Мозаїка у Львові: чим вона унікальна та як її зберігають

Про це у межах заходу «Мозаїки в часі та просторі» розповіли Маріанна Мороз — начальниця управління обліку та моніторингу об'єктів культурної спадщини офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради та Наталія Піддубна — старша викладачка кафедри архітектури та реставрації Національного університету «Львівська політехніка».

Журналістка ІА Дивись.info відвідала захід та розповідає детальніше про львівську мозаїку зі слів спікерок.

Історія львівських мозаїк

У Львові мозаїки почали використовувати наприкінці XIX століття — в період активного розвитку та розбудови міста. Як зазначає Наталія Піддубна, перші мозаїки привезли з Німеччини та Австрії. Наприклад, мозаїка із зображенням Христа Вчителя в церкві святого Георгія є австрійського походження.

Такі мозаїки зазвичай стилістично відповідали архітектурі споруд, на яких чи у яких вони були. Архітектори заздалегідь планували включення мозаїчних елементів, часто співпрацюючи з художниками або самостійно створюючи картони (ескізи для майбутніх мозаїчних зображень).

У сакральних будівлях того часу використовували мозаїки з неовізантійськими мотивами. Крім того, у цей період з’являються мозаїчні вставки з терраццо — суміші крихти натурального каменю з цементним розчином. Вони були характерні для неоренесансних чиншових кам'яниць, які були призначені для оренди. Використання мозаїки додавало таким спорудам візуальної розкоші та престижу, перегукуючись із античними традиціями.

Наталія Піддубна також наголошує, що терраццо — це наливне підлогове покриття, яке залишалося популярним і довговічним за умови якісного виконання. У добу сецесії мозаїки відображали ритміку стилю, рослинні та квіткові мотиви. Їх застосовували в різних типах споруд — адміністративних, навчальних, сакральних і житлових. Мозаїчні композиції органічно вписували в архітектуру об’єктів і гармоніювали із загальним стилем епохи.

Мозаїчні композиції, як каже фахівчиня, мають не лише декоративну, а й змістову функцію — вони пов’язані з призначенням самої будівлі.

Один із яскравих прикладів — мозаїки на будівлі, де сьогодні розташована прокуратура Львівської області (колишня торгово-промислова палата). Фасад оздоблений мозаїчним фризом, що складається з кількох композицій, серед яких центральне місце займає триптих: герб Львова, а також символи торгівлі та промисловості. Ці зображення спеціально створили для цієї установи, відповідно до її функціонального призначення.

Нижче під вікнами розташовані рельєфи на тлі золотої смальти — характерного прийому того часу, який дозволяв підкреслити об'ємність форм і створити враження розкоші. В інтер’єрі будівлі розміщено ще більше мозаїк — аж 56 вставок у балюстраді сходової обхідки. Проте цей об’єкт нині закритий для загального доступу через його адміністративний статус.

Як підкреслює Наталія Піддубна, один архітектурний об’єкт може містити десятки мозаїчних композицій. У цьому випадку — 56 в інтер’єрі та 18 на фасаді. Тому, коли йдеться про кількість мозаїк у місті, не варто ототожнювати її з кількістю будівель: один об'єкт може містити в собі велику кількість декоративних мозаїчних творів.

У період функціоналізму, попри складну економічну ситуацію після війни, що, здавалося б, не сприяла розвитку декоративного мистецтва, у Львові все ж з'являються окремі приклади мозаїчних творів. Зі слів фахівчині, йдеться про два важливих об'єкти цього часу.

Перший — мозаїка із зображенням Богородиці на фасаді вілли, що є копією Почаївської Богородиці. Ймовірно, вона з’явилася не як наслідок архітектурного задуму чи моди на мозаїки, а як продовження традиції розміщення ікон Богородиці на житлових будівлях. Є припущення, що цю мозаїку створили студенти художньо-промислової школи, які тоді навчалися у мозаїчному відділі — свідченням цього є знайдені каталоги з подібними роботами.

Другий приклад — мозаїка в костелі Марії Остробрамської (нині — храм Покрови на Личакові), яка розміщена в каплиці на другому поверсі, за віконцем. Проєкт храму створив архітектор Тадеуш Рутський, і саме за його ескізами виконали мозаїку. Такий спосіб розміщення мозаїки є відсиланням до Вільнюської Остробрамської Божої Матері, яка також розміщена за вікном. Львівська ж мозаїка під час війни вона була частково зруйнована, а в радянський час замурована. Лише 2006 року її віднайшли, а у 2013 році — частково відреставрували.

Починаючи з періоду соціалізму мозаїки набули нового сенсу. Їхня поява вже не пов’язана з релігійними сюжетами чи декоративною функцією. Навпаки, вони стають інструментом ідеології. Як пояснює Наталія Піддубна, радянська влада, надихаючись візантійською традицією впливу мозаїк на свідомість вірян, вирішила використати цей засіб для пропаганди. Різниця була в тому, що мозаїки перенесли зі стін храмів у публічний простір: на фасади будинків, у під’їзди, на площі, вулиці та проспекти.

Водночас за кордоном українські митці, не обмежені ідеологічним контролем, продовжували використовувати мозаїку у релігійному напрямку.

Повертаючись до Львова, важливою є постать Миколи Кристопчука — автора мозаїки у Палаці культури ЛОРТА (зараз у приміщенні молодіжний центр Urban Camp Lviv). Він навчався у Державному інституті, нині Львівській національній академії мистецтв. Його наставником був Роман Сельський — видатний художник, який очолював мозаїчний відділ та орієнтувався на європейські модерністські течії, уникаючи прямого ідеологічного диктату Москви.

Мозаїка у ЛОРТА — це вже пізніша робота Кристопчука, створена в межах художнього комбінату. За словами фахівчині, художні комбінати були державними структурами, що забезпечували виконання замовлень від влади. Художники, які працювали в таких комбінатах, проходили багатоетапний контроль: затвердження ескізу, картону (макету), реалізації. Якщо проєкт не відповідав певним ідеологічним чи естетичним вимогам — його могли не допустити до реалізації. До слова, додаткову оплату передбачали за наявність символіки, зокрема радянської.

Через це в монументальному мистецтві радянського періоду виникло явище так званих «заробітчан» — художників, які виконували мозаїки, фокусуючись на фінансовій вигоді, а не на художній якості. Проте, як зауважує Наталія Піддубна, у Львові ситуація була інакшою: більшість творів мали високу мистецьку вартість, а митці не прагнули механічно додати якомога більше символіки заради додаткового заробітку.

У постмодернізмі мозаїка знову повертається в храмове середовище після періоду, коли вона була значною мірою пов'язана з світськими просторами. Першочергово мозаїку використовували в сакральних об'єктах через свою високу вартість, однак з часом її почали застосовувати й у світських просторах. Одним із яскравих прикладів є храм Різдва Богородиці, де працювала команда Святослава Владики, теперішнього воїна ЗСУ, що продовжує візантійську традицію в мозаїці.

Така традиція мозаїки демонструє нові підходи до матеріалів та фактур, що дозволяє працювати з образами по-новому. Також важливу роль мозаїки в розвитку сакрального мистецтва у Львові продемонстрували в храмі Софії при Українському католицькому університеті, де працювала команда під керівництвом Василя Сивака. До слова, він є учнем Миколи Кристопчука.

Зараз Василь Сивак, працюючи на кафедрі сакрального мистецтва Львівської Академії, продовжує це навчання, активно підтримуючи розвиток мозаїчної майстерності в місті. Зі слів Наталії Піддубної, відкриття мозаїчної майстерні на кафедрі — важливий крок у розвитку цієї техніки в Львові, що дозволяє зберегти і розвивати мозаїчну школу.

Як у Львові захищають мозаїки

У Львові триває активна робота над збереженням мозаїчних і керамічних творів, що мають мистецьку цінність для міста й області. Як зазначила Маріанна Мороз, ініціативу підтримують як міська влада, так і Офіс охорони культурної спадщини. Водночас активну участь у цьому процесі беруть архітектори, мистецтвознавці, науковці та представники громадськості, які вже багато років виявляють та фіксують такі об’єкти.

За її словами, формалізація цього процесу розпочалася 2019 року. Тоді, завдяки дослідницькій праці Наталії Піддубної та залученню фахівців з Львівської політехніки, підготували перелік мозаїчних творів, які потребують охорони. Цей перелік затвердили рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №975. Документ зобов’язує враховувати існування цих об’єктів під час будь-яких реконструкцій або змін у міському просторі.

2024 року з ініціативи міського голови створили робочу групу, яка об’єднала провідних фахівців — архітекторів, мистецтвознавців, дизайнерів та істориків. Серед них, зокрема, представники Львівської політехніки Романна Мотиль, Віктор Штець, Іван Хома, а також Віолетта Радомська й Василь Сивак з Львівської національної академії мистецтв. До групи також увійшли голова обласної організації Національної спілки архітекторів України Микола Шеремета, депутати міської ради Оксана Динік, Ірина Воронецька та представник академії мистецтв Юрій Смольський.

Мета ініціативи — не лише зберегти мозаїчні об’єкти у Львові, а й поширити цю практику на інші регіони України, сформувавши загальноукраїнський підхід до захисту модерністського мистецького спадку.

Після створення робочої групи фахівці детально проаналізували вже наявний перелік мозаїчних творів у Львові. За словами Маріанни Мороз, кожен об’єкт повторно оглянули, сфотографували та оцінили з погляду відповідності критеріям для включення до державного реєстру. Попри труднощі, спричинені повномасштабною війною, які унеможливили доступ до деяких об’єктів, експерти ухвалили рішення щодо кожного твору індивідуально.

У результаті цієї роботи до Міністерства культури України подали пропозиції щодо включення 27 мозаїчних об’єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини. Водночас із попереднього переліку рекомендували виключити низку об’єктів з різних причин.

Зокрема, виявилося, що деякі мозаїки, як-от на вулицях Богомольця, 2 і Грабовського, 3, не мають художньої чи історичної цінності — одна з них, наприклад, виявилася звичайною декоративною картинкою, яку повісили на фасаді дитсадка. Через приватну власність і нестачу ознак автентичності такі об’єкти не можуть включити до переліку.

Інші випадки стосувалися технічних чи класифікаційних причин. Наприклад, керамічний декор на Коперника, 3 та зображення на Стецька, 4 і Руській, 7, хоч і мають мистецьку цінність, не є мозаїками в класичному розумінні — це радше сграфіто або імітації мозаїк. Такі твори можуть увійти до окремого реєстру в майбутньому, але у чинний перелік мозаїк вони не входять.

Фахівчиня додала, що деякі мозаїки вже втрачено або демонтовано частково. Наприклад, мозаїчне панно заводу «Електрон» на вул. Стороженка, 32 передали на зберігання до музею, а об’єкт на вул. Мочній, 22 взагалі не зберігся.

Маріанна Мороз також пояснила, чому до реєстру рекомендовано саме 27 об’єктів: під час відбору враховували наявність чітких даних про авторство, техніку виконання, а також відповідність критеріям, встановленим постановою Кабінету Міністрів України для включення до державного реєстру пам’яток.

Фахівчиня також звернула увагу, що, попри мистецьку чи історичну цінність окремих об’єктів, існують чіткі критерії, які визначають можливість внесення того чи іншого твору до Державного реєстру нерухомих пам’яток. Насамперед необхідно мати підтверджену інформацію про автора, дату створення, техніку виконання, власника або замовника об'єкта. Саме від наявності таких даних залежить включення об’єкта до державного списку.

У випадках, коли цих відомостей наразі немає, твори залишаються у внутрішньому переліку, однак їх можна повторно подати до реєстру після отримання додаткових фактів. Водночас деякі мозаїки, які вже перебувають на обліку як частини пам’яток архітектури, історії чи мистецтва, не виносять окремими одиницями до реєстру, якщо про них вже йдеться в супровідній документації.

Частина мозаїчних творів, які робоча група таки запропонувала до реєстру, є у різному стані — деякі були частково знищені, але відновлені, інші збереглися повністю чи фрагментарно. Маріанна Мороз зазначила, що важливо не лише зафіксувати ці об’єкти, а й напрацьовувати механізми їхнього подальшого збереження, особливо в умовах активного використання приміщень, у яких вони розміщені. Йдеться, зокрема, про дитячі садки, навчальні корпуси, спортивні школи та заклади культури.

Також за ініціативою фахівців додатково підготували нові облікові картки для виявлених об'єктів. Їх вже подали до відповідних органів охорони культурної спадщини, а деякі внесені вже відображаються в оновленому рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради від грудня 2024 року. У перспективі, за словами Мороз, розглядають можливість включення ще частини цих творів до державного реєстру.

Ще одним важливим нововведенням було те, що 2023 року виконавчий комітет Львівської міської ради ухвалив рішення про ознакування цінних мозаїчних творів знаком «Блакитний щит». Його традиційно використовують для позначення об’єктів культурної спадщини — тепер його застосовують і до творів монументального мистецтва, які внесено до переліку цінних. За її словами, ці позначки — не лише знак захисту, а й інструмент просвітництва.

Окремо вона підкреслила, що зусилля не обмежуються межами Львова, а у в межах області. Також фахівчиня поділилася очікуванням, що вже до кінця 2025 року хоча б декілька об'єктів вдасться подати до Державного реєстру будинкових пам'яток.

Читайте також: Чи можливо вберегти культурні пам'ятки під час війни: досвід Львова.