Як суспільство підтримує одне одного, або Про що виставка «Структури взаємности» у Львові
У Львові в Jam Factory Art Center триває новий виставковий проєкт «Структури взаємности». Роботи українських та іноземних митців розмістили в двох просторах артцентру – «Просторі Минулого» та «Просторі Теперішнього».
Детальніше про виставку — в матеріалі журналістки ІА Дивись.info.
Про ідею виставки «Структури взаємности»
Кураторками виставкового проєкту «Структури взаємности» є Катерина Ботанова, Ілона Демченко та Ксенія Малих.
Ідея виставки виникла в кураторок ще наприкінці 2020 року. 2021 року вони працювали над проєктом, який мав стати першим та відкривати Jam Factory Art Center. Однак тоді його не реалізували через початок повномасштабного вторгнення РФ до України.
«В ідеї та назві цієї виставки "Структури взаємности" для нас важливо те, що цей шлях пройшли ми як кураторська група з думкою того, як працює суспільство, чим воно є та яким чином підтримує одне одного. Шлях тривав від 2022-го до 2024-го року. Він показує, що, очевидно, суспільство дуже змінилося. Ми всі розуміємо, що вже не будемо, якими були раніше. Відповідно — це був шлях трансформації та переосмислення, ідеї того, як люди взаємодіють одне з одним, що означає ця взаємопідтримка, якого нового значення набуває це слово перед трагічними та критичними обставинами», — каже Катерина Ботанова.
Виставка поділена на дві частини — «Простір Минулого» та «Простір Теперішнього». Ілона Демченко зазначає, що в нижньому залі є виставкові роботи в класичному розумінні цього слова, а у верхній — їх небагато. Іншу ж частину займає простір, в якому будуть відбуватися спільні події та воркшопи, де люди творитимуть разом з різними сучасними художниками. Так, вони стануть співавторами виставки.
Що можна побачити в «Просторі теперішнього»
Архітектором виставки є Олександр Бурлака. Саме завдяки йому з’явилася назва «Структури взаємності». У «Просторі Теперішнього» можна побачити його роботу – конструкцію, де основні елементи підтримують один одного без будь-яких додаткових опор.
«Саме Саша допоміг оформити наше мислення про те, які зараз спільноти існують у містах, зокрема у Львові. Тут є багато нових людей, і це унікальна можливість знайти цю мову: як бути та жити разом в цьому великому та мінливому світі. Олександр запропонував нам таку архаїчну архітектурну форму, яку ще часто називають «мостом да Вінчі». Це форма сама себе тримає. Ми подумали, що саме ця форма, до якої прагне наше суспільство: може опиратися одне на одного, бути сильними і незалежними від опор. Таким чином, з’явилася назва виставки та головна її метафора», — підкреслює Ксенія Малих.
У «Просторі Теперішнього» є роботи таких українських митців, як-от: Алевтина Кахідзе, Жанна Кадирова, Олена Турянська, Ольга Шишлова, Яся Хоменко, а також бельгійського художника Франсиса Аліса.
«"Простір Теперішнього" — це про те якими ми є зараз. Тут є дві роботи, які є історіями про самотність, а є дві роботи та ця конструкція Бурлаки про те, як ми в цій самотності, підтримуючи одне одного, можемо триматися разом»,
— зауважує Катерина Ботанова.
У верхній залі є робота Жани Кадирової зі серії «Біженці». Її вперше демонструють в Україні, але до цього показували за кордоном. Ілона Демченко каже, що ця кімнатна юка, яку тут бачимо, потрапила до Львова з центральної бібліотеки з міста Покровська імені Т. Шевченка. А на відео можна переглянути, як власниця цієї рослини розповідає свою історію евакуації:
«Суть цієї роботи в тому, що війна нищить людей, вона те саме чинить і з іншими живими істотами, про які нам вже й не вистачає ресурсів піклуватися, наприклад рослинами. Ми захотіли показати цю концепцію тут, адже Львів прийняв багатьох переселенців, хто покидав свої домівки, які зруйнували окупанти».
У «Просторі Теперішнього», а також між залами розмістили роботи Франсиса Аліса із серії «Дитячі ігри», яку він створював протягом двадцяти років. На виставці є шість відео, на яких зображені, як діти у різних куточках світу взаємодіють за допомогою ігор.
«Тут на відео можемо бачити, як українські діти, які грають в блокпост. Вони зупиняють авто, просять сказати пароль "паляниця" та показати документи. Художник вивчає гру як ще один спосіб взаємодії, що допомагає будувати зв’язки між людьми, які до цього не буди знайомими. Гра, має свої правила та створює певний простір. Також гра це спосіб пояснити собі та іншим те, що відбувається. Тобто діти дивилися на справжні блокпости та відтворювали це в грі», — каже Ілона Демченко.
Що можна побачити в «Просторі минулого»
У «Просторі Минулого» розмістили роботи, в яких митці та мисткині з різних частин світу актуалізують питання пам’яті, втрати, відновлення, розуміння та інтерпретація історії та цінностей. Тут можна побачити роботи: Антона Шебетка, Бінта Діа, Дани Кавеліної, Даши Чечушкової, Кристіана Ньямпети, Максима Коломійця, Ораїба Тукана, Романа Хімея та ГО «Лівий берег», Феліпе Кастельбланка та Лідії Циммерманн, Франсиса Аліса, Яни Кононової.
«"Простір Минулого" — це є про історію, пам’ять, фраґменти, як ми і також різні спільноти з різних частин світу, намагаються зрозуміти та дати з цим раду і жити далі, підтримувати одне одного»,
— каже Катерина Ботанова.
«Простір Минулого» відкриває робота Яни Кононової «Пороги №12». Це фотоколаж, які мисткиня зробила з фрагментів документальних фотографій протягом повномасштабного вторгнення.
«У центрі цієї композиції ми бачимо фрагменти діорами «Облоги Ізмаїла» у 1790 році. Тоді Російська імперія намагалася взяти в облогу Ізмаїл, що розташований у Одеській області. Яна зняла це на території музею. Ми бачимо фраґменти зруйнованих елементів інфраструктури. Це метафора сьогодення, в якому ми зараз живемо, його не можемо зібрати докупи, тому воно фраґментоване», — зазначає Ксенія Малих.
На виставці є мистецькі роботи про волонтерство. Зокрема, тут можна побачити вцілілі частинки з будівель, які в різних регіонах України зруйнувала РФ. Ці об’єкти зібрала громадська організація «Лівий берег», що з квітня 2022 року допомагає відбудовувати постраждалі внаслідок обстрілів будинки.
«Ці роботи є самими по собі структурою взаємності, адже оповідають про волонтерство. Такі об’єкти зібрали волонтери «Лівого берегу», аби зафіксувати власний літопис, не лише у спогадах, але й у предметах. Наприклад, це сонце, що залишилося від дерев’яного будинку, який згорів на Поліссі через обстріл. Ця цеглина – те, що залишилося від дерев’яного будинку, який знищила Росія», — розповіла Ілона Демченко.
В одній із залів «Протору Минулого» можна здійснити справжню мандрівку Андами, що у Північній Америці. Адже тут зібрали мистецькі рефлексії митців про територію, яка розташована там. Зокрема, група молодих активістів та митців Феліпе Кастельбланко та Лідія Циммерманн вирушили колишнім шляхом конкістадорів, які у ХVI столітті шукали там країну золота «Ельдорадо». На виставці можна побачити відео з цієї мандрівки.
«Майже 500 років по тому, як там конкістадори шукали золото, до цих земель ставляться як до якої такої території, де можна будь-скільки видобувати нафту, золото та різними способами використовувати ресурси. Водночас ця територія є важлива для цілого світу, тому що тут народжується та вода, що потім впадає в Амазонку, завдяки якій може рости ліс навколо цієї річки. Там народжується повітря та хмари, які рухаються від Африки та Європи та підтримується водний баланс на усій планеті», — підкреслила Катерина Ботанова.
Протягом подорожі Феліпе Кастельбланко та Лідія Циммерманн намагалися зрозуміти історію, традиції своїх предків та корінних народів, які там мешкають та мають зберігати ці землі.
«Ми подорожуємо від моря і до верхівки гір. Зрозуміли, що це золото, яке шукали колись, є саме вода. Для мене вкоріненість дуже важлива, тому що все це охоплює про те, як це бути людиною загалом. На жаль, ці знання, як бути, як жити людиною – зараз під загрозою через війни, через індустріальний капіталізм. Люди шукають свою вигоду, тому ми маємо захищати ці землі», — розповідає Лідія Циммерманн.
Вона додає, що цю подорож їм допомогли подолати місцеві мудреці тайтос. Крім того, на виставці є чотири «гойдалки-гнізда», зроблені у формі крапельки з традиційної тканини народу інга, які мешкають у Північній Америці.
Виставковий проєкт «Структури взаємности» не обмежується залами будівлі. На подвір’ї можна послухати аудіоінсталяцію, яку написав композитор Максим Коломієць на вірші поета Віктора Рикало. За словами кураторки Катерини Ботанової, одну частину цієї композиції він написав у Харкові в будинку, яку знищили окупанти:
«Один вірш, наче прощається і закликає віддати шану тому, що більше не існує. Тому що те, що не існує ми не можемо повернути. Другий вірш, наче пропонує і закликає повірити в те, що коли ми прощаємося і відпускаємо, то приходить інше майбутнє. А цим майбутнім і є наше життя».
Подивитися усі роботи митців виставкового проєкту «Структури взаємности» можна до 23 лютого.
Jam Factory Art Center — інституція сучасного мистецтва в ревіталізованій неоготичній будівлі колишньої «Фабрики повидла», що повноцінно відкрилася в листопаді 2023 року. Через виставки, театральні, музичні, освітні та спільнотоорієнтовані проєкти центр залучає людей до діалогу та збагачення їхнього досвіду і знань.
Раніше ми розповідали про виставковий проєкт «Пам’яті тої, що пам’ятає». Детальніше, що актуалізує ця виставка дивись тут.
