Українська Галицька партія: сепаратисти чи друзі Садового?

60
Українська Галицька партія: сепаратисти чи друзі Садового?
Українська Галицька партія була зареєстрована у серпні минулого року, а вже привернула до себе увагу. Саме слово “галицька” діє на багатьох, наче червоний колір на бика. Портал “Дивись” вирішив розібратися, наскільки зовнішня привабливість партії відповідає її справжньому змісту. 
Українська Галицька партія відрізняється від інших українських політичних партій, оскільки діяльність її спрямована не на всю країну, а лише на три регіони – Львівщину, Тернопільщину, Івано-Франківщину. Причому в партії ці області так і називають – “галицькі”, хоча насправді вони є частиною цілої та неподільної України. Тобто партія нішева. Оскільки діяльність її зосереджена на меншій частині території, то й ефект від дій може бути більшим. Крім того, зараз модна тема децентралізації, а УГП символізує собою не тільки децентралізацію, адже діє лише на обмеженій території, а й… сепаратизм.
Розмови про сепаратизм стосовно УГП виникли ледь не раніше, ніж вона сама. Першими гучними заголовками про сепаратизм на Західній Україні нагадали російські ЗМІ, яким, звісно, не варто довіряти, але й історично пепредумови сепаратизму в Галичині є.
Ця історична область за довгий час свого існування перебувала у складі різних держав: Галицького князівства (1084–1199), Галицько-Волинського князівства (1199–1349), Королівства Польського (1385–1569), Річі Посполитої (1569–1772), Габсбурзької монархії (1772–1804), Австрійської імперії (1804–1867), Австро-Угорської імперії (1867–1918), Західноукраїнської Народної Республіки (1918–1919), Української Народної Республіки (1919), Польської Республіки (1919–1939)… У складі СРСР Галичина була у 1939-1941-у та 1944-1991-у роках. Між цим – тобто у 1941-1944-у роках – західно-українська територія була під владою Третього Рейху. Після Другої світової війни Галичина була розділена кордонами між Польщею та СРСР (з 1991 року — Україною).

Дивись профайли на всі партії на місцевих виборах 2015 у Львові та області у спецпроекті ДИВИСЬ ЗА КОГО ГОЛОСУЄШ

lviv2015

 

 

Отже, територія Галичини має свою власну, окрему від загальноукраїнської ідентичність. І унікальну культуру; мистецтво гуцулів з його керамікою, різьбленням на дереві, шкіряними промислами  – видатне явище на тлі не тільки українського, а й світового мистецтва.

В програмі УГП враховані історичні факти та передумови розвитку Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини. Ось кілька тез з цієї програми:

  • “Вплив Галичини на будівництво держави та українську політику мінімальний, галичани не мають реального впливу на стан справ не лише в Україні, але й у самій Галичині. Верхівка національно-демократичних партій розглядає Галичину не як полігон для обкатки реформаторських ідей та їх пропаганди перед цілою Україною, а єдино як плацдарм для штурму київських владних висот”;
  •  “Ми не прагнемо зробити всіх Українців галичанами. Для побудови єдиної української нації ми мусимо усвідомити важливу річ — ми є різними, і цю нашу різність ми покликані перетворити з джерела конфліктів на конкурентну перевагу. Шлях до цього пролягає через децентралізацію влади і створення справжньої — а значить справедливої — правової держави”.
Ключова фраза – “Ми не прагнемо зробити всіх Українців галичанами” та інші, які підкреслюють окремішність галичан. Саме це і є підставою говорити про сепаратизм, про який ми так багато чуємо щодо ситуації на Сході України, але який можливий і на Заході. Сепаратизм, до речі, — це прагнення національних меншин до відокремлення у багатонаціональних державах.
Звісно, безпосередньо сьогодні про відокремлення Галичини від решти України мова не йде. Але саме це прагнення мешканців Західної України партія під керівництвом журналіста, письменника, громадського діяча Ігоря Мельника може використовувати. Адже очевидно, що безліч галичан, орієнтуючись на попередній історичний досвід, прагнуть уславлення своєї ідентичності. Отже, УГП має у своєму арсеналі дуже потужний – і унікальний – інструмент маніпулювання, який і використовутиме на місцевих виборах 25 жовтня 2015 року.
У зв`язку з цим цікаві чутки, які ходять у владних колах, про те, що фінансують УГП люди Садового. Авжеж, Андрій Іванович не відмовиться від будь-чого, що дозволить йому всістися на крісло мера Львова ще на кілька років і, таким чином, перебувати на цій посаді більше десяти років.
Ці чутки стають об`’ємнішими, якщо звернути увагу на, здавалось би, дрібницю. У червні цього року у виданні Deutsche Welle вийшло інтерв’ю  з Андрієм Садовим, в якому він не тільки заперечив сепаратизм УГП, а й виступив на підтримку партії. “Загроза сепаратизму на Заході України  дорівнює нулю, – сказав Садовий. – Це скоріше культурно-політичні процеси. Ті декілька молодих людей, що створили цю партію, достатньо розумні, вони не дадуть ворогам України себе використати”.
Львівська міська організація УГП навіть подякувала Андрію Івановичу за ці слова. Отже, Садовий та УГП обмінялися компліментами. Але у політиці не буває схвальних слів на рівному місці: очевидно, що хтось комусь заплатив. І навряд чи УГП – Садовому, адже партія складається, в основному, з культурологів, у яких грошей небагато. Цілком логічно випливає висновок, що саме Садовий, так би мовити, “платить”, тобто фінансує УГП. Адже мати на цих виборах козир у вигляді неординарної, та ще й нової політичної сили з незаплямованою політичною репутацією – дуже вигідно.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама