провела гідеса Ольга Вовкодавець.

Як раніше називалася вулиця Мирослава Скорика

У 2022 році вулицю перейменували на честь Мирослава Скорика. До цього, з 1940 року, вона мала назву російського композитора та диригента Петра Чайковського.

«У далекому  ХVІІ столітті ця територія від галицької брами між Полтвою і до Цитаделі належала великому коронному хорунжому Андрею Потоцькому. Однак він мав собі цю юридику не тільки по цій території, що зараз у нас вулиця Мирослава Скорика, але й воно охоплювало і вулицю теперішню Джохара Дудаєва», – розповідає Ольга Вовкодавець.

Вона зазначає, що в ХІХ столітті ця вулиця вже мала назву Хорунщизна, але не вся. До вулиці Ковжуна – була нижня Хорунщизна. А далі від вулиці Павла Ковжуна і вже до теперішньої вулиці Василя Стефаника – так звана верхня Хорунщизна.

Головна зупинка – Львівська національна філармонія

Одна з найвідоміших пам’яток архітектури, які розташовані на вулиці, є Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика. Гідеса розповідає, що будівля філармонії побудована в стилі орнаментальної сецесії початку ХХ століття, що зводилася протягом 1905-1909 років:

«Спочатку будівлю хотіли проєктувати у стилі необароко. Однак інший архітектор, який взявся за це, вирішив змінити стиль. Будівлю побудували для Галицького музичного товариства. Перший та другий поверхи – це були концертні зали, а третій та четвертий, крім того, що там мали бути адміністративні приміщення, то їх також можна було б здавати в оренду».

 Гідеса каже, що Петро Герасимович оздоблював цю будівлю. Саме він зобразив цих лебедів, які бачимо на ній. Водночас, за її словами, спочатку вони мали бути зеленого кольору, а ще думали, щоб там поставити вази, а не лебедів.

«У 1910 році проходила міжнародна виставка з досягнень архітектури. Тоді будівля Галицького музичного товариства теж брала участь у ній та стала одна з найкращих представлених робіт від львівських архітекторів. Вже в 1911 році у концертному залі на 596 місць з’явився кінотеатр, який називався «Аполло». Це елітний кінотеатр. Він був одним із перших, який запровадив озвучку фільмів. У будівлі також були й офіси», – розповідає Ольга Вовкодавець.

Вона додає, що з вересня 1939 року тут був вже зовсім інший кінотеатр імені Чілова. З 1947 року і орієнтовно до 1963-х рр. ця будівля належала до концертного залу консерваторії, а у 1963 році її повністю віддали Львівській філармонії.

Гідеса каже, що до цього у Львові вже була філармонія, але в іншому приміщенні. Її започаткували в театрі Скарбека (тепер це будівля Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької – приміт. ред.). Там філармонія відкрили в 1902 році. У ній був один з найкращих органів у місті, який створила фірма Яна Слівінського.

«У Львівській філармонії був концертний орган. А з 1902 року там розпочався активний сезон виступів. Є різні розмови про те, що відбулося з цим органом вже після 1912 року. Наприклад, існує погляд, що у 1955 році цей орган перенесли сюди до будівлі теперішньої філармонії, а також взяли орган з Домініканського костелу та вирішили об’єднати два на одній сцені. Однак з того нічого не вийшло», – підкреслює Ольга Вовкодавець.

Вона додає, що у філармонії довгий час працював Мирослав Скорик. У 1998 році він створив тут ансамбль «Веселі Скрипки», а згодом – поїхав до Києва. Потім повернувся знову до Львова та організував колектив під назвою «INSO-Львів».

Що відомо про будівлі, які розташовані на вулиці Мирослава Скорика

Одним із перших будинків, який можна побачити на початку вулиці Мирослава Скорика є будівля під номером 6, а якщо йти зі сторони проспекту Шевченка – то це буде адреса проспект Шевченка, 4.

«Це будинок поч. ХХ століття у стилі орнаментальної сецесії, який належав адвокату Сегалю. Ця споруда буда збудована як чиншовий будинок. Тут облаштовувалися різні організації, але й були люди, які тут мали своє помешкання. Один з них – пан Фінкін, який був капельмейстром Львівської опери. Він там мешкав орієнтовно з 1912 року і до Першої світової війни», – розповідає Ольга Вовкодавець.

Ще один будинок, про який розповіла гідеса, також належить до пам’ятки архітектури місцевого значення. Він під номером 10. На початку ХХ століття в цьому будинку була музична школа, якою керував пан Шабловський. Вона існувала приблизно до Першої світової війни.

«У будинку під номером 12 – теж була музична школа, але особлива. У 1887 році тут відкрив її відомий львів’янин, композитор та педагог Кароль Мікулі. На південній стіні Вірменського храму у Львові є таблиця, яка йому присвячена. З 1860 року саме він був керівником Галицького музичного товариства. Підкреслю, що Мікулі навчався у Шопена, а серед учнів самого Мікулі був Василь Барвінський», – зазначає гідеса.

Ольга Вовкодавець розповідає, що в будинок №15 на вулиці імені Мирослава Скорика мешкав  інженер Францішек Рихновський, який облаштував освітлення в Галицькому сеймі. За її словами, саме завдяки цій людині ми можемо бачити старі фотографії Львова, наприклад, далекого 1894 року:

«Коли мала відбутися міжнародна Крайова виставка в 1894 році, то він з оргкомітетом цієї виставки уклав угоду, що буде мандрувати містом та фотографувати різні місяця. Після цього мали з’явитися тематичні листівки, однак щось пішло не так. Адже понад 200 листівок, які приготував Рихновський з’явилися лише в 1934 році після його смерті. Їх видала вже його донька».

Ще одна зупинка – площа Маланюка

Ольга Вовкодавець каже, що у ХVІІ столітті площа Маланюка називалася площею на Хорунщизні.  Потім у ХІХ столітті її назвали на честь В’ячеслава Домбровського, який був спочатку ремісником, але згодом став бургомістром Львова. Він мешкав у будинку №2. Вона зазначає, що після приходу радянської влади назву площі зберегли, але вже йшлося про іншого Домбровського – того, що був генералом армії паризької комуни. У 1981 році на площі встановили пам’ятник Степану Тудору, а у 2016 році в межах процесу декомунізації Львова його демонтували.

«Переддень незалежності України Ігор Калинець згадував, що саме біля пам’ятника Степану Тудору у 1987 році, зібралися люди, щоб пошанувати пам’ять Богдана-Ігоря Антонича. Тоді, за його словами, було стільки людей, що це стало одним з таких першим всенародним віче на цій невеличкій площі», – каже Ольга Вовкодавець.

Сьогодні на площі Маланюка є скульптура Франца Ксавера Моцарта. Гідеса додає, що він жив у Львові близько 30 років. За її словами, саме завдяки йому з’явилося Галицьке музичне товариство, оскільки Франц Ксавер Моцарт заснував тут свого часу музичне товариство святої Сицилії. Крім того, 5 грудня 1826 року в соборі святого Юра вперше прозвучав «Реквієм» його батька – Вольфганга Амадея Моцарта.

---

Мирослав Скорик — український композитор, музикознавець та творець мелодій до фільмів «Тіні забутих предків» та «Високий перевал» тощо.

Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 року в сім’ї львівських інтелігентів. Був родичем видатної української оперної співачки Соломії Крушельницької, яка була рідною сестрою його бабусі — Олени Крушельницької-Охримович. Детальніше про біографію Мирослава Скорика — читайте у нашому матеріалі тут.

До слова, ми на ІА Дивись.info раніше започаткували проєкт «Декомунізація Львова», де розповідаємо містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Наші матеріали — можна переглянути тут.