Переговори в Абу-Дабі: ключові фактори

1.  Склад делегацій демонструє, що в «переговорах» знов беруть участь здебільшого представники військової розвідки. В принципі, це можна вважати ознакою більш серйозного ставлення росіян до переговорів. На відміну від історика Мединського, який міг годинами читати лекції про першопричини конфлікту починаючи з половців, військові володіють повноцінною інформацією про ситуацію на фронті, в тилах один одного, та в процесі обміну інформацією потенційно здатні зрозуміти кроки, які потрібні для виходу з війни. 

Окрім того, відсутність витоків інформації про хід дискусій теж є ознакою серйозного дипломатичного процесу. Як неодноразово писав, процес, коли сторони публікують переговорні позиції в медіа, називається медійною кампанією. Справжня дипломатія робиться у закритому режимі, і перехід в медійну площину є явною ознакою що переговори провалились. 

2.  За словами держсекретаря США Марко Рубіо, в переговорному процесі прогрес є по всіх позиціях, крім питання території. 

Наразі ми не знаємо, як українські переговорники формулюють межі територіального компромісу, і що означає заява Зеленського, що після обстрілу ця позиція буде «скоригована». Раніше Україна заявляла про готовність зупинки бойових дій за поточною лінією фронту. Якщо вона такою і лишилась, то що в ній можна «скоригувати»? 

3.  Путін вважає, що вже пішов на великий компроміс в переговорному процесі. Декілька місяців тому він заявив це американцям, і ця розмова була переказана Дональдом Трампом. 

Як відомо, однією з «першопричин конфлікту» була незгода Путіна з самим фактом існування незалежної від Кремля України. Вторгнення 2022 року мало на меті взяття під контроль всієї України, тоді як зараз йдеться про контроль над 30% Донецької області. 

Звісно, що причина тут не в компромісі з боку Путіна. Чотири роки «друга армія світу», заплативши надзвичайно високу ціну, не може захопити порівняно невелику територію однієї області Україні. Наразі немає варіанту, в якому Росія могла б розраховувати на окупацію життєво важливих центрів. Тобто це не компроміс, а прийняття Кремлем реальності. 

4.  Про роль територій для завершення війни вже багато писав на своїй сторінці. Оскільки це не війна за території, то територіальне питання носить другорядне питання. Єдина причина, чому Путін визначає його принциповим - прагнення завершити війну якщо не повною капітуляцією України, то як мінімум національним приниженням. Тому він вимагає здачу Україною своїх територій без бою, адже вважає, що виснажене війною суспільство не витримає таких умов миру, вважатиме їх ганебними і скотиться у внутрішню кризу та громадянську війну. 

Наскільки можна зрозуміти, адміністрація Зеленського розуміючи це, шукає своєрідні компенсатори, які б допомогли пом’якшити удар по суспільству від умов миру. Саме така роль відведена ідеям про вільну економічну демілітаризовану зону, адже в такому разі війська виводяться не лише Україною, але і Росією, і це можна «продати» суспільству як обоюдна поступка. Також сюди можна віднести заяви про зобов’язання ЄС прийняти Україну вже наступного року, і тоді замість рефлексій щодо несправедливих умов закінчення війни суспільство зможе зосередитись на європейському майбутньому. 

Малоймовірно, що делегації переговорників в Абу-Дабі у нинішньому складі зможуть зблизити позиції щодо територій. Як показано вище, територіальні розбіжності обумовлені політичними чинниками, а отже розвідники можуть лише збирати інформацію для політичного керівництва держави, які і мають приймати відповідні рішення. 

5.  Рішення про зупинення війни як і раніше залежить від однієї особи. Війна на виснаження зумовлює тиск не лише на Україну, але і на Росію. Зниження цін на російську нафту та запровадження додаткових санкцій проти нафтового експорту, тиск на Індію щодо зменшення закупівель російської нафти, збільшення знижки, яку Росія робить для продажу енергоносії, арешт російських танкерів – все це у сукупності знижує здатність Росії безболісно фінансувати війну. 

Ситуація з російським бюджетом, м’яко кажучи, не проста, і Путін не може це не враховувати в переговорному процесі. Зі всіх можливих форм тиску на Путіна американці обрали тиск економічний, і судячи з показників бюджету РФ, це вже приносить свої результати. Російська економіка розвалюється, і хоча це процес не одного дня, але якщо швидко це не зупинити, процес буде незворотнім. Путіну треба якомога швидше закінчувати війну, і саме тому ми бачимо і більш серйозне ставлення з його боку до нинішнього етапу переговорів, і більш масивні удари по українській енергетиці, які, на його думку, мають прискорити капітуляцію України та завершення війни на його умовах. Ніякої капітуляції, звісно, не буде, але для завершення війни владі і суспільству доведеться ще багато попрацювати.

Матеріали у рубриці «Погляди» є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут, та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.