За три роки у Польщі сталося 15 актів вандалізму на українських місцях пам’яті

Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив голова українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

«Поки узгоджували варіанти їх легалізації (ми пропонували одномоментно «всі на всі»), домовилися існуючі пам‘ятники не рухати. Але на польській території цією домовленістю знехтували.

З 2014 до 2017 там відбулося 15 актів вандалізму на українських місцях пам‘яті, зокрема на могилах. Їх виконавцями були спочатку невідомі вандали, потім відповідальність за частину знищень взяли на себе деякі громадські об‘єднання. Попри це, правоохоронні органи Польщі не виявили винуватців, пам‘ятників не відновили, влада не засудила вандалізму», – написав Володимир В’ятрович.

Він додав, що тим часом в 2017 році сталося чотири акти плюндрування польських пам‘ятників в Україні. Усіх їх засудили як представники влади, так і громадсько-політичних сил (включно з націоналістичними). Врешті всі чотири місця (в тому числі нелегалізовані) відновлено зусиллями української сторони.

«Відтак на переговорах про легалізацію пам‘ятників українська сторона висуває вимогу симетричного відновлення українських пам‘ятників. Цього не відбувається.

Навпаки, напередодні відзначення 70 роковин акції «Вісла» з трансляцією в прямому ефірі знищують український пам‘ятник на цвинтарі у Грушовичах. Акт вандалізму — в тому числі і над державним гербом України — схвалили в заявах польські Міністерство культури та Інститут національної пам’яті.

У відповідь українська сторона оголошує про призупинення підготовки легалізації польських пам’ятників та пошуково-ексгумаційних робіт на українській території. З того часу жоден український пам’ятник у Польщі не зазнав вандалізму, а в переговорах додався ще один пункт з українського боку – відновлення пам‘ятника у Грушовичах.

Польська сторона на переговорах пояснює неможливість відновлення пам‘ятника в Грушовичах через його нелегальний статус (нелегальний польський пам’ятник у Гуті Пеняцькі українці відновили в попередньому вигляді впродовж місяця) та значний суспільний резонанс.

В пошуках компромісу з українського боку пропонується відновлення всіх зруйнованих пам’ятників (три із них цілком легальні і мають охоронятися польською державою згідно угод з Україною), натомість пам’ятник у Грушовичах має бути переданий Україні, а на його місці встановлено хрест із погодженим написом.

Тим часом пам’ятник у Грушовичах повністю знищують – подрібнюють камінь і використовують його для замощування дороги.

Розуміючи, що в такій ситуації переговори між уповноваженими для цього з обох сторін органами (з українського боку — Інститут національної пам‘яті та Державна міжвідомча комісія з питань поховань; з польського — Інститут національної пам‘яті та Мінкульт) ускладнюються, поляки пропонують винести їх на вищий політичний рівень.

Відбувається зустріч на рівні консультаційного комітету при Президентах обох країн.

Досягається попередня домовленість про відновлення зруйнованих українських пам’ятників та відновлення процесів легалізації і пошуково-ексгумаційних робіт.

На наступний день на територію Польщі не пускають секретаря Державної міжвідомчої комісії, оголосивши його персоною нон-ґрата на всій території ЄС.

Після цього відбувається зустріч Президентів обох країн у Харкові. Їх спільний меседж: деполітизація історії - запорука спокійного вирішення проблем, пов‘язаних з нею, у сьогоденні. Домовляються про зустріч віце-прем’єрів.

Через кілька тижнів після цього польський парламент ухвалює зміни до закону про Інститут національної пам‘яті, яким ставить крапку в можливості історичного діалогу, запроваджуючи кримінальну санкцію за висловлення позитивних оцінок частини з української історії.

Гостро критичні зауваги з боку України (МЗС, Президента, Парламенту) повністю ігноруються і польський Президент майже негайно підписує закон.

Після цього відбувається запланована зустріч віце-прем’єрів. З українського боку до проблем, які порушувалися раніше (відновлення пам‘ятників, зняття заборони в‘їзду відповідальним особам з України) додається застереження про необхідність змінити щойно ухвалений закон, який не лише спиняє діалог істориків, але й ставить під загрозу права всіх українців у Польщі.

Тобто в результаті польських ініціатив, ми опинилися вже десь на мінус третьому поверсі, порівняно з минулим роком.

А з польського боку звучить «наївне» здивування «чого не вдалося домовитися з питання відновлення місць пам’яті та пошуково-ексгумаційних робіт?»

Перепрошую за «многабукафф», але не зумів коротше пояснити «чого Україна впирається». Бо, йдучи на переговори, ставимо перед собою два завдання: вирішення проблеми і збереження нормальних стосунків із візаві. Схоже, жодне з цих завдань не є важливим для тих, хто сидять навпроти нас за переговорним столом», – написав Володимир В’ятрович.