«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка

Мар'яна Писанчин
Мар'яна Писанчин/фото з особистого архіву волонтерки

Львівські благодійні організації стали важливою опорою для містян і переселенців, які постраждали від війни. З початку повномасштабного російсько-українського вторгнення фонди залучили мільйони гривень від українських і міжнародних донорів та об’єднали волонтерів задля підтримки цивільних та військових.

Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалась із засновницею львівського благодійного фонду «Я з тобою» Мар'яною Писанчин.

Львів'янка на початку повномасштабного вторгнення створила благодійний фонд, аби допомагати усім, хто цього потребує.

«У 2022 році я виборола свій шлях до допомоги, але вона завжди була в моєму ДНК – з дитинства я постійно комусь допомагала, підтримувала, виручала», — згадує волонтерка.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 2
Мар'яна Писанчин/фото з особистого архіву волонтерки

Зміна ставлення до волонтерства

За словами благодійниці, рівень волонтерської активності у Львові суттєво знизився порівняно з початком повномасштабної війни. Люди більше не долучаються до цього так активно, як раніше.

«Зараз кожен шукає вагу в своїх діях. Одиниці приходять щиро і душевно допомагати. Багато організацій або навіть політиків використовують благодійність для піару — передають, наприклад, машини чи допомогу, але часто це більше про рекламу, ніж про справжню турботу», — зазначає волонтерка.

І додає, що 2022 року, коли було потрібно зібрати кошти, це займало години. Нині ж все не так просто.

«Люди втомилися. Багато хто каже: “Ми допомогли минулого року, тепер хай інші”. Але хлопці на фронті третій рік, і їх ніхто не міняє», — зазначає Писанчин.

Вона наголошує, що військові, які пішли добровольцями у 2022-му, тепер не лише захищають країну, але й власним коштом забезпечують себе всім необхідним.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 3
Мар'яна Писанчин з бійцями/з особистого архіву волонтерки

«Я знаю айтішника, який міг би не йти на фронт. Але він вирішив навчитися, допомагає своїм побратимам, забезпечує їх технікою та мобільними штабами. Він сказав мені: “Я хочу спати з чистою совістю”», розповідає волонтерка.

Зокрема, багато організацій закрились з часом. «У 2022 році було багато організацій, але з часом чимало фондів закрилися — люди видихнулися, виснажилися. Зараз залишилися одиниці, які об’єднують більшість людей в ком’юніті Львова».

Важливим аспектом змін є те, що у цій сфері немає конкуренції. «Ми вчимося не тиснути одне одного, а підсилювати. У кожного є свої сильні сторони, і ми допомагаємо їх розкрити, працюючи разом. Це дозволяє швидше вирішувати нагальні проблеми», — додає вона.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 4
Мар'яна Писанчин з бійцями/з особистого архіву волонтерки

Львів у 2022 році – місце для порятунку мільйонів

Під час перших місяців повномасштабної війни українські волонтери зіткнулися з труднощами. «На вокзалі у 2022 році ми зустрічали людей, забезпечували транспортом, самі ночували раз на кілька днів. Було дуже важко, люди кричали, верещали, рупори не допомагали», — згадує Мар’яна Писанчин.

За її словами, у той час лише 10% людей мали повагу до волонтерів. Ті, хто дійсно пережив горе, проявляли людяність: сідали одне одному на коліна в переповнених вагонах, щоб дати можливість більше людей потрапити до евакуаційного поїзда.

«Кожен з нас робить вибір щодня. І для мене цей вибір — діяти, щоб Україна залишалася Україною», — зазначає керівниця благодійного фонду.

Так ми драпали від війни». Репортаж з львівського вокзалу, звідки тисячі  українських біженок з дітьми намагаються поїхати до Польщі - Ґрати
Львівський вокзал в березні 2022 року/Грати

2022 рік для волонтерів Львова став роком нон-стоп роботи. Вони не мали часу на відпочинок, харчувалися тим, що приносили на склад. Потоки переселенців, які прибували до міста, вимагали не лише допомоги, а й відданості:

«Коли масові потоки людей припинилися, магазини почали відкриватися, а бізнес намагався відновитися, ми продовжували працювати. Це був період, коли ти постійно бачив різницю між тим, хто повертається до нормального життя, і тими, хто залишається в роботі для інших».

У той час, коли бізнеси поверталися до роботи, волонтери зіштовхувалися з труднощами. Магазини, які мали залишки одягу, рідко віддавали його нужденним. «Багато хто просто продавав ці речі, навіть якщо вони не мали попиту. Лише одиниці бізнесів пропонували допомогу», — ділиться волонтерка.

біженці
Львівський вокзал в березні 2022 року/Мій Львів

Коли потреба перетворюється у зловживання

Окремий шок викликали спостереження за чатами в містах, які отримували допомогу. «Мені порадили відкрити чат матусь Миколаєва. Це було під час бомбардувань, коли люди втрачали житло. Ми працювали 24/7, щоб пакувати та відправляти гуманітарні вантажі. Але у чаті писали, мовляв: “Попроси в благодійного фонду — вони зобов’язані допомагати. А тим часом зекономлені гроші можна витратити на шашлик чи нове платтячко”», — згадує волонтерка.

Такі історії викликали злість і розчарування серед волонтерів: «Коли ти працюєш на межі можливостей, а люди, які отримують допомогу, не завжди цінують це — дуже боляче. Але ти продовжуєш, бо є ті, кому справді необхідно».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 5
Мар'яна Писанчин з бійцями/з особистого архіву волонтерки

Ще один випадок стосувався Кривого Рогу. Там дівчина без дозволу розмістила інформацію про фонд у своєму телеграм-каналі, вказуючи, що кожен може звертатися за допомогою. Це призвело до справжнього інформаційного колапсу. «У мене за десять хвилин з’явилося понад 500 повідомлень у всіх можливих месенджерах. Люди навіть не розбиралися, чим саме займається наш фонд, і писали безперестанку», — згадує волонтерка.

Такий потік запитів був просто неможливо обробити. Люди зверталися з найрізноманітнішими проханнями, багато з яких не відповідали реальним потребам. Наприклад, багатодітні сім’ї приходили з вимогами, апелюючи до того, що їм «положено» за законом. «Ти дивишся, що в них новий візок, гарний одяг, машина за рогом стоїть, і думаєш: "Чому вони приходять сюди? Але чуєш: “Ми ж багатодітні, нам зобов’язані допомогти”».

Ще один випадок, згадує волонтерка, стався вже на Львівщині. «Наприклад, одна людина могла зранку записатися в одну фундацію у Львові, а потім поїхати на таксі в Жовкву, щоб отримати допомогу в іншій. Так вони щодня обходили декілька фондів, збираючи ресурси».

Немає опису світлини.
Мар'яна Писанчин з військовими/з особистого архіву волонтерки

Такі випадки породжували чимало конфліктів і викликали необхідність посилювати контроль за видачею допомоги. Тому наприкінці 2022 року було вирішено припинити видачу цивільної допомоги через зловживання. Всю підтримку переорієнтували на військових, лікарні, будинки для літніх людей та інші критично важливі потреби.

Ціни й економіка в зоні бойових дій

Волонтерка часто подорожує Україною, працюючи у найгарячіших точках: Донецькій, Херсонській, Запорізькій та інших областях.

«Наприклад, у Дружківці, 10 км від фронту, пляшка лікувальної води, як-от “Боржомі”, коштує 140 гривень, тоді як у Львові – 70. Квартира для військового подобово – 2000 гривень, а готель на ніч — 1400», — розповідає волонтерка.

Дружківка після обстрілу 26 жовтня 2022 року. Фото Тетяна Ігнатченко Facebook
Місто Дружківка в 2022 році/Українська Гельсінська спілка з прав людини

Щодо ліків, то, до прикладу, спрей для промивання носа, який у Львові коштує 250 гривень, у зоні бойових дій продається за 600. Це стосується не тільки ліків, але й звичайних продуктів. «Такі штучно завищені ціни створюють додатковий фінансовий тягар для військових, які, окрім сухпайків, хочуть іноді поїсти нормальної їжі».

Високі ціни у прифронтових зонах пояснюють близькістю до лінії фронту, але це не виправдовує експлуатацію військових. «Наші хлопці захищають ці міста, їхні будинки й території, а деякі місцеві не лише завищують ціни, а й, можливо, видають їхні позиції, що призводить до ударів дронів чи снарядів», — наголошує волонтерка.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 6
Мар'яна Писанчин з бійцями/з особистого архіву волонтерки

«Кожен вибирає, як переживати війну. Є ті, хто живе на соціальних виплатах за кордоном і здає своє житло в оренду, а є військові, які платять по 15 тисяч гривень за квартиру, щоб просто побачити свою сім’ю. Це вибір кожного, але варто пам’ятати про ціну, яку платять наші захисники», — підсумовує Мар'яна Писанчин.

70 % допомоги військовим

На початку повномасштабного вторгнення завдання були іншими. За словами Писанчин, у 2022 році організація допомоги була значно простішою: люди охоче відгукувалися, розбирали й пакували гуманітарну допомогу.

«Знайти людей, які готові були їхати на кордон чи доставляти автівки, було легко. Але згодом почала з’являтися монетизація. Волонтери стали заробляти, наприклад, по 100 євро за добу перевезення автомобіля», — згадує волонтерка.

З жовтня 2022 року фонди активно почали працювати безпосередньо з військовими, організовуючи регулярні поїздки на фронт. «Ми побачили, що саме там допомога потрібна найбільше. Ми почали їздити щомісяця в зони бойових дій, підтримуючи наших військових усім необхідним».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 7
Мар'яна Писанчин з військовими/з особистого архіву волонтерки

Цей перехід став можливим завдяки активній співпраці з міжнародними партнерами. «Коли ти бачиш реальні потреби, стає зрозуміло, що кожна копійка має йти туди, де вона може врятувати життя», — додає вона.

Тому пріоритетом фонду залишаються військові, які отримують 70% усієї допомоги. «Лікарні, будинки похилого віку, соціальні центри — це теж наші напрямки, але вони займають близько 30% ресурсів».

Ускладнення правил для гуманітарного транспорту

Раніше оформлення документів для автівок займало менше часу. Зараз процес значно ускладнився. «Замість того, щоб замовити документи онлайн, ми маємо їхати в брокерське агентство, чекати по 3-4 години. Польща ускладнила процедури, і це додає нових викликів», — додає волонтерка.

У 2022 році діяли правила, які дозволяли волонтерам переїжджати без черги, швидко оформлювати документи за мінімальні кошти. Наприклад, вартість адміністративного документа складала лише 50 злотих.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 8
Автівки для військових/з особистого архіву волонтерки

Сьогодні все інакше: вартість документів зросла до 130-150 злотих, а на деяких ділянках навіть до 230. Волонтери мають проблеми з чергами, додатковими вимогами та затримками.

«Тепер, щоб перегнати автівку, потрібно їхати 30 кілометрів до брокерського агентства, чекати там 3-4 години, а потім знову стояти в черзі на кордоні», — пояснює волонтерка.

Через складність оформлення документації волонтери змушені вибирати пріоритети. «Фізично неможливо обробляти великі обсяги гуманітарної допомоги. Тому іноді простіше завезти одну автівку, ніж цілу фуру».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 9
Автівки для військових/з особистого архіву волонтерки

Ремонт автомобілів — ще один напрям роботи фонду, який потребує значних витрат. «Коли ми отримуємо авто від партнерів чи людей за кордоном, їх потрібно перегнати в Україну, сплатити митні збори, заправити, а потім ще й відремонтувати».

У 2022 році багато автосервісів допомагали безкоштовно, але сьогодні ситуація змінилася. «Сервіси зараз працюють за адекватну ціну, щоб підтримувати своїх працівників, платити податки та залишатися на плаву. Ми це розуміємо, адже і вони, і їхні працівники також роблять внесок у перемогу», — пояснює волонтерка.

Проблем немає — є лише завдання

Головний підхід до вирішення труднощів — це сприйняття їх як завдань. «У 2022 році ми працювали в умовах хаосу, але зараз проблеми стали чіткими задачами, які можна вирішувати. Таке переформатування мислення дозволяє рухатися вперед і допомагати ефективніше».

«Основна проблема — це не брак ресурсів чи бажання, а велика кількість завдань, які потребують різного підходу. Є справи, які можна вирішити тут і зараз, але є ті, що вимагають тривалого часу, уваги до деталей і виснажливої монотонної роботи», — ділиться Писанчин.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 10
Нагороди Мар'яни Писанчин/Анна Ілечко для ІА Дивись.info

За її словами, документообіг став однією з найбільш трудомістких частин волонтерської роботи. Якщо у 2022 році процеси були значно простішими — отримали гуманітарний вантаж, розподілили, передали — то сьогодні все змінилося. «Зараз ми маємо все ретельно документувати: перевіряти дати придатності, складати акти передачі, відповідати вимогам законодавства».

Волонтерка наводить приклад: «Якщо, наприклад, пластикові медичні трубочки мають термін придатності менше ніж рік, лікарні не завжди приймають їх. Це означає, що кожен вантаж треба сортувати, описувати і знаходити потрібні напрями для передачі».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 11
Мар'яна Писанчин з медиками/з особистого архіву волонтерки

Зміни торкнулися навіть роботи складу фонду. «У 2022 році склад працював щодня, а зараз — лише два рази на тиждень. Інші дні йдуть на документальну роботу. Якщо раніше ми просто фіксували кількість коробок, то тепер кожну потрібно описати, сортувати і підготувати відповідно до вимог отримувачів», — каже засновниця благодійного фонду.

Вона додає, що складність зростає через постійні зміни у правилах передачі різних видів допомоги. «Особливо це стосується автомобілів для військових. Умови передачі змінюються кожні три місяці, і ми змушені постійно тримати руку на пульсі».

Допомога українців за кордоном

У 2024–2025 роках у багатьох іноземних організаціях, що підтримують Україну, працюють українці, які давно живуть за кордоном. Вони не лише працюють на своїй основній роботі, але й залучені до волонтерства: організовують збори, проводять івенти, шукають партнерів, перевозять автомобілі та ресурси.

«Це українці, які самі себе створили й тепер повертають свій досвід і зусилля в Україну. Вони працюють понаднормово, не зупиняючись навіть тоді, коли місцеве населення (європейці, американці) втомлюється», — розповідає волонтерка.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 12
Допомога від волонтерів з Норвегії/з особистого архіву волонтерки

Прикладом є організація FrankfurtforUkraine, яку створили українці, що мешкають у Німеччині вже понад 20 років. Ці люди заснували українські школи та садки, займаються соціальними ініціативами, підтримують армію та активно залучають до співпраці німецькі парламентські та інші державні установи.

Роль бізнесу та міжнародних організацій у благодійності

Попри труднощі, значна частина українського бізнесу, за словами Мар’яни Писанчин, продовжує допомагати. Вона наголошує, що у великих компаніях, де благодійність є частиною корпоративної культури, допомога завжди є.

«Коли в структурі бізнесу — у директора, президента чи засновників — є бажання допомагати, цей бізнес завжди долучатиметься. Багато компаній постійно надають продукцію для військових і людей, які цього потребують», — розповідає волонтерка.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 13
Мар'яна Писанчин з автівками для військових/з особистого архіву волонтерки

Вона також підкреслює, що бізнес часто віддає свою «десятину» — не обов’язково фінансами, а продукцією, послугами чи іншим видом допомоги.

«Це дуже круто, що понад 75% бізнесу в Україні віддають те, що можуть. Вони не завжди афішують це, але допомагають, навіть коли самі переживають економічні труднощі. На сьогодні немає межі, скільки допомоги потрібно, бо ситуація постійно змінюється», — додає вона.

«Без донатів ми не виграємо війну, але бізнес зосереджений на прибутках і клієнтах. Тим не менш, вони підтримують нас, донатячи на операційну діяльність».

Операційні витрати фонду включають оренду складів, ремонт автомобілів, перевезення гуманітарної допомоги, закупівлю канцелярських товарів для документальної роботи тощо. «Бізнес допомагає, але ми чітко звітуємо, на що витрачаються їхні кошти. Вони самі обирають, чи підтримувати операційну діяльність, чи спрямовувати донати на конкретну категорію людей».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 14
Мар'яна Писанчин з військовим/з особистого архіву волонтерки

Частина гуманітарної допомоги надходить від європейських партнерів, і у неї є свої умови. «Наприклад, якщо вони передають допомогу, то можуть вимагати, щоб її призначили винятково цивільним. І це має бути відображено у фотозвітах. Військовим передавати заборонено. Це політика організацій», — ділиться волонтерка.

Проте все ж фонд дотримується принципу прозорості: кожен донатор може обрати, куди саме будуть спрямовані його кошти. «Хтось хоче допомогти військовим, хтось — цивільним чи дітям. Ми враховуємо це, співпрацюючи з різними партнерами».

Щодо пропорційності підтримки українських бізнесів та іноземних, то наразі можемо спостерігати таку ситуацію: «Підтримка наразі розподіляється приблизно 50 на 50. Український бізнес допомагає як в Україні, так і за кордоном, адже багато наших підприємців працюють в Європі та також активно підтримують».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 15
Допомога від волонтерів з Норвегії/з особистого архіву волонтерки

Залежно від ситуації, в окремі періоди більше допомоги надходить з України, а в інші — з-за кордону. Фонд не фіксує точного розподілу, але залучення підтримки відбувається безперервно з обох сторін.

Робота у фонді: кожна задача – власноруч

Волонтерка наголошує, що більшість роботи у фонді вона виконує самотужки.

«У структурі фонду кожна задача створена своїми руками. Якщо є людина – їй делегують завдання. Немає людини — встаю і роблю сама. Якщо потрібно перебрати речі, забрати чи доставити вантажі, я просто беруся і роблю це. Допомога не може чекати».

У 2024 році волонтерка навіть освоїла водіння, аби самостійно перевозити вантажі.

«Раніше в нас були водії, які забирали й доставляли допомогу. Але їх більше немає, а робота не закінчилась. Тож я сіла за кермо, почала їздити на бусі, забирати й доставляти вантажі. Це новий виклик, але він мене не лякає», — розповідає Мар’яна Писанчин.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 16
Автівка благодійного фонду/Анна Ілечко для ІА Дивись.info

Волонтерка також звертає увагу на те, що в кожного свій ресурс і межі.

«Ми не можемо перекрити все. Але якщо допомога потрібна зараз, її треба надати зараз, а не чекати, коли знайдеться хтось інший. Іноді я бачу, як люди починають виправдовуватись: "У мене сім’я, у мене справи". У всіх є сім’ї, але іноді просто треба встати і зробити те, що можеш».

Спільна робота – запорука успіху

Волонтерська робота потребує колективних зусиль і партнерства. «Ми залучаємо людей і ресурси з усього світу. Тільки об’єднавшись, можна допомагати ефективно», — розповідає Мар’яна Писанчин.

«Є багато людей, які віддають 10% своїх доходів, як своєрідну десятину. І це не завжди гроші — це може бути час, речі чи продукти. У наш час кожна допомога має значення. Головне, щоб це було щиро».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 17
Мар'яна Писанчин з волонтерами фонду/з особистого архіву волонтерки

На думку Мар’яни, навіть у складних умовах варто діяти, адже допомога завжди потрібна.

«Якщо ми не встигаємо самі, ми передаємо допомогу організаціям, які спеціалізуються на певних категоріях», — пояснює волонтерка. Наприклад, фонд співпрацює з організацією з Олександрії (Кіровоградська область) «Стефанія», яка займається допомогою у прифронтових територіях.

Міфи про волонтерів

Мар’яна Писанчин також звертає увагу на поширену в суспільстві ілюзію, ніби волонтери — це представники держави, які «зобов’язані всіх витягувати».

«Часто можна почути: "А чому я маю допомагати? Є ж волонтери, вони їздять і допомагають". Але волонтер — це людина, яка діє за покликом серця, а не з обов’язку. Це не замінник сім’ї чи держави. Волонтери допомагають, бо вірять у зміни, а не тому, що хтось переклав на них відповідальність», — пояснює волонтерка.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 18
Мар'яна Писанчин з волонтерами/з особистого архіву волонтерки

Одна з найбільших проблем, з якою стикалися волонтери, — це нерозуміння суті благодійності. Багато людей вважали, що волонтерські організації є частиною держави й зобов’язані допомагати всім. «Часто лунало: “Якщо ви не допоможете, ми вас занесемо в чорний список, держава вас накаже”».

Таке ставлення викликало не лише розчарування, а й втому. «Після таких дзвінків ти сидиш і думаєш: а може, я сама себе звільню? Я ж тут за власним бажанням, добровільно. Але розумієш, що це твій вибір — продовжувати».

Чому волонтери працюють далі

Фонди, як пояснює Мар’яна Писанчин, існують завдяки ініціативам людей, які вміють організовувати процеси. «Ми не отримуємо нічого просто так. Ми залучаємо ресурси, шукаємо партнерів і докладаємо максимум зусиль, щоб допомога була ефективною».

Один із прикладів — фонд «Я з тобою», який став платформою для об’єднання зусиль багатьох людей та організацій. Завдяки йому стало можливим залучати міжнародних партнерів, що значно збільшувало масштаби допомоги. «Якби я працювала самостійно, це була б крапля в морі. Але завдяки фонду ми можемо забезпечувати автомобілями, дронами та іншими критично важливими ресурсами».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 19
Прапори від військових/Анна Ілечко для ІА Дивись.info

Мар’яна підкреслює, наскільки високою є ціна допомоги. «Мільйон гривень — це всього лиш п’ять дронів і одна машина. Наприклад, “Мавіки” та “Нісан Патрул” коштують мільйон сто п’ятдесят тисяч гривень. Це величезні суми, але завдяки співпраці з іншими організаціями ми можемо досягати більше».

Робота в благодійному фонді — це не лише про допомогу, а й про усвідомлення важливості відповідального ставлення до ресурсів. Волонтерка наголошує, що допомогу варто просити лише тоді, коли є реальна потреба. «Були випадки, коли люди подавалися на дитячу допомогу, хоча в них не було дітей. Або ж отримували мультиварки чи інші речі, які їм були зовсім не потрібні. Це призвело до втрати довіри й вимагало серйозного переосмислення підходів».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 20
Мар'яна Писанчин з військовими/з особистого архіву волонтерки

Та, попри всі виклики, волонтерські організації продовжують працювати. Вони залучають партнерів, знаходять нові способи підтримки й залишаються надійною опорою для України в ці важкі часи. «Ми працюємо від людей для людей. Це головний принцип, який допомагає нам рухатися вперед».

Сила української молоді у волонтерстві

Окремо Мар’яна Писанчин відзначає молодь, яка активно залучається до волонтерських ініціатив.

«Мене дуже тішить, що наша зріла молодь допомагає, креативить, навчається. Волонтерство чудово тренує навички служіння. Ми знімаємо свої корони, йдемо допомагати, спілкуємося з людьми, бачимо їхнє горе, проживаємо разом із ними складні моменти».

Цей досвід не лише допомагає іншим, але й змінює самого волонтера.

«Ми постійно потребуємо нових рук, щоб закривати всі запити», — львівська волонтерка про плетіння маскувальних сіток - 3
Плетіння маскувальних сіток у волонтерську центрі. Фото/ Антоніна Дурда

«Коли ти бачиш реальну картину життя, ти починаєш більше цінувати своє життя, свої ресурси, своє місце в світі. Подорожуючи, співпрацюючи з іншими, ти розумієш, наскільки цінна Україна, і наскільки сильний український народ», — додає волонтерка.

Сила українських жінок

Окрему роль у волонтерському русі відіграють жінки.

«Українські жінки — найсильніші. Нас із дитинства вчили бути всебічно підготовленими: вміти все, навіть якщо нічого не робити. І коли почалася війна, багато жінок узяли на себе управління фондами, перевезеннями, логістикою. Навіть ті, хто раніше не сідав за кермо, почали переганяти автомобілі. Це приклад того, як життєві виклики загартовують і формують лідерів».

«Заснувати фонд — це непросто. Потрібна підтримка сім’ї, бо життя змінюється кардинально: постійні відрядження, робота без вихідних, розв’язання сотень задач щодня. У 2022-му я не мала жодного вихідного впродовж шести місяців», — згадує волонтерка.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 21
Мар'яна Писанчин з нагородами/Анна Ілечко для ІА Дивись.info

Засновниця фонду також підкреслює, що важливо вчити людей брати відповідальність за своє життя, а не перекладати її на волонтерів.

«Українці — найкращі. Які б у нас не були мінуси, але ми найсильніші, найкреативніші й найпрацьовитіші. І це наша сила».

Роль соціальних мереж у волонтерстві

У фонді усвідомлюють значення соціальних мереж, проте їх ведення теж вимагає часу. «Щоб написати один пост, іноді потрібно до години. І це час, який можна було б витратити на іншу роботу», — ділиться Мар’яна. При цьому вона наголошує на подвійності реакції суспільства: «Якщо ти показуєш свою діяльність — тебе критикують за “саморекламу”. Якщо не показуєш — люди думають, що нічого не зроблено».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 22
Волонтери на львівському вокзалі в березні 2022 року/Збруч

Для волонтерки пости – це не лише інформування, а й сигнал про потребу: «Коли ми звертаємося до людей через соцмережі, це означає, що вже не справляємося самостійно».

Фонд співпрацює з блогерами, дизайнерами та людьми, які мають велику аудиторію, для організації зборів. «Коли є конкретна мета, ми робимо візитівки, залучаємо бізнес і людей, які можуть ефективно зібрати потрібні кошти».

Як зміниться благодійна діяльність у 2025 році

На думку Мар’яни Писанчин, формат благодійної роботи залежить від актуальних потреб.

«Допомога фронту залишається першочерговою. Якщо минулого року були актуальні РЕБи (засоби радіоелектронної боротьби - ред.), то зараз потрібні дрони з оптоволокном. Росія використовує такі технології для атак, тому ми повинні адаптуватися».

Волонтерка наголошує, що постачання автівок на фронт залишається постійною потребою. «У нас немає конкретної цілі по кількості. Якщо ми перегнали 20 авто, то далі ставимо собі завдання на 25, потім на 30. Ми працюємо на максимум», — додає вона.

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 23
Мар'яна Писанчин з автівками для військових/з особистого архіву волонтерки

Окрім цього, фонд забезпечує:

  • Пристрої зарядки: необхідні для військових у польових умовах.
  • Продукти для бійців: кава, шоколад, енергетики, вода, вітаміни.
  • Гуманітарну допомогу: вантажі для цивільного населення та військових.

«Коли конвой їде на схід, ми завжди додаємо щось для хлопців. Це і смаколики, і базові речі, які піднімають дух».

Мар’яна Писанчин підкреслює, що у 2025 році основний фокус залишається на забезпеченні фронту, але важливо враховувати і гуманітарні потреби цивільних. «Кожен донатор має можливість обирати, куди саме спрямувати допомогу — і ми завжди звітуємо про це».

«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 24
Мар'яна Писанчин з волонтером та військовим/з особистого архіву волонтерки

Волонтерство як спосіб розвитку і адаптації

Засновниця благодійного фонду зазначає, що волонтерська діяльність стала джерелом не лише допомоги, а й розвитку.

«Волонтерство — це не просто робота, це розвиток для душі, розкриття талантів і прокачка навичок. Люди вчаться працювати у стресових ситуаціях, а також отримують досвід, який важко знайти у звичайній роботі. Наприклад, за час війни я опанувала навички перевізника, логіста, бухгалтера, юриста, менеджера складу, водія і навіть медика», — ділиться волонтерка.

Один із прикладів адаптивності — процес збору коштів на автомобілі для фронту.

«Коли потрібна автівка для військових, це цілий процес:

  1. Шукаємо авто за кордоном, домовляємося з продавцями та перевіряємо технічний стан.
  2. Організовуємо збір коштів: створюємо пости з фото, описом, дизайном, пишемо тексти для залучення людей, телефонуємо знайомим, поширюємо інформацію.
  3. Після закриття збору працюємо з банками: домовляємося про видачу готівки, обмінюємо валюту.
  4. Авто перевозять в Україну, оформлюють документи, ремонтують його на сервісах, тестують.
  5. Заключний етап — доставка в зону бойових дій і передача військовим».
«Благодійний фонд — це не власність держави», — львівська волонтерка - 25
Мар'яна Писанчин з автівкою для військових/з особистого архіву волонтерки

Мар'яна Писанчин підкреслює, що волонтерство — це не про заробіток, а про здобуття безцінного досвіду. «Ти можеш навчитися організовувати процеси, вести переговори, працювати під тиском і в команді. Молодь, яка долучається до фондів як стажери, швидко вникає в суть, розвиває комунікаційні та організаційні навички. Це найкращий спосіб навчитися діяти».

Окрім того, волонтерство відкриває можливість розкрити свої сильні сторони. «Якщо ти медик — допоможи годину-дві; якщо ти любиш автомобілі — переганяй машини для фронту. Волонтерська діяльність дає простір для кожного».

Рекомендації для новачків

Волонтерка зазначає: навіть у час війни важливо сіяти, створювати, діяти. «Якщо ми перестанемо працювати, волонтерські організації закриються, партнери-іноземці вирішать, що в нас все гаразд, і припинять допомагати. Тому кожного дня потрібно робити хоча б маленькі кроки до розвитку країни».

Засновниця благодійного фонду радить всім, хто хоче розвивати навички або просто допомогти, долучатися до волонтерства:

  • Вибирайте напрямок, який вам до душі.
  • Виділяйте стільки часу, скільки можете — навіть одна година важлива.
  • Робіть все з душею.

«Кожен внесок має значення. Ми працюємо заради перемоги і майбутнього України. І якщо ми не будемо діяти зараз, ми не отримаємо перемоги в майбутньому».


Читайте також: «Ми постійно потребуємо нових рук, щоб закривати всі запити», — львівська волонтерка про плетіння маскувальних сіток.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: