Життя Івана Труша — митця зі Львівщини, який створив більше шести тисяч картин

Іван Труш – одна з ключових постатей в історії українського мистецтва, чия творчість суттєво вплинула на розвиток національної культури. Протягом життя він створив понад шість тисяч картин, серед яких портрети видатних українських діячів – Івана Франка, Миколи Лисенка, Лесі Українки – та серії пейзажів, що відображають красу України, Єгипту та Європи.
Сьогодні, вісімнадцятого січня, минає 156 років від дня народження Івана Труша. З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.info дослідила життєпис українського художника та мистецького критика.
Дитинство в Бродах
Іван Труш народився 18 січня 1869 року в селі Висоцько, що тоді належало до Бродівського повіту на Галичині, в селянській родині, яка мала нестачу фінансів. Початкову освіту здобув у місцевій народній школі, після чого продовжив навчання в німецькомовній Цісарсько-королівській вищій реальній гімназії імені кронпринца Рудольфа у Бродах. У класі, де навчався Труш, із п’яти українських учнів він був одним із небагатьох, адже більшість учнів походила з польських і німецьких родин заможного походження.

У старших класах Іван поєднував навчання з підробітками. Він давав приватні уроки малювання, але згодом згадував, що це відволікало його від улюбленої справи — творчості.
«Я був найліпшим учнем у класі; до навчання припадав із усім запалом молодого хлопця, який мав сяку-таку підготовку зі школи у Висоцьку. Знання німецької мови дозволило познайомитися з французькою, італійською і норвезькою літературою у перекладах. У вищій гімназії починається перший занепад мого таланту: щоб заробляти на одяг і видатки, почав я продукувати портрети з фотознімків, за які мені платили гумористично низькі суми, і займатися різними уроками», — писав Труш в автобіографії.

Навчання у престижних вишах
Стрімко йдучи до мрії стати художником, Труш у 1891 році вступив до Школи образотворчих мистецтв у Кракові. Він навчався там із перервами до 1897 року, оскільки постійно відчував фінансові труднощі.
А вже того ж, 1897 року, Труш отримав стипендію на навчання в Мюнхенській Академії образотворчих мистецтв, однак через затримку з виплатою коштів був змушений відмовитися від цієї можливості. У Мюнхені він коротко відвідував приватну школу Антона Ажбе, але невдовзі повернувся до Кракова.

«Раз не маючи з чого жити у Кракові, виїхав я у Відень, де сподівався знайти роботу на вечір або ніч, щоби вдень учитись в Академії мистецтв. Це мені не вдалося, бо мусив заробляти вдень кічами, щоби вечорами слухати лекції або грітися в бібліотеках», — згадував Труш.
Під час навчання в Кракові він активно долучався до українського студентського життя, був членом товариства «Академічна громада», брав участь у виставках і здобував призові місця.
У Відні ж Труш долучився до Академії мистецтв як вільний слухач, що не давало йому права складати іспити та отримати диплом. Проте ті три тижні, проведені в Австрії, багато чого змінили у світогляді митця.

На оточення Іван Труш справляв враження: він мав ґрунтовну освіту, знав класичні мови, досконало володів німецькою, а європейську літературу та філософські трактати читав у якісних перекладах. Про товариша так висловився Василь Стефаник:
«Гострий полєміст, інтелігенція глибока і загальна, один з найталановитіших людей, яких знаю, з великим образуванням фаховим і загальним».

Повернення до Львова та перші успіхи
Улітку 1897 року в Стрийському парку у Львові можна було побачити молодого художника із палітрою в руках. Він щовечора намагався передати на полотні широку панораму Львова. Прохожі сприймали його як аматора, не здогадуючись, що незабаром цей незнайомець стане знаним митцем. Так описував перші дні Івана Труша у Львові мистецтвознавець Михайло Мочульський.
«Нам треба стояти ногами на нашій землі, головою бути в Європі, а руками обхоплювати якнайширше справи української нації. Ми маємо велику надію на те, що підростаюча мистецька зміна примножить здобутки минулих поколінь.
Ці слова – викарбувані на пам’ятнику Івану Трушеві у Львові.

Після повернення до Львова митець активно долучився до культурного життя міста. Завдяки його ініціативам пожвавішало виставкове життя. У 1898 році він став одним із засновників першого на Галичині мистецького товариства — Товариства для розвою руської штуки. Згодом, у 1904 році, під егідою Наукового товариства імені Шевченка, він заснував Товариство прихильників української літератури, науки і мистецтва.

Труш наголошував на необхідності розвитку українського образотворчого мистецтва, яке, за його словами, відставало від літератури. У статті для «Літературно-наукового вістника» він писав, що українській мистецькій школі бракує національних етюдів і сцен із життя народу. Особливу увагу художник звертав на зображення гуцулів, яких вважав надзвичайно мальовничими та характерними для української культури.

Перша всеукраїнська виставка
15 січня 1905 року у Львові завдяки старанням Івана Труша відкрили першу всеукраїнську виставку образотворчого мистецтва. Захід відбувся в чотирьох залах Салону Яна Лятура на Святодухівській площі (нині — площа Івана Підкови) у Львові.

Виставка об’єднала картини художників із Галичини та Наддніпрянщини, а також експонати гуцульської різьби та українського текстильного мистецтва. Наукове товариство імені Тараса Шевченка частково профінансувало захід, а організаційна робота та якість представлених робіт забезпечили йому значний успіх.
«Глядачів було понад 3 000, а купівля, як на Львів, значна», — згадував Труш.

Пошук нових натхнень у мистецтві
Іван Труш вважав, що українське мистецтво потребує нових ідей та підходів. Він редагував і видавав суспільно-політичний часопис «Будучність» (перший номер вийшов у 1899 році) та ініціював створення першого на українських теренах мистецтвознавчого видання «Артистичний вістник» (1905). У своїх публікаціях він аналізував стан українського мистецтва, писав літературні рецензії й акцентував на необхідності творчої оригінальності.

У статті для «Літературно-наукового вістника» Труш зазначав:
«Мистець має не лише запозичувати старі сюжети, а створювати власні, адже сучасне малярство вимагає творчої оригінальності».
Особливе місце в його творчості займало зображення природи. Труш наголошував, що такі напрямки, як імпресіонізм і пленеризм, виникли саме через спостереження за природою, а не в закритих майстернях.

Робота над портретами українських діячів
Завдяки рекомендаціям Івана Франка Іван Труш отримав замовлення від Наукового товариства імені Шевченка на створення портретів культурних і громадських діячів Наддніпрянщини. Взимку 1900 року він вирушив до Києва, де намалював портрети відомих діячів, зокрема Володимира Антоновича та Пантелеймона Куліша.

Під час перебування в Києві художник подружився з родиною Драгоманових. Він провів літо на дачі Драгоманових у Сирці, неподалік Києва, де створив свою першу, на його думку, вдалу картину — «Самітна сосна».

Знайомство та одруження з Аріадною Драгомановою
Іван Труш познайомився з майбутньою дружиною Аріадною Драгомановою, донькою Михайла Драгоманова, ще заочно — через фотографію. Перед поїздкою до Києва художник побачив фото Аріадни та її кузини Лесі Українки, зроблене в Болгарії у 1895 році. Вражений, Труш зробив замальовку Аріадни на звороті візитівки. Згодом їхнє знайомство переросло у кохання, що завершилося шлюбом. Мали вони чотирьох дітей (двох синів та двох доньок), тож чоловіку довелося невпинно працювати вдень та вночі, аби забезпечити родину. Вони навіть мали трьох служниць.

Подорожі світом задля нових ідей
Мистецькі пошуки Труша привели його до численних подорожей Україною та світом: художник відвідав Наддніпрянську Україну, зокрема Київ, Канів, Гадяч і Гуцульщину. У 1901 році він подорожував Хорватією, зокрема Ловраном та Опатією. Труш також працював у Криму, відвідуючи Алупку, Алушту, Балаклаву й Севастополь. Не залишили його байдужим Італія, а також Близький Схід. За фінансової підтримки сімейного лікаря Тадея Солов’я художник у 1912 році вирушив до Єгипту та Палестини.

Результатом цих подорожей стали численні серії пейзажів. Серед них – «Скелі кримського узбережжя», які передають велич морських горизонтів та химерність обрисів скель із кипарисами.

Венеція, де художник провів два тижні, надихнула його на створення циклу панорам. Труш майстерно передав у полотнах злиття старовинного міста з небесами та водами.

Подорожі до Єгипту та Палестини збагатили його творчість екзотичними мотивами. Художник відтворив у своїх роботах величність пірамід, загадковість сфінксів, безмежність піщаних дюн та караванів під палючим сонцем.

Творчі здобутки в умовах війни
Після Першої світової війни життя Івана Труша зазнало кардинальних змін. Львів, де проживала родина художника, опинився під польською владою, а економічна криза принесла злидні. Сім’я Трушів змушена була виживати в непростих умовах. Аріадна Труш, дружина митця, підтримувала родину приватними уроками музики та французької мови. Художник натомість відгородив частину майстерні для орендарів.

Попри фінансові труднощі, творчість Івана Труша залишалася невід’ємною частиною його життя. У своїй автобіографії «Творчий шлях художника» (1940) він зазначав, що за 42 роки створив близько 6000 картин та 400 етюдів. Ці роботи здобули визнання не лише у Львові, а й у Кракові, Києві, Софії, Відні та Лондоні. Мати картину Труша було і залишається чимось престижним.

Виснаження від портретної роботи
В останньому десятку життя художник працював над портретами, зокрема Миколи Лисенка та Михайла Драгоманова, а також спробував себе в скульптурі. Труш створив макет надгробка для Івана Франка та пам’ятник синові свого друга Рафала Бубера.

Попри визнання, робота над портретами давалася Трушу нелегко. У листі до голови НТШ Михайла Грушевського він зізнавався, що ця праця його виснажує:
«Після кількох днів роботи над портретами я настільки зденервований, що навіть думаю зовсім відмовитися від цієї діяльності».
Труш скаржився на складні умови роботи в приватних оселях, що створювали додаткові труднощі. Він висловлював рішучість завершити обіцяні портрети, але надалі уникати подібних замовлень:
«Той рід штуки може мене передчасно загнати на Кульпарків».

У 1939 році, після приходу червоної армії, художник намагався адаптуватися до нових умов. Він став одним із організаторів Львівської філії Спілки художників УРСР. У цей час митець створив свою останню значну роботу – десятий портрет Івана Франка.

Останні десять років Іван Труш майже втратив слух, а зі співрозмовниками спілкувався через записки. Відійшов у вічність митець 22 березня 1941 року у Львові. Поховали його на Личаківському цвинтарі.
До слова, на його честь названий один з мистецьких коледжів у Львові та вулиця, де Труш проживав з родиною.
Мистецька діяльність Івана Труша була спрямована на популяризацію українського живопису, формування національної естетики та збереження культурної спадщини. Труш також долучився до розвитку культурного життя Львова, організовуючи виставки, читаючи лекції та співпрацюючи з іншими митцями.
Його внесок у формування національної ідентичності через мистецтво є значним. Роботи Труша стали важливою частиною українського культурного надбання, що продовжує викликати зацікавлення серед сучасних поціновувачів мистецтва не тільки в Україні, але й за її межами.

У матеріалі використано інтерв'ю з Наталією Сидор та Роксоляною Козак для Дивись.info, дослідження Роксоляни Козак про життєпис Труша для «Локальної історії», аналіз Олександра Рудяченка про творчість митця на ресурсі «Укрінформ».
До слова, ІА Дивись.info вивчає історію та розповідає про видатних українців, які зробили значний внесок у мистецтво, науку та інші сфери. Ознайомитися з їхніми історіями можна за посиланням Видатні українці.