Скандал навколо «Миротворця», або Як стаємо країною паралельних реальностей. Блог Валерії Дубової

Всі аргументи за і проти вже висловлені, повторюватись немає сенсу. Власну думку щодо цього теж варто притримати при собі, адже для багатьох ця тема вилилась у дискусію заради дискусії, а такі забавки – справа невдячна. Сам факт такої бурхливої дискусії загалом та частина аргументів зокрема дуже дивують багатьох українців. Одначе, давайте розберемось, чому все сталось саме так (не публікація даних, а такі бурхливі дискусії навколо).

Ця ситуація (та особливо рефлексії щодо неї) показали, що Україна стає (або ж уже стала) країною паралельних реальностей. Чому мені так здається? Бо сторони цієї дискусії абсолютно у собі впевнені та принципові. Ніхто не поступиться, адже кожен щирий у своїй впевненості в правоті. Йдеться про різний досвід, який і формує картину нашої дійсності.

Зараз поясню. У сфері моїх знайомих/друзів/колег є дві чіткі позиції. Одні (медійники та інтелектуали) страшенно обурені ситуацією, вимагають закриття «Миротворця» та відстоюють право преси акредитовуватись будь-де (бо йдеться про доступ до інформації та свободу слова). Інші (переважно військові, добровольці, волонтери) вважають, що акредитація дорівнює легалізації, відтак, діями журналістів незадоволені. Я недарма наголошую саме на зрізі представників кожної із груп. Досвід перших разюче відрізняється від досвіду других. Більше того, вони взагалі бачать різні картини дійсності, тож як вони могли би домовитись?

Я не перша, хто каже про те, що в Україні (якщо говорити в площині інформаційній та світоглядній) в останні роки народились численні паралельні дійсності, на одні й ті ж факти люди дивляться із величезною різницею, подекуди, усі ці світи навіть не перетинаються.

Це яскраво видно із досліджень, проведених соціологами в межах «Української миротворчої школи». «Ми запитуємо у наших респондентів, як вони оцінюють, що відбувається в Україні, - розповідає соціолог Оксана Міхєєва. - І виявили таку тенденцію, що людина, навіть перебуваючи в центрі подій, не може, фактично, бути свідком, адже бачить шматочок реальності, шукає, куди його вбудувати і далі в інтернеті чи в ЗМІ знаходить, куди це вбудувати. Більше того, серед своїх світоглядних схем, людина знаходить ті, які все пояснюють. І коли ми працюємо з тими оцінками, ми, скоріше працюємо з артикуляцією, а не з реальністю».

Як тепер примирити щирих захисників свободи слова із щиро переконаними, що з ворогом не заграють? Діалогом тут не пахне. І це вже тенденція.