Львівський художник і ветеран Євген Равський: «Нагорода — це не просто предмет, а знак пам’яті, вдячності та поваги»

На виставці показали відзнаки 103-ї бригади територіальної оборони, морської піхоти 30-го корпусу, 45-ї та 43-ї артилерійської бригади, міські нагороди, зокрема «Орден Залізного Лева», а також відзнаки для цивільних і волонтерів.

З Євгеном Равським ми зустрілися у експозиційній залі, де триває виставка. Тут він розповів детальніше про військові відзнаки й їхню символіку, досвід війни, мистецтво і повернення до мирного життя.

Євген Равський — львівський художник, який веде свою активну виставкову діяльність з 1993 року. Його роботи зберігаються у фондах Львівської національної галереї мистецтв, Музею сучасного образотворчого мистецтва, а також у приватних колекціях у США, Норвегії, Німеччині, Польщі, Естонії та Нідерландах.

Після початку повномасштабного вторгнення митець став добровольцем вступив до лав 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького. Сьогодні  він –  ветеран, котрий працює над ескізами до військових нагород.

• Назва виставки — «Honor et Patria» («Честь і Батьківщина») взята з однойменного латинського виразу.  Який зміст ви сьогодні вкладаєте в ці слова?

Насправді цей зміст не змінився. Це давній латинський вислів, який дуже органічно ліг у контекст військової відзнаки «Honor et Patria». Згодом  він став гаслом нашої 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького.

Коли я запропонував цей девіз, особливих дискусій не було. Усі зрозуміли, що він точно передає те, про що йдеться.

Підкреслю, що будь-яка військова відзнака проходить офіційну процедуру погодження: її розглядає відділ геральдики Міністерства оборони, перевіряють опис символіки, а потім документи підписує Головнокомандувач. Саме цю відзнаку свого часу затвердив генерал Валерій Залужний.

Таке гасло не нове і його використовують у багатьох країнах. Однак кожна нагорода має не лише форму, а й власний сенс. Для мене «Honor et Patria» — саме про цей сенс.

• Як виникла ідея відзнаки «Honor et Patria»?

Спочатку це був ескіз беретного знака для територіальної оборони. Уже тоді в ньому були основні елементи, які згодом перейшли до нагороди: лицарський пояс, щит із тризубом та  меч.

Деякий час думав, яку взяти квітку. Вирішив зупинитися на мальві. І це виявилося дуже влучним рішенням. Мальва раніше росла майже біля кожної хати по всій Україні. Це такий домашній образ, а територіальна оборона — це люди, які захищають свій дім. Тому символ склався природно.

• На виставці багато військових відзнак. Як ви прийшли саме до фалеристики (дисципліна, що вивчає ордени, медалі, знаки вирізнення, значки, документи та матеріали нагородної статистики — приміт. Ред. (за Енциклопедією історії України))?

Для мене фалеристика було чимось новим. До цього я працював з живописом, інсталяціями, перформансами.

Фалеристика з’явилася, коли я волонтерив і бував на полігонах ще до повномасштабної російсько-української війни. Там почув розмови про старі й нові нагороди, і мені стало цікаво, як військові це сприймають. Саме тоді були спроби робити відзнаки.

Я створив кілька ескізів — показав військовим. Їм сподобалося. Однак тоді це ще не було для мене системною роботою.

Під час повномасштабної  російсько-української війни все склалося інакше. З’явився запит, довіра і конкретні завдання. Тоді я вже більш глибше почав вивчати цю тема та працювати з нею. 

Так, моя перша відзнака, яку я зробив була для 103-ї бригади — це «Честь і Батьківщина». Друга — «Почесний знак Святого Юрія». Потім були інші: для морської піхоти, для волонтерів, для медиків, для окремих підрозділів. Зокрема «Орден Лева», «Орден Святої Софії», нагрудний знак «Залізний Лев».

Є важливий момент: у міністерстві існують чіткі правила. Наприклад, бригада може мати лише одну офіційну відзнаку. Тобто це відзнака, якою командир бригади відзначає своїх офіцерів, солдатів і сержантів.

• Яким є процес створення ескізу військових відзнак. Що тут важливо врахувати, оскільки це і певна естетика, і сенси, які вкладені в конкретні символи? 

Тут з одного боку — ніби все дуже просто, а з іншого є певні нюанси. Від самого початку, коли я починав займатися фалеристикою, я ніколи не переслідував мету створити щось нове. Я дуже традиційний. Тим, що я робив, то намагаюся заповнити порожнечі, які утворилися так чи інакше через нашу історію. Бо насправді перші гарні відзнаки створили за часів УНР (Української Народної Республіки). Відомі нагороди Ніла Хасевича, які він робив за часів УПА (Української повстанської армії). Тому всі мої відзнаки створені на базі відзнак XIX століття. Я не виходив за ці рамки.

Зрозуміло, що техніка і технологія виготовлення змінилися з тих часів. Зараз є можливості робити відзнаки більш об'ємними з різних фактур, використовувати різні метали. Наприклад, завдяки патинуванню з'являється і особливий характер, і вона по-іншому виглядає. На цьому, в принципі, десь побудована робота, коли ти працюєш не тільки з формою, а з пластикою та кольором. 

Якщо подивитися, умовно кажучи, ескізи «Орден Залізного Лева» і «Орден Святої Софії», то вони за формою схожі на ті, що були в ХІХ столітті. 

• Як ви вже загадали, створили ескіз до «Залізного Лева», яким сьогодні у Львові нагороджують військових, медиків та волонтерів. Пам'ятаєте, коли виникла ця ідея? 

Загалом, коли я ще був на фронті, то в мене виникало багато ідей. Водночас їх втілювати почав, коли повернувся до Львова. 

Спочатку я зробив «Орден Лева», «Орден Святої Софії», а тоді вже мені запропонували зробити відзнаку «Залізний Лев». Ця ідея мені дуже сподобалася, адже саме так працюють орденські системи в багатьох країнах світу.

Принцип простий: сама нагорода залишається незмінною, а її призначення визначають окремі елементи, наприклад стрічка. Так формується впізнаваний символ регіону чи держави. Це давня європейська традиція, яка походить ще з лицарських орденів.

Наприклад, французький «Орден Почесного легіону» має різні ступені й категорії — «за військові заслуги», «за внесок у культуру» тощо, але сам орден залишається тим самим. Подібні системи існують і у Великій Британії, і в Литві.

• Ви зазначили, що почали цікавитися нагородами ще до повномасштабного вторгнення Росії до України. Чи за це час, зокрема в період служби у війську, змінилось ваше розумінням певних символів на військових відзнаках? 

Насправді ні, бо символи універсальні. Не потрібно заново винаходити те, що вже давно існує.

Мова геральдики та фалеристики є універсальна, зрозуміла незалежно від країни. Людина може не знати мови, але, побачивши герб чи відзнаку, зрозуміє її зміст. Хрест, меч, полум'я, квітка, лавровий чи дубовий вінок — це базові символи, значення яких давно усталене. Питання лише в тому, як їх поєднати й переосмислити.

Саме тому я не прагну вигадувати нові символи. Набагато цікавіше працювати з уже відомими образами, створюючи нову композицію, обігрувати все це.

Наприклад, для мене було важливо використати гасло «Honor et Patria». Його зрозуміють не лише українці, а й військові з інших країн. Латина — це універсальна мова військової традиції. Для військового поняття «Честь і Батьківщина» — одна з найкращих можливих формул.

• Ви кажете, що символи вже існують, але їх потрібно по-новому обіграти. На чому ґрунтується цей процес? Це історія бригади, якісь певні її традиції?

Розкажу вам на прикладі відзнаки для загиблих морських піхотинців 30-го корпусу «Орден Характерника».

Від самого початку я розумів, що це нагорода, яку ніхто не носитиме. Вона залишиться в родині: для батьків, дітей, онуків, правнуків. Тому її сенс набагато важливіший за декоративність.

Я довго шукав форму самого хреста. Випадково натрапив на старовинні козацькі поховання на півдні України, зокрема вони є в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях. Там зустрічаються хрести з наскрізними дірками. Помітно, що цю дірку робили з самого початку, коли ставили хрест. Дослідники пов'язують їх із образом козака-характерника. Коли козака-характерника ховали, то витесували хрест, в якому робили отвір. За однією з версій, цей отвір символізував шлях (так зване чистилище), через який душа мала перейти в потойбічний світ.

Як на мене, такий фетиш є привабленим, бо морська піхота — це такі універсальні воїни, як і характерники. Це про різні стихії (небо, воду, землю і повітря). Вони і плавали, і на суходолі були, і їх кулі  не брали. Тому образ козака-характерника дуже добре лягає в контекст власне морської піхоти.

За основу я взяв один із таких історичних хрестів, адаптував його форму та зробив нижнє рамено трохи довшим. Це також перегукується з традиціями військово-морських нагород Франції та Іспанії, де морські хрести мають саме таку пропорцію.

Сам хрест — рельєфний, щоб було цікавіше, не просто вилито як плоский. Тоді я вже додавав об'єм завдяки січенню. Наскрізний отвір я теж зберіг. Поверх нього розташував кільце якоря й емблему морської піхоти. Гасло  морської піхоти «Вірний завжди» я переніс угору й розмістив на чорну стрічку. Символи залишилися ті самі, але зміна композиції зробила акцент саме на головній ідеї.

За таким самим принципом створювалися й інші нагороди. Для «Ордена Святої Софії» я шукав історичний образ квітки Софії, змоделював її як Божий вогонь та адаптував його до сучасної пластики.

Для «Ордену Залізного Лева» використав форму грецького хреста, тільки трошки розширеного на кінцях і з променями та лева, що крокує (такий як на гербі міста Львова). У такий спосіб підкреслено, що це є львівська міська нагорода. 

• Тобто навіть найменша деталь відзнаки має своє значення?

Тут є дві сторони медалі. З одного боку, кожна деталь справді має символічний зміст. З іншого — велике значення має сам матеріал. Метал, патина, полірування, гра світла створюють фактуру і додають відзнаці виразності. Тому це завжди поєднання роботи із сенсами й роботи з пластикою матеріалу.

• В описі до виставки ви жартома називаєте нагороди «чоловічою біжутерією». Що ви маєте на увазі? 

Так у моєму середовищі хлопці жартома називали відзнаки. З одного боку, це жарт, а з іншого — я розумію, що вони потрібні, тому що нагороджуючи за справи, ти мотивуєш людей.

Особливо це важливо, коли йдеться про посмертні відзнаки. Для самого військового це вже не потрібно, але для родини — це дуже важливо. Бо нагорода — це не просто предмет, а знак пам’яті, вдячності та поваги. Тут йдеться про людський фактор. 

Для мене особливо важливим був момент, коли моєю відзнакою «Honor et Patria» почали нагороджувати полеглих воїнів. Адже це знак поваги від побратимів від командира, від самої бригади.

Коли 30-й корпус морської піхоти почав відзначати своїх загиблих, я зрозумів, що народжується нова військова традиція. Це стосується не лише нагород, а й усього церемоніалу: як вручають прапор, як відбувається прощання, як вшановують пам'ять полеглих.

• Таким чином тепер відбувається, з одного боку, відродження військової традиції, а з іншого — також уставлення певного вже канону?

Так і є певною мірою. Ми лише формуємо ці традиції. Якщо подивитися на армії США, Великої Британії чи Франції, то їхні церемонії відпрацьовувалися десятиліттями, а то й століттями. Для нас це новий досвід, але я бачу, що поступ є. Ми вчимося гідно вшановувати своїх військових і підтримувати їхні родини. Тому відзнаки є дуже важливими.

Зокрема, й для волонтерів. Пригадую кінець 2022 року. Ми всі пам'ятаємо, як тоді армію фактично тримала волонтерська допомога: від одягу до спорядження. Я був переконаний, що людям потрібно дякувати. Навіть найпростіша грамота, надрукована на принтері й підписана командиром, — має значення.

Пам'ятаю випадок, коли ми подякували одній громаді. Уже за тиждень привезли знову більше допомогу, яку їздили та збирали десь по селах. Люди казали: «Ми думали, що те, що робимо, — це дрібниця». Насправді ж їм було важливо відчути, що їхню працю помітили.

Згодом самих грамот стало замало. Тоді й виникла потреба створювати власні відзнаки бригад і підрозділів — як спосіб подякувати тим, хто допомагає війську.

• На вашу думку, формування системи нагород — це також формування військової культури?

Система нагород не виникає за один день. Вона формується поступово. Іноді з'являються відзнаки, які дублюють одна одну, але з часом усе впорядковується.

Поштовхом до змін для нас стала війна, яка розпочалася ще з 2014 року. Тоді стало очевидно, що українське військо має відмовитися від тої символіки, яка нагадувала російську через радянське минуле: від шевронів до форми й нагрудних знаків.

Величезну роль у цьому відіграла команда Віталія Гайдукевича. Вони не просто розробляли нову символіку, а й їздили по військових частинах, пояснювали, чому це важливо. Опір був, але без цієї роботи ми не отримали б сучасної української військової айдентики.

Європейські системи військових нагород формувалися століттями. Уже з XVII століття ювеліри почали виготовляти металеві ордени. До того нагороди часто просто вишивали золотими й срібними нитками. Водночас у нас довгий час не було власної держави, тому й не було можливості сформувати безперервну систему нагород.

• Тобто у багатьох європейських країн ця система вже давно усталилася?

Саме так. Вона вибудовувалася століттями, тому там майже немає дублювання. Кожен орден має своє призначення, своє гасло й чітке місце в нагородній системі.

Більшість орденів ще засновували монархи як лицарські ордени зі своїми правилами та традиціями.

• Чи вважаєте ви відзнаки творами мистецтва? 

Це важко назвати твором мистецтва. Я це розумію більше як дизайн. Тут залежить, як до цього підходити. Адже якщо говорити про військову символіку, то більшість сучасних знаків спираються на історичну традицію. Наприклад, сучасні українські військові тризуби також багато в чому наслідують зразки часів Української Народної Республіки. 

• Чи є якась, можливо, історична українська військова відзнака, яку ви вважаєте, що варто повернути?  

Насправді, з тих, що були уставлені, вже багато повернули. 

• Ви прийшли на війну як доброволець. Чи знали побратими, що ви художник? Чи знаходили час на творчість на війні?

Довгий час у батальйоні 103-ї бригади, де я служив, не знали про те, що я художник. Я про це й не говорив. Оскільки якось було не до цього. 

Думати, що художник на війні щось постійно малює, коли є змога, — це помилка.  Насправді реальність інша. На війні головне — вижити та виконати певне завдання. У тебе можуть бути різні ідеї, але втілювати їх просто немає часу. І, чесно, внутрішньо у мене не було навіть запиту щось малювати.

Загалом війна — це не тільки про зброю, але й лопату. Чим глибше ти вкопаєшся, тим більше в тебе шансів вижити. Тому ми на фронті буквально «вгризалися» в землю.

• Якщо говорити про мистецтво під час війни, то це для вам про фіксування реальності чи переосмислення її?

Важливо завжди щось робити осмислено. На мій погляд, це складніше, ніж просто фіксація. Однак аби щось осмислити — потрібна дистанція, а на війні її немає. Ти постійно всередині подій, і вони тебе не відпускають. Потрібний час, щоб відсторонитися, побачити це з боку та пропустити крізь себе. Тому поки у мені залишилося. Війна так легко не виходить із тебе. 

• Як війна змінила ваш світогляд та вплинула на вас як митця? 

Скажу чесно — я точно інший, ніж був. Це однозначно. Тому я вже не буду робити щось так, як робив до цього. Яким я буду — ще не знаю. Бо потрібний час на повернення. Ти можеш повернутися фізично, але морально ти ще не повернувся з війни.

Це так, знаєте, коли кажуть: «Ти вийшов з війни, але війна з тебе не вийшла». Ці процеси повернення кожного відбуваються по-різному, але це насправді тривалі процеси.

Процес повернення — може тривати роками. Я запитував про це своїх побратимів, як у них відбувається цей процес. Хтось сказав, що вже повернувся через пів року, а хтось  каже, що потрібно півтора року.  Однак я дивлюся на них і бачу, що вони ще не повернулися повністю.

Це таке самообманювання. Бо це такий досвід, який ти накопичував, і він лишається на все життя.

• Зараз щось малюєте чи можливо щось інше творите як митець?

Відколи я повернувся з фронту, то почав ліпити. Зокрема, свої перші відзнаки я ліпив із пластиліну, а потім сканували 3D. Тоді для мене був цікавим такий рельєф роботи. З іншого боку, для мене це було терапією, коли робиш щось руками і не думаєш ні про що.

Водночас малювати не хотілося. Тоді я повністю вигорів. Десь тільки зараз вже з'являються якісь ідеї, і намагаюся щось пробувати. Робити якісь ескізи. Повертатися.  Проте як це буде, не знаю ще. 

---

Читайте також: «Головне себе сприймати таким, який ти є»: історія прикордонника