Два роки від загибелі львівської мовознавиці Ірини Фаріон, або Якою досі є судова тяганина у цій справі

Про те, яким було життя Ірини Фаріон та як просувається судова справа зараз, далі — у матеріалі ІА Дивись.info.

Ким була Ірина Фаріон

Ірина Фаріон народилася 29 квітня 1964 року у Львові. Вона була українською мовознавицею, докторкою філологічних наук, професоркою, викладачкою, громадською та політичною діячкою. Понад тридцять років працювала у Національному університеті «Львівська політехніка», була депутаткою Львівської обласної ради та народною депутаткою України. Основною темою її наукової і громадської діяльності була українська мова, її історія та становище у суспільстві.

Майбутня науковиця навчалася у львівській школі №75 імені Лесі Українки. Після школи працювала бібліотекаркою у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва. У 1982 році вступила на філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. У 1987 році закінчила навчання з відзнакою та здобула кваліфікацію філолога і викладача української мови та літератури.

Ще під час навчання, у 1986 році, Ірина Фаріон почала працювати лаборанткою кафедри загального мовознавства Львівського університету. Згодом очолювала Центр україністики при кафедрі фольклористики. Також викладала у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва.

У 1991 році вона почала працювати у Львівській політехніці викладачкою, доценткою та професоркою кафедри української мови. Викладала українську мову за професійним спрямуванням і культуру мовлення. Досліджувала історію української мови, походження власних назв, мовну політику, правопис і культуру мовлення.

У 1996 році дослідниця захистила кандидатську дисертацію про прізвищеві назви Верхньої Наддністрянщини кінця XVIII — початку XIX століття. У 2015 році захистила докторську дисертацію «Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV–XVII століттях» та здобула ступінь докторки філологічних наук.

Ірина Фаріон була авторкою одноосібних і колективних монографій, навчального посібника та понад 160 наукових статей. Серед її праць — «Правопис — корсет мови?», «Мова — краса і сила», «Мовна норма: знищення, пошук, віднова», «Суспільний статус староукраїнської мови у XIV–XVII століттях» і «Мовний портрет Івана Пулюя».

Наприкінці 1990-х років Фаріон започаткувала просвітницький проєкт «Мова — твого життя основа», у межах якого випускали плакати про правильне слововживання та походження слів. У 2011 році у Львівській політехніці вона створила проєкт «Від книги до мети». У його межах відбувалися зустрічі з письменниками, науковцями, видавцями та громадськими діячами.

У 2014 році на парламентському телеканалі «Рада» Фаріон розпочала авторський проєкт «Велич особистости», присвячений українським історичним і культурним діячам. У 2019 році на телеканалі НТА почав виходити її проєкт «Ген українців». За наукову і громадську діяльність вона отримала премії імені Олекси Гірника, Бориса Грінченка, Дмитра Нитченка та Івана Огієнка, а також почесну грамоту Верховної Ради.

Політичну діяльність Ірина Фаріон пов’язала з Всеукраїнським об’єднанням «Свобода». До партії вона вступила у 2005 році. У 2006 та 2010 роках її обирали депутаткою Львівської обласної ради, де вона працювала у комісії з питань освіти і науки. У 2012 році Фаріон перемогла на виборах до Верховної Ради в одномандатному окрузі №116 у Львові. За даними Центральної виборчої комісії, вона отримала 68,02% голосів.

Народною депутаткою Ірина Фаріон була з грудня 2012-го до листопада 2014 року. Вона входила до фракції ВО «Свобода» та працювала у Комітеті Верховної Ради з питань науки і освіти. Згодом стала першою заступницею голови комітету. Також брала участь у підготовці законодавства про використання мов в Україні.

За даними парламентської системи, Фаріон виступала у Верховній Раді з питань української мови, вищої освіти, роботи шкіл, оплати праці педагогів, підтримки книговидання та інклюзивного навчання. На виборах 2014 та 2019 років вона знову балотувалася до парламенту, але депутаткою не стала.

Окремим епізодом її біографії стало членство у радянських організаціях. У 2013 році журналісти оприлюднили архівні документи, за якими Фаріон була членкинею комсомолу, а у 1988 році вступила до Комуністичної партії Радянського Союзу. Достовірність документів підтвердив Державний архів Львівської області.

Спочатку Фаріон заперечувала членство у КПРС, але згодом визнала його. Вона пояснювала, що вступила до партії заради наукової кар’єри, називала це помилкою та стверджувала, що вийшла з неї у 1989 році.

Ірина Фаріон була відома різкими заявами про мовну політику та використання російської мови. У 2010 році суспільний резонанс спричинило відео з її зустрічі з дітьми у львівському дитсадку. Під час розмови вона критикувала російські форми імен.

У листопаді 2023 року нову хвилю критики спричинила її заява про російськомовних українських військових. Мовознавиця заявила, що не може називати українцями військовослужбовців, які говорять російською. На її слова відреагували військові, студенти, громадські діячі та Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Того ж місяця Фаріон опублікувала лист проукраїнського студента з окупованого Криму, не приховавши його персональних даних. Пізніше російські силовики затримали хлопця. Ірина Фаріон заявляла, що не могла передбачити таких наслідків.

15 листопада 2023 року Служба безпеки України повідомила про відкриття кримінального провадження щодо її висловлювань і публікацій. Відкриття провадження не означало визнання Фаріон винною.

Того ж дня Львівська політехніка звільнила Ірину Фаріон із посади професорки кафедри української мови. Перед цим студенти університету проводили акції та вимагали реакції керівництва на її висловлювання.

Фаріон оскаржила це рішення. У травні 2024 року Львівський апеляційний суд скасував накази про звільнення та поновив її на посаді. У червні 2024 року вона повернулася до роботи у Львівській політехніці.

Вбивство мовознавиці

Увечері 19 липня 2024 року на Ірину Фаріон напали біля її будинку на вулиці Томаша Масарика у Львові. За даними правоохоронців, у неї вистрілили. Фаріон доправили до лікарні Святого Пантелеймона у критичному стані. Лікарі провели операцію, однак того ж вечора вона померла. Їй було 60 років.

25 липня 2024 року у Дніпрі правоохоронці затримали 18-річного В’ячеслава Зінченка. Йому повідомили про підозру у вбивстві. Сам Зінченко заперечував свою причетність.

У грудні 2024 року Львівська обласна прокуратура повідомила про завершення досудового розслідування. За версією слідства, вбивство було пов’язане з громадською діяльністю Фаріон і мотивом національної нетерпимості.

Ірину Фаріон поховали 22 липня 2024 року на Личаківському кладовищі у Львові, неподалік від могили композитора Володимира Івасюка. Чин похорону відбувся у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. На похорон прийшли кілька тисяч людей.

У серпні 2024 року на будинку на вулиці Томаша Масарика, де жила Фаріон, відкрили меморіальну таблицю.

У Львові також перейменували на честь Ірини Фаріон колишню вулицю Технічну біля головного корпусу Львівської політехніки. Таблички з новою назвою відкрили 1 січня 2025 року.

Зокрема, 19 липня мають відкрити меморіал, присвячений мовознавиці. Про те, яким він буде, ми розповідали тут.

Суд у справі про вбивство Ірини Фаріон: що відомо

Справу про вбивство мовознавиці розглядає Шевченківський районний суд Львова. Обвинуваченим є В’ячеслав Зінченко з Дніпра. Йому інкримінують умисне вбивство людини у зв’язку з виконанням нею громадського обов’язку, вчинене з мотивів національної нетерпимості, а також незаконне поводження зі зброєю. Обвинувальний акт передали до суду 26 грудня 2024 року, а розгляд справи по суті розпочали у січні 2025-го. Сам Зінченко заперечує причетність до вбивства. Станом на липень 2026 року вироку немає, тому його провину не встановили.

За даними прокурора Дмитра Петльованого, під час досудового розслідування призначили понад 60 експертиз, опитали більш ніж 1500 людей та опрацювали записи з камер спостереження. Колишній адвокат Зінченка Ігор Сулима повідомляв, що матеріали справи складаються із 30 томів.

Які докази дослідив суд

Одним із головних доказів обвинувачення стали записи з камер спостереження. Суд переглядав відео за дні до вбивства, сам день нападу та наступний період. За версією прокуратури, на записах видно, як Зінченко пересувався Львовом, змінював одяг, користувався різними сумками та перебував біля будинку Ірини Фаріон. Самого моменту пострілу камери не зафіксували. На одному із записів за 19 липня 2024 року чути звук пострілу, але людини, яка стріляла, не видно.

Суд також дослідив портретну експертизу фотографій і відеозаписів. За її висновком, чоловік у панамі та окулярах, якого зафіксували біля будинку Ірини Фаріон, і В’ячеслав Зінченко є однією людиною. Експерти порівнювали зріст, пропорції тіла та видимі частини обличчя. Захист поставив цей висновок під сумнів, оскільки значна частина обличчя чоловіка була закрита панамою та окулярами.

Окремо вивчали результати запахової експертизи. Експерт Віталій Мандрик розповів суду, що троє спеціально навчених собак виявили збіг між запахом Зінченка та запаховим слідом із місця події. За його словами, показник збігу, розрахований за відповідною методикою, становив 99,9%.

На місці нападу правоохоронці знайшли гільзу калібру 9×18 міліметрів. Її оглядали безпосередньо у залі суду. Понята, яка була присутня під час огляду місця події, розповіла, що гільзу знайшли біля колеса припаркованого автомобіля. Прокурор заявив, що пакування з речовим доказом було цілим і без пошкоджень. Водночас зброю, з якої стріляли в Ірину Фаріон, слідство не знайшло.

Захист поставив під сумнів обставини виявлення гільзи. Адвокат Ігор Сулима заявив, що її могли підкинути, та попросив провести додаткову експертизу.

У телефоні Зінченка слідство виявило фотографії та колажі з Іриною Фаріон, знімки вулиць, де вона жила і працювала, матеріали з нацистською та російською символікою, книжки, повідомлення і пошукові запити.

Під час судових дебатів прокуратура також посилалася на закритий Telegram-канал, пов’язаний із російською неонацистською організацією. Через кілька днів після вбивства там опублікували заяву про відповідальність і коротке відео. За словами прокурора, слідство встановило листування Зінченка з одним із користувачів пов’язаного каналу.

У суді також досліджували запис розмови Зінченка зі співкамерником. На ньому голос, який прокуратура називає голосом обвинуваченого, говорить про особисту неприязнь до Ірини Фаріон. Зінченко заявив, що сказав це під тиском.

Що відбулося у 2026 році

На початку 2026 року суд мав завершити дослідження доказів захисту, заслухати експертів і перейти до допиту Зінченка. Однак у січні, лютому, березні та квітні засідання неодноразово переносили через хвороби або відсутність адвокатів обвинуваченого. Зокрема, слухання переносили 14 і 22 січня, а 16 лютого засідання не відбулося втретє поспіль.

15 квітня суд планував допитати Зінченка. Він відмовився давати покази, бо його адвокати не перебували безпосередньо у залі. Один із захисників долучився через відеозв’язок, а інший повідомив про проблеми зі здоров’ям. Зінченко заявив, що готовий свідчити лише у присутності адвокатів.

17 квітня адвокат Ігор Сулима подав заяву про відвід колегії суддів. Він стверджував, що суд відмовляє захисту у виклику частини свідків та експертів і проведенні додаткових досліджень. Суд не задовольнив заяву. Того ж періоду Зінченко оголосив «сухе голодування», пояснюючи його порушенням права на захист та умовами утримання.

22 квітня суд перейшов до дебатів. Під час засідання Зінченко повідомив, що голодує шостий день, а згодом знепритомнів. До суду викликали медиків, після чого слухання перервали.

24 квітня прокурори попросили визнати Зінченка винним і призначити йому довічне позбавлення волі. Потерпіла донька Ірини Фаріон Софія Особа та її представниця підтримали цю вимогу. Прокуратура заявила, що обвинувачення підтверджує сукупність відеозаписів, експертиз, телефонних даних, листування, речових доказів і показів свідків.

Перед виступом сторони захисту Зінченко відмовився від адвокатів Ігоря Сулими та Володимира Вороняка. Новою захисницею стала Лариса Криворучко. Після цього дебати знову відкладали: адвокатка не прийшла на окремі засідання та просила час для ознайомлення з матеріалами справи. 24 червня вона повідомила, що погодила із Зінченком позицію приблизно на 75%, а сам обвинувачений заявив, що ще не готовий виступати.

У червні та липні суд з’ясовував, чи може Криворучко надалі брати участь у справі. Її право на адвокатську діяльність тимчасово зупинили, однак вона оскаржила це рішення. 3 липня суд постановив призначити Зінченку державного адвоката. На засіданні 9 липня Криворучко знову допустили до процесу, бо позначки про зупинення її діяльності вже не було у реєстрі. Водночас суд залишив у справі державну адвокатку Діану Кару. Тому Зінченка представлятимуть дві захисниці.

Станом на зараз справа перебуває на стадії судових дебатів. Прокуратура та потерпіла сторона вже представили свої позиції та попросили про довічне позбавлення волі. Захист свій виступ повністю не завершив. Після дебатів Зінченко матиме право на останнє слово, а тоді суд має ухвалити вирок. Наступне засідання призначили на 7 серпня 2026 року.

Що каже донька Ірини Фаріон

Софія Особа переконана, що В’ячеслав Зінченко причетний до вбивства її матері. Вона каже, що робить такий висновок на основі матеріалів, які досліджували під час судових засідань. В інтерв’ю жінка сказала: «Я навіть на 1% не вірю», що він може бути невинним.

Справедливим покаранням Софія Особа вважає довічне позбавлення волі. Вона наголошує, що жоден вирок не поверне їй матір, однак каже: що лише довічне позбавлення волі буде для нього належним покаранням.

За словами Софії Особи, найважчою частиною процесу для неї стали судові дебати. Під час них прокурори знову докладно розповідали про обставини вбивства та версію підготовки злочину. Станом на початок липня 2026 року, за її підрахунками, відбулося понад 70 засідань.

Софія Особа критикує постійні перенесення засідань. Після чергового перенесення у лютому 2026 року вона назвала це затягуванням розгляду. У травні, коли нова адвокатка обвинуваченого не прийшла до суду, Софія Особа також назвала це неповагою до суду та затягуванням процесу.

На її думку, Ірину Фаріон убили через її діяльність на захист української мови та державності. Жінка заявляє, що не бачить у поведінці Зінченка співчуття або каяття. Вона критично оцінює його поведінку в залі, відмови від адвокатів та голодування.

Софія Особа також повідомляла про погрози на свою адресу та на адресу дітей. У січні 2025 року суд надав їй і двом дітям особисту охорону. У липні 2026 року Софія Особа розповіла, що продовжує отримувати погрози з невідомих сторінок у соціальних мережах, але завдяки охороні почувається безпечніше.

Попри судовий процес, Софія Особа каже, що намагається продовжувати справи матері. Зокрема, вона розповіла про відновлення проєкту «Мальована мова», меморіальні заходи та допомогу у виданні й перевиданні наукових праць Ірини Фаріон.