Львівська дослідниця розповіла про писанкарство на Бойківщині
Ще здавна писанка вважалася оберегом для українців та мала бути в кожній домівці. Її дарували на Великдень священникові, родичам та людям, яких шанували, дітям на уродини, дівчата ‒ хлопцям, яким симпатизували. На Бойківщині створювали крашанки, дряпанки, шпильчасті писанки та ті, що розписували за допомогою писачка.
У липні 2024 року техніку створення бойківської писанки шпилькою (або булавкою) внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини України разом із «городоцьким швом», культурою споживання засипаної капусти та традицією дзвонарства у Львові.
Про писанкарство на Бойківщині журналістка ІА Дивись.info дізналася в Галини Івашків – докторки мистецтвознавства, провідної наукової співробітниці Інституту народознавства НАН України. Вона розповіла про те, хто, для чого і як створював писанки, вказала на основні види оздоблення та які орнаменти переважали.
Які були різновиди розписаних яєць на Бойківщині
Писанкарство в такому історико-етнографічному регіоні України як Бойківщина мало свої особливості. Галина Івашків виокремлює такі типи писанок:
- Крашанки (сливи, сливки, галки, гавки або галунки);
- шпильчасті писанки;
- дряпанки чи шкрябанки (на Бойківщині їх називали різбянками чи різблянками);
- писанки, розписані воском за допомогою писачка.
Дослідниця зазначає, на Бойківщині зустрічаються переважно одноколірні писанки, двоколірні – рідше.
Вона підкреслює, що крашанки вважаються одними з найдавніших:
«Їх зазвичай їли на сніданок на Великдень, як казали, щоб "розговітися". Технологія створення крашанок була така: їх фарбували в один колір у різних відварах з рослин або кори дерев. Тільки на початку ХХ століття в ужиток увійшли анілінові фарби».
Червоний колір давав переважно відвар із лушпиння цибулі (інтенсивність кольору залежала від кількості лушпайок, а також від часу тримання у відварі). Для виготовлення жовтого кольору використовували кору «кислиці» (кислої яблуні). На писанках був поширений також бурячковий колір.
З червоними крашанками пов’язували різні легенди: їх фарбували на пам’ятку, що Ісус Христос воскрес. Зокрема, за словами Галини Івашків, таке яйце вважалося символом крові Ісуса Христа.
«На Бойківщині була розповсюджена легенда, що Мати Божа також писала писанки. Згідно з легендою, вона написала цілий кошик писанок і пішла до Пилата, щоб просити його віддати їй тіло Ісуса Христа».
Шкрябанки (різбянки або різблянки). Щоб їх створити, покривали певним кольором яйце (червоним чи чорним), а тоді — за допомогою дротика, ножа або навіть кінця коси чи серпа, дряпали на вареному яйці рисунок.
«Переважно це були рослинні мотиви, бо їх легше провести за допомогою цих інструментів, ніж прямі лінії».
п. Турка). МЕХП.
Шпильчаста писанка – це унікальний тип, який побутував серед бойків.
«Для її створення брали шпильку (булавку), занурювали у розігрітий віск, використовуючи при цьому такі мотиви: «на звізди», «на півзвізди», «на ружі», «на крильця» тощо. Шпильчасті писанки були поширені на Бойківщині і Лемківщині»,
– підкреслює дослідниця.
Четвертий тип – писанка, розписана воском за допомогою писачка. Писачок на Бойківщині називали по-різному: «кистка», «кєстка», «качало» або «каюка». Він виглядав як невеличка паличка, яку розчеплювали з одного кінця та встромляли металеву рурку – з іншого; зв'язували з допомогою дротика. Таким чином, брали в праву руку цей інструмент, в ліву руку яйце і розписували, використовуючи розігрітий бджолиний віск.
Хто займався писанкарством на Бойківщині
Галина Івашків розповідає, що під час досліджень Інвентарних книг Музею Наукового Товариства імені Тараса Шевченка можна дізнатися про людей, які створювали писанки:
«Етнографи зазначали, що писанки на Бойківщині писали чи не в кожній хаті. Робили це ввечері або вночі, адже вдень займалися господарською діяльністю. Писали дівчата та молоді жінки. Дуже зрідка – чоловіки. Відтак, в одній з Інвентарних книг я знайшла інформацію про те, що в 1913 році до музею надійшли писанки 1908 року з села Хащів Турківського повіту, які писав 40-річний селянин. Ба більше, там вказано, що чоловіка вважали найкращим писанкарем у цьому селі».
Дослідниця додає, що коли в домі не було дорослих дівчат або осіб, які вміли б писати, тоді писанки замовляли в інших. Це були ті, хто робив їх на замовлення ‒ за невелику плату, а іноді цілком безкоштовно. Їх називали «писанкарками» або «писанчарками».
Для кого створювали та як використовували писанки
Галина Івашків каже, що писанки писали матері – для дітей, хрещені ‒ для похресників; дівчата – для родичів та хлопців.
«Михайло Скорик у своїх розвідках зазначав, що писанки дарували не тільки на Великдень, а й дітям – на уродини. Хрещені давали своїм похресникам по парі писанок. Також на вечорницях дівчата дарували писанки хлопцям, які їм подобалися і “брали їх до танцю”. Рідко траплялося, що й хлопці дарували дівчатам».
Писанками прикрашали великодні кошики та підвішували під ікони. Був звичай – коли писанкою торкалися колосків пшениці чи жита ‒ має бути добрий урожай.
За словами дослідниці, їх використовували і в похоронних обрядах. Зокрема, Михайло Скорик зафіксував інформацію, що писанки поміщали в домовину малим дітям, підліткам та дорослим писанки клали або в руку, або біля голови.
Які орнаменти переважали на бойківських писанках
Писанки мали величезне символічне значення для українців, як наголошує Галина Івашків. Їх оздоблення бере свій початок ще з дохристиянських часів:
«Давні українці особливо шанували Сонце, з чим пов’язані знаки «свастики», «трикветра» (тринога), «руж» тощо. Для прикладу, «свастика» була символом Всесвіту, чотирьох пір року, «трикветр» ‒ як символ неба, землі та повітря».
Дослідниця зазначає, що Сонце зображали у вигляді кола, кола з променями ззовні або всередині, подвійного кола:
«Біля нього часто бачимо мотив хрестика ‒ скісного, грецького або з прямими раменами, який вважали оберегом для родини. Загалом писанка була символом добробуту сім’ї, її господарської діяльності, оберегом від грому тощо. Тому, коли гриміло – такі писанки з хати виносили на вулицю».
Серед основних типів орнаментів: геометричні – лінії (прямі, криві), крапки (кропки) та їхнє поєднання; солярні знаки (свастика, трикветр, ружі); рідше – рослинні мотиви у вигляді квітки, листка, гілочки.
Бойківщина (п. Самбір). МЕХП. Праворуч - писанка (куряче яйце). Восковий розпис писачком (“кисткою”). Перша
третина ХХ ст. Бойківщина. МЕХП. Фото/ Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України
Вона додає, що зооморфних зображень на бойківських писанках небагато. Здебільшого це не цілі тварини, а лише їх окремі елементи, як-от: «баранячі ріжки», «курячі лапки», «крильця» тощо:
«У нашій фондовій збірці виявлено унікальну композицію з побутовою сценкою ‒ «на хлопця і коня» з села Якубів, що на Турківщині. Писанка має тло цибулиного кольору. На ній зображено фігуру хлопця з батогом в руці, а поруч – кінь».
«Бойківська писанка відрізнялася від гуцульської тим, що на першій мотиви більшого розміру. На гуцульських писали дрібніші візерунки. На бойківській основне поле було дуже широке, що і вирізняло її з-поміж інших. Вона має свій окремий мотивний ряд і тип композиції»,
– розповідає Галина Івашків.
Які найдавніші зразки українських писанок збереглися
У фонді писанок Музею етнографії та художнього промислу налічується близько 13 тисяч писанок з різних етнографічних регіонів України: Бойківщини, Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини Гуцульщини, Покуття, Опілля, Поділля, Буковини, Середнього Подніпровʼя, Волині та Полісся. Зокрема, Бойківщину тут представляють писанки з таких колишніх та теперішніх районів – Долинського, Турківського, Самбірського, Стрийського, Богородчанського та Дрогобицького.
«Найдавніша писанка з Бойківщини датується приблизно початком ХХ століття. Водночас у колекції музею є писанки 1882-го року (одна з позначенням року) з села Острів, що на Львівщині. Також є датовані 1890-и роками з Гуцульщини, 1891-им роком з села Слобідки, що на Поділлі, і 1894-им роком з Волині», – зазначає Галина Івашків.
Сьогодні традиція виготовлення писанок продовжує активно побутувати на Бойківщині. Зокрема, унікальні шпильчасті писанки створюють в таких містах та селищах Львівської області, як м. Турка та села – Вовче, Розлуч, Мельничне, Завадівка, Ільник, Явора, Присліп, Лімна, Бережок, Лопушанка, Ісаї, смт. Бориня, Либохора, Бітля, Верхнє Висоцьке, Нижнє, Нижня Яблунька, Гусне Боринської, а також – м. Самбір.
У 2024 році в межах проєкту «Українська писанка в європейському культурному просторі» за підтримки Українського культурного фонду вперше оцифрували та створили 3D-моделі оригінальних писанок з фонду Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.
У межах проєкту створили двомовний вебкаталог (українською та англійською мовами), де можна переглянути зображення давніх писанок. У вільний доступ виклали 290 пам’яток, з них – 50 3D-моделей.
