Боротьба з корупцією чи війна компроматів? Політичний підсумок тижня

Безплідна боротьба з корупцією – чи побачимо результат?

Активізація пана Онищенка з його записами може говорити про те, що Україна стоїть на порозі  реальних корупційних скандалів на найвищому рівні. Про це можуть свідчити, по-перше, закиди про причетність президента до певних корупційних дій і те, що в Онищенка є така кількість компромату. По-друге, це заява Юрія Луценка про те, що вони з НАБУ мають інформацію і, більше того, почали справу проти одного з топ-чиновників нині чинної влади.

З іншого боку, звичайний громадянин задається питанням: це війна компроматів, чи дійсно починається боротьба з корупцією? Зі сторони видається, що система більше заточена під гучні скандали та відкати, на політичну боротьбу за допомогою компроматів, але не під реальні посадки. Бачимо, що за 26 років різних рівнів боротьби з корупцією жоден з топ-чиновників не був запроторений за ґрати.

[dyvys_blockqoute text="Звичайний громадянин задається питанням: це війна компроматів, чи дійсно починається боротьба з корупцією" author=""]

Зазвичай той, хто краде мільярди, може легко відкупитися за мільйони чи десятки мільйонів. Яскравим прикладом є останні заяви Юрія Луценка про те, що, наприклад, справа проти Назара Холодницького, яку він анонсував як одну з наймасштабніших, сьогодні зводиться виключно до дисциплінарної відповідальності.

При цьому найбільшим порушенням керівника САП, згідно зі словами Луценка, сьогодні вже є не злиття інформації чи можливі хабарі, а неправильна ціннісна база. І це ще один приклад того, що боротьба із корупцією має на меті виключно медійний шум.

Також треба зауважити, що як би не було, протидія корупції, так само як тематика  релігійна, мовна, безпекова, як і економіка, стане однією з основ наступної виборчої кампанії.

Зрозуміло, що боротьба компроматів матиме місце, але й сама протидія корупції теж буде виокремлена у спеціальний острівець, на якому триватимуть серйозні баталії. Це нас підводить до того, що посадки у в’язницю ми таки побачимо. Але це не будуть посадки заради справедливості, вони будуть заради електоральних балів та перемоги у виборчій кампанії. В той же час опозиція заслужено критикуватиме владу за відсутність реальних і видимих результатів боротьби з корупцією.

[dyvys_blockqoute text="Посадки у в’язницю ми таки побачимо. Але це не будуть посадки заради справедливості боротьби з корупцією, вони будуть для електоральних балів та перемоги у виборчій кампанії" author=""]

Паралельно з  цим розвивається ще один процес, коли боротьба з корупцією зводиться нанівець: ми не бачимо ні антикорупційного суду, ні створення ДБР, керівник якого, до речі, жаліється на затягування процесу самого створення. Ми не бачимо ні чистки судів, ні реальних посадок. Все відбувається таким чином, аби якомога гучніше звучали заклики до подолання корупції, але по факту на місцях нічого не відбувалося.

Політична нестабільність у Вірменії

Вірменія вважається частиною «російського світу», хоч і має свою дуже древню історію як країна. В той же час політичне керівництво Вірменії з часів Радянського союзу було занадто лояльним до РФ і жертвувало інтересами власного народу на догоду Кремлю, на догоду тим, хто намагався корумпувати політикум, а не вибудовувати партнерські відносини між двома країнами.

Протести на вулицях продемонстрували, що Росія втрачає Вірменію як зону власного впливу. Росія втрачає своє політичне лідерство в регіоні (як у загалом пострадянському, так і конкретно на Кавказі). РФ почала діяти старими методами, призначаючи туди в прем’єр-міністри менеджмент «Газпрому», але ми це вже бачили в Грузії. Світ змінився, пройшло уже достатньо часу, аби населення цих країн зрозуміло агресивні наміри Росії та її бажання не допомагати, а вибудовувати свою імперську політику.

[dyvys_blockqoute text="Протести на вулицях продемонстрували, що Росія втрачає Вірменію як зону власного впливу" author=""]

Вірменія – типовий приклад того, як Росія втрачає свою політичну силу. За цим пазллом доміно можуть послідувати як Білорусь, так і країни центральної Азії. Лідерство Путіна загалом поставлене під сумнів: це і міжнародні санкції, і невдала кампанія в Сирії, неможливість “перетравити” окуповані території (вони так і не змогли асимілювати Крим та Донбас). Багато хто з країн пострадянського простору дивиться на Росію не стільки як на союзника чи друга, а швидше як на токсичного партнера, якого хочуть позбавитися.

Це шанс для України стати регіональним лідером і повести за собою країни пост-радянського простору до нових цивілізаційних норм, стандартів і цінностей.

Наш приклад може бути доповнений яскравими успіхами країн Балтії, Польщі, яка теж була в соцтаборі. Сьогодні регіон потребує нового політичного, пост-імперського бачення. Тому Україна має гарний шанс очолити позитивний рух, парад цих країн до європейських цінностей.

ПАРЄ визнала окупацію частини Донбасу Росією

Україна продовжує свою дипломатичну боротьбу з РФ проти окупації наших територій, проти агресивної інтервенції її військ на нашу землю та інформаційних нападок. Зрозуміло, що рішення ПАРЄ, яка визнала окупацію частини Донбасу Росією, є дуже сильним колективним рішенням. І те, що українська делегація там надзвичайно активна й намагається усіма силами мобілізувати парламентарів усієї Європи, є дуже правильним ходом. Багато в чому він запізнілий, але краще пізно ніж ніколи, тим більше, що Україна зараз потребує зокрема і таких рішень.

[dyvys_blockqoute text="Сьогодні перед нашою делегацією в ПАРЄ стоїть ще одне завдання – неповернення Росії до складу активних учасників та створення нової політичної культури в організації" author=""]

Сьогодні перед нашою делегацією в ПАРЄ стоїть ще одне завдання – неповернення Росії до складу активних учасників та створення нової політичної культури в організації. Мова повинна йти не про те, хто фінансуватиме організацією та скільки обходитиметься її діяльність. Треба сфокусувати парламентарів Європи на тому, які принципи сповідуються і для чого це фінансування, якщо парламентарі, що приїжджають на засідання Ради Європи, закривають очі на окупацію територій незалежних країн чи, наприклад, на порушення прав людини на цих територіях.

Острів Тузла

Острів Тузла весь час не давав Росії спокою: ні на початку минулого століття, ні за часів президентства Кучми. Путін неодноразово атакував Україну, намагаючись технічним чи політичним чином окупувати цей острів. На превеликий жаль, події останніх днів демонструють, що поки що їхні спроби виявляються успішними.

[dyvys_blockqoute text="На превеликий жаль, події останніх днів демонструють, що поки що російські спроби окупувати острів Тузла виявляються успішними" author=""]

Підконтрольний Кремлю незаконний уряд окупованого Криму передав Росії земельну ділянку на острові Тузла площею понад 6 500 кв м. Її вимагало чи просило управління федеральних автомобільних доріг для будівництва дорожньо-транспортної інфраструктури. Цей жест свідчить про певну інтеграцію українських територій в російську інфраструктуру, в російський законодавчий базис та російську політичну систему. Бо часто інфраструктура виступає частиною політичної мобілізації території.

І це питання Україні треба піднімати дуже гучно, говорити про це на всіх можливих майданчиках, якомога більш активно використовувати всі наявні у нас юридичні важелі та подавати до міжнародних і європейських судів. Це потрібно не лише для того, аби не втрачати свою територію, а ще й аби якомога простіше було свої землі повертати. Кейс судів у Стокгольмі демонструє, що Україна може на рівні спілкуватися з Росією та доводити неправоту РФ, якщо вона це робить публічно, прозоро, не втягуючись в російські непублічні, а часто й корупційні угоди. Головне це робити на міжнародному рівні, бо будь-які ніші домовленості чи формати заздалегідь програшні для України.

Безвізом скористалися 500 тис українців

Цифра не така велика як для 45-мільйонної нації. А надто – для країни, яка так хотіла й хоче інтегруватися в Європейський Союз. Так, частково проблему можна шукати у надзвичайно малій швидкості видачі біометричних паспортів. З іншого боку, у нас є ще стара радянська проблема низької мобільності населення, коли люди дуже часто не виїжджають навіть за межі своєї області.

Звичайно, можна себе втішати статистикою про те, що ми є одними з найактивніших у пост-радянському просторі (якщо не рахувати країни Балтії). Але, в той же час дивно отримати такий потужний інструмент культурного, освітнього та бізнес-туризму та не використовувати його.

[dyvys_blockqoute text="По суті, безвіз дає Україні можливість на культурну революцію" author=""]

Це не просто історія про подорожі, про пошук бізнес-партнерів чи пошук університету для себе чи своїх дітей. Все набагато більше. По суті, безвіз дає Україні можливість на культурну революцію. Люди, які виїздять за кордон, розширяють свої культурні рамки, розуміють нові загальноприйняті принципи та, найголовніше, виходять за межі усталених рамок поведінки, які тут були встановлені ще в часи СРСР і були закріплені в жорстких і брутальних 90-х. А це й нормальне ставлення до купівлі-продажу голосу, нормальне ставлення до корупції, до зверхності поліцейських та загалом нормальне ставлення до багатьох речей, до яких в світі мають зовсім інше відношення, ніж в Україні.

Зрозуміло, що і внутрішній туризм піднімає багато проблем та знайомить країну саму з собою. А відкриття дверей у Європу мало би познайомити Україну з такою близькою і водночас з такою ментально далекою європейською територією.

Варто зазначити, що й чиновники не так багато роблять для того, аби українці подорожували за кордон. Піар на дешевих лоукостах досяг апогею, але ми не бачимо ні сьогодні, ні вчора, ні завтра дешевих авіаліній. З 20 євро у кишені вже не так легко потрапити до Європи, особливо якщо говорити про авіатранспорт.

[dyvys_blockqoute text="Піар на дешевих лоукостах досяг апогею, але ми не бачимо ні сьогодні, ні вчора, ні завтра дешевих авіаліній. З 20 євро у кишені вже не так легко потрапити до Європи, особливо якщо говорити про авіатранспорт" author=""]

Навіть Ryanair, який так болюче заходив в Україну, на сьогодні погодив тільки один рейс. Це питання до корупції чиновників, це питання до монополії олігархів, до марнославства політиків, які шукають лише електоральних балів.

До слова, славнозвісний український лоукост, який обіцяв літати з квітня, так нікуди й не полетів. Це або піар-кампанія одного з міністрів, або безвідповідальне ставлення до клієнтської бази. Тому, підсумовуючи, можна сказати, що країна поки що не використовує усі можливості безвізу. Але порівнюючи з деякими іншими країнами, які теж отримали безвізові можливості протягом останніх 20 років, в України набагато нижчий індекс того, скільки людей залишається в Європі на нелегальну роботу.

Микола ДАВИДЮК,

Ph.D, політолог, директор аналітичного центру «Політика», менеджер виборчих та PR кампаній.  Сертифікований спостерігач за виборами від ОБСЄ, працював на виборчих кампаніях в Грузії – 2013, Іспанії (Каталонія) – 2015 та Киргизстані – 2017. Політичний експерт на українських та міжнародних інформаційних ТБ каналах і радіо (ICTV, EURONEWS, 112, ПРЯМИЙ, ESPRESO, NEWSONE, ГРОМАДСЬКЕ РАДІО, 5 КАНАЛ, КИЇВ ТВ, 1+1, ZIK, 24 ТА ІН.). Автор книги: “ЯК ПРАЦЮЄ ПУТІНСЬКА ПРОПАГАНДА” та засновник Форуму Нових політичних лідерів. В 2017, пройшов курс emerging leaders в Harvard Kennedy School.