Федір Стригун: актор і режисер, який присвятив життя українському театру у Львові
23 жовтня 2026 року у Львові помер актор і режисер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Федір Стригун. Він працював у театрі імені Марії Заньковецької, зіграв понад сотню театральних ролей, поставив вистави за творами української та світової класики й виховав не одне покоління акторів. Розповідаємо про життєвий шлях митця та його найвідоміші ролі та постановки.
Від Черкащини до львівської сцени
Федір Миколайович Стригун народився 1 листопада 1939 року в селі Томашівка на Черкащині. Його професійний шлях розпочався з навчання в Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. У 1961 році він закінчив акторський факультет у майстерні Володимира Неллі.
Після навчання працював у Запорізькому драматичному театрі, а 1965 року переїхав до Львова. Тут він приєднався до трупи Українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Саме зі сценою цього театру він надалі пов'язав більшу частину свого життя.
Спочатку Федір Стригун працював як актор, поступово здобуваючи досвід у різножанрових постановках. У його театральному доробку є персонажі української класики, історичні постаті та герої світової драматургії. Він грав у виставах за творами Івана Франка, Івана Карпенка-Карого, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Вільяма Шекспіра та інших авторів.
Серед його ролей можна виокремити: Михайло в «Украденому щасті» Івана Франка, Гонта та Ярема в «Гайдамаках» Тараса Шевченка, Отелло в однойменній трагедії Шекспіра, Дон Жуан у «Камінному господарі» Лесі Українки та Тев'є-молочник у «Суботній вечері» за Шолом-Алейхемом.
Читайте також: Мистецтво відповідальності, або Як змінюються театри у Львові під час війни і що на це впливає
Як Федір Стригун став режисером театру Заньковецької
У 1987 році Федір Стригун став художнім керівником і головним режисером театру імені Марії Заньковецької. На цій посаді він працював до 2019 року.
В одному з інтерв'ю, згадуючи обставини, за яких почав керувати театром, Стригун пояснював, що заклад переживав складний період.
«Я, по суті, підставив голову. Театр сходив на ніц. І мені потрібно було або міняти місто, або запрягатись і тягнути. А так як я дуже люблю і Львів, і театр, то вибрав останнє», — розповів тоді режисер.
За його словами, першу виставу, які він постав як режисер була «Безталанна», яка мала неабиякий успіх на той час.
У одній зі статей театрознавець Юрій Богдашевський писав про Федора Стригуна: «Ми й не помітили, як уперто і наполегливо наближався Стригун до цілком закономірного лідерства, як йшов він до режисури […] Він вчився режисурі не на шкільній лаві, а репетиціях у Ріпка, Данченка й інших талановитих режисерів, що працювали з заньківчанами».
У репертуарі Стригуна є українські історичні сюжети, соціальна драму та світова класика. Серед інших важливих постановок режисера: «Маруся Чурай» за романом у віршах Ліни Костенко, «Гайдамаки» Тараса Шевченка, «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого, «Маклена Ґраса» Миколи Куліша, а також трилогія «Мазепа» за творами Богдана Лепкого.
Крім того, однією з важливих сторінок режисерської діяльності Федора Стригуна стало повернення на сцену оперет українського композитора Ярослава Барнича — «Гуцулки Ксені» та «Шаріки».
Федір Стригун у кіно
Хоча ім'я Федора Стригуна передусім пов'язане зі сценою, він також залишив помітний слід в українському кінематографі. Однією з відомих робіт за його участю стала стрічка «Пропала грамота» (1972) режисера Бориса Івченка. У фільмі Стригун зіграв козака Андрія. Кіно, створене за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя, поєднує пригодницький сюжет, український фольклор, гумор і фантастичні елементи.
Актор також знімався у фільмах «Вавилон ХХ» (1979), «Дударики» (1980), «Запорожець за Дунаєм» (1986), «Камінна душа» (1989) та інших роботах українського кіно. Серед пізніших робіт Стригуна — фільм «Владика Андрей» (2008), у якому він зіграв графа Шептицького, та історична драма Олеся Саніна «Поводир» (2014), де втілив образ майстра Богдана.
Викладач, який передавав досвід наступним поколінням
Окремою частиною життя Федора Стригуна була педагогічна діяльність. У 1990–1998 роках він підготував два випуски акторів при Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка.
Крім того, працював викладачем факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. З 2003 року — очолював кафедру режисури, а з 2010 року — кафедру режисури та хореографії ЛНУ імені Івана Франка.
Стригун також очолював Львівське міжобласне відділення Національної спілки театральних діячів України. У 2017 році став академіком Національної академії мистецтв України.
Про родину Федора Стригуна
Особисте життя Федора Стригуна було тісно пов'язане з театром. Його дружиною була народна артистка України Таїсія Литвиненко — акторка, яка також багато років працювала в театрі імені Марії Заньковецької. Тому їх об'єднувала не лише родина, а й спільне професійне середовище. Обоє належали до покоління митців, які формували театральну традицію Львова протягом другої половини XX століття та на початку XXI століття.
Таїсія Литвиненко померла у 2025 році. У подружжя залишився син Назар Стригун, який також став актором.
Нагороди та визнання
Творчий доробок Федора Стригуна відзначили низкою державних і професійних нагород.
У 1978 році він став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. Наступного року отримав звання народного артиста Української РСР.
Серед інших відзнак митця є премії імені Івана Котляревського та Миколи Садовського, ордени «За заслуги» різних ступенів і орден князя Ярослава Мудрого. У 2014 році його нагородили орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня за значний внесок у розвиток держави та багаторічну сумлінну працю.
Водночас його творчість не обмежується нагородами чи переліком вистав. Стригун десятиліттями працював із українською драматургією, повертав до театрального життя твори національної культурної спадщини, грав у кіно та навчав молодих акторів і режисерів.
23 жовтня 2026 року Федір Стригун помер у Львові на 87-му році життя.
Мер Львова Андрій Садовий повідомив, що 26 жовтня о 14:00 у храмі розпочнеться чин похорону за режисером, а за 45 хвилин — міське прощання на площі Ринок. Поховають Федора Стригуна у родинному гробівці на полі №51 Личаківського цвинтаря.
У матеріалі використано інформацію з: інтерв'ю з Федором Стригуном на «Укрінформ»; Вікіпедії; інфораційної статті на сайті Національна академія мистецтв України та публікація на сайті ЛНУ імені Франка; стаття із «Віснику Львівського університету» за 2024 рік.
ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.
