дивись.info

Для лікарів і пацієнтів: експерт розповів, що передбачає медична реформа (інтерв’ю, інфографіка)

Для лікарів і пацієнтів: експерт розповів, що передбачає медична реформа (інтерв’ю, інфографіка)
Експерт групи «Реформа охорони здоров'я» РПР Олександр Ябчанка. Фото: Громадське

Медична реформа — одна з найбільш обговорюваних тем в Україні вже не перший рік. Однак саме зараз про неї заговорили на повний голос, бо як відзначають ініціатори, з’явився реальний шанс впровадити її у життя. 

Відтак, ІА Дивись.info вирішила  поспілкуватися з експертом групи «Реформа системи охорони здоров’я» Реанімаційного пакету реформ Олександром Ябчанкою. Експерт розповів про ключові зміни у системі охорони здоров’я, їх вплив на пацієнтів і лікарів, основні стереотипи, а також означив терміни, коли зміни зможуть вступити в дію.

Ви дуже активно пропагуєте необхідність змін у системі охорони здоров’я України. Скажіть, що не так із наданням медичних послуг сьогодні?

Теперішня система облаштована наступним чином: держава на законодавчому рівні обіцяє громадянам у комунальних закладах охорони здоров’я безоплатну медичну допомогу. Фактично вона перекладає виконання цих обіцянок на голови медиків і органів місцевого самоврядування і витрачає чималу суму з бюджету на утримання медичних закладів— близько 3% ВВП. Цього року субвенції сягнули суми у 77 мільярдів гривень. Більше того: коли громадянин приходить у медичний заклад, то змушений за 95% медикаментів платити з власної кишені. Крім того, ми витрачаємо купу грошей на неформальні платежі у вигляді благодійних внесків і подяк безпосередньо лікарю. Скільки це — ніхто не знає.

Держава відходить від принципу обіцяти уявну безкоштовну медичну допомогу, а переходить до конкретного: гарантованого пакету медичних послуг. Це той пакет, який стовідсотково забезпечується з державного бюджету

Якщо підсумувати, то виходить, що громадянин платить двічі: один раз зі своїх податків, а другий — неформальними платежами і покупкою медикаментів. При цьому, він не отримує жодних гарантій.

І реформа покликана змінити це?

Так, але не тільки. Середня тривалість життя в Україні 63-67 років. У Європейському союзі ця цифра — близько 80. Ми живемо на десять років менше, ніж наші європейські сусіди! Друга цифра — кожен рік 640 тисяч домогосподарств, а це мільйони людей, потрапляють у катастрофічну фінансову скруту, якщо хтось із членів родини захворіє. Це ситуація, коли люди продають останнє, щоби оплатити необхідне лікування. Уявіть собі, по обсягах це як населення Харкова! Власне, це ми і хочемо змінити.

Назвіть ключові зміни, які передбачені.

Фактично ключова зміна має торкнутися системи фінансування і управління. Держава відходить від принципу обіцяти уявну безкоштовну медичну допомогу, а переходить до конкретного: гарантованого пакету медичних послуг. Це той пакет, який стовідсотково забезпечується з державного бюджету.

Які це послуги?

Повний обсяг зараз не знає ніхто. Це має розрахувати міністерство, а затвердити перелік повинен Кабмін. Але почати вже цього року Кабінет міністрів планує з первинної ланки медичної допомоги — екстреної і паліативної.

Чому саме «первинка»?

Вона відповідає за профілактику і ранню діагностику. У нас така катастрофічна ситуація зі середньою тривалістю життя тому, що найбільші втрати по громадянам ми несемо на рівні серцево-судинних захворювань — 450 тисяч щороку. Смертність від них у чоловіків у п’ять разів більша за смертність, припустимо, у Франції.

Декларація — це, свого роду, контракт із сімейним лікарем. Змінювати сімейних лікарів можна за бажанням і без прив’язки до місця реєстрації. Відтак, пацієнт має право обирати не лише серед персоналу найближчої поліклініки, а й серед медпрацівників інших установ

Треба розуміти, що люди помирають не від гіпертонії, а від її ускладнень: інфаркту або інсульту. А вони виникають тоді, коли людина живе з високим тиском і навіть не знає про це, а якщо і знає, то не звертає уваги. Щоби запобігти цим ускладненням, достатньо просто моніторити свій стан і робити нескладні і недорогі процедури: періодично міряти тиск, радитися зі своїм лікарем «первинки» (а не лікарем з кардіоцентру!) і пити свою терапію.

І все ж, чому не можна вже зараз назвати вичерпний перелік послуг, які гарантовано оплачуватиме держава?

Для того, щоби систему запустити і достовірно порахувати об’єм послуг, який входить у гарантований пакет, потрібно мати достовірні дані щодо громадян, а їх ми не маємо. У нас є якісь списки пацієнтів у паперовому вигляді, які нічого не показують. Тому нам необхідно створити єдиний реєстр пацієнтів для початку.

Як це працюватиме на практиці? На «первинці» громадянин самостійно обирає собі лікаря і укладає з ним так звану декларацію. Далі лікар обстежує пацієнта і ключову інформацію про нього вносить у єдиний реєстр. Розумієте, зараз поліклініки отримують фінансування по умовному, назвемо його «червоним», списку. Є люди, які прописані на цій території, але вже давно там не живуть. Утім гроші держава все одно виділяє на цю лікарню, адже вважається, що громадянин відвідує саме її. Ідея у тому, щоби позбавитися гіпотетичних пацієнтів, отримати реальну інформацію про стан здоров’я громадян, кількість і стан медзакладів, медиків. І тоді вже, на основі реальних і достовірних даних, можна буде скласти вичерпний перелік послуг.

Коли це може статися?

Восени 2018 року він має бути розрахований міністерством і поданий у Верховну раду на голосування.

Ви згадали про ще одну зміну — підписання декларації з лікарем. Як це?

Декларація — це, свого роду, контракт із сімейним лікарем. Змінювати сімейних лікарів можна за бажанням і без прив’язки до місця реєстрації. Відтак, пацієнт має право обирати не лише серед персоналу найближчої поліклініки, а й серед медпрацівників інших установ.

Припустімо, я не знаю лікарів. Як мені тоді обрати свого?

Моя єдина порада — цікавитися. У нас просто є ілюзія, що хтось нам щось принесе вже готове. Але це ілюзія! Що має зробити міністерство? Воно має розробити правила, за якими діятиме нова система. І воно це робить. Нам треба до цього процесу підключитися теж, бо якщо ми цього не зробимо, то так і будемо сидіти у системі охорони здоров’я імені Радянського союзу.

Навіщо укладати ці декларації?

Держава відходить від принципу утримання закладів охорони здоров’я і переходить до принципу закупівлі послуги у тих, хто її надає. Це послуги з гарантованого пакету. Один з ключових принципів — вона закуповує їх там, куди пішов пацієнт, а не так, як зараз: коли гроші розподіляються між усіма лікарнями порівну. Від кількості декларацій залежатиме кількість грошей, які держава буде давати на заклад. Таким чином, лікар стає основним джерелом прибутку для закладу.

Чи зміниться заробітна плата лікаря у такому випадку?

У лікаря з’являються додаткові можливості, бо він стає для закладу, наче рибалка: держава пропонує вудку, якою вони мають ловити бюджетні кошти. Чим ти кращий лікар, тим більше до тебе прийде пацієнтів. А далі вже взаємовідносини між закладом і лікарем. Якщо заклад хоче, щоби цей лікар залишився, він підвищує зарплату. Але для того, щоби заклад зміг це зробити, йому потрібно стати некомерційним комунальним підприємством (у пакеті законопроектів № 2309а-д про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я прописано: «Державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що створені та існують у формі бюджетних установ, можуть реорганізовуватися в казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства», — авт.ред.).

Другий варіант: якщо лікар почувається конкурентним, він відкриває ФОП і гроші, які йдуть за пацієнтом, ідуть до нього. Але відповідно йому треба сплачувати оренду, комунальні послуги тощо.

Чи означає це, що чимало лікарів можуть залишитися без роботи, бо просто не матимуть пацієнтів?

У суспільстві побутує два стереотипи, пов’язаних із реформою. Перший — у нас лікарів категорично недостатньо, другий — усіх звільнять, бо пацієнти до них не ходитимуть. Але давайте вже визначимося: їх недостатньо, чи їх повиганяють, бо маємо забагато лікарів на одного громадянина? (*сміється*)

Насправді, я би не боявся того, що лікарі не матимуть роботи, адже на «первинці» їх дійсно недостатньо. А для того, щоби їх вистачало, треба створити привабливі умови праці. Це ми і намагаємося зробити зараз.

Реформа передбачає також створення госпітальних округів. Як вони діятимуть?

Госпітальний округ — функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я на певній території, які забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги.  До складу госпітального округу входитиме не менше однієї багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування першого та/або другого рівня та інші заклади охорони здоров’я.

Госпітальний округ матиме свій центр — місто, в якому буде розміщуватися багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування. До неї кожен пацієнт із цього госпітального округу зможе доїхати за 60 хвилин і менше. Відтак, зараз потрібно щоби органи місцевого самоврядування визначилися з межами госпітальних округів.

Навіщо потрібні такі округи?

Щоби підвищити якість медичних послуг. У нас лікарняна мережа вкрай «роздута» і послуги дуже часто дублюються. Наприклад, в дній із районних лікарень сім хірургів за рік зробили усього сто операцій. Тобто у середньому один хірург по одній операції на місяць. Але для того, щоби послуга була якісною, той, хто її надає, повинен мати достатню клінічну практику. А якщо лікарня не має її, очевидно, що треба або цю лікарню посилювати, або перепрофільовувати.

Інша причина у тому, що наші лікарні часто послуги дублюють, але і досі існує проблема з реабілітаційними центрами, хоспісною допомогою та будинками престарілих. Виникає резонне запитання: навіщо нам дублювати одні послуги, при тому, не маючи можливість забезпечити інші?

Які механізми створення госпітальних округів?

Органи місцевого самоврядування мають вирішити питання меж госпітальних округів та реорганізації мережі: яку лікарню вони роблять опірною, які переформатовують. Також вони повинні розрахувати план реорганізації мережі — визначити, скільки їм необхідно грошей на це. Держава зі свого боку зобов’язується видати субвенцію на п’ять років.

У суспільстві побутує два стереотипи, пов’язаних із реформою. Перший — у нас лікарів категорично недостатньо, другий — усіх звільнять, бо пацієнти до них не ходитимуть. Але давайте вже визначимося: їх недостатньо, чи їх повиганяють, бо маємо забагато лікарів на одного громадянина? (*сміється*)

Вже зараз є регіони, які не можуть домовитися і кажуть, що не хочуть закривати лікарні. Але їх і не треба закривати. Необхідно зрозуміти, як мережа працюватиме найбільш ефективно.

Скільки часу громади мають на те, щоби домовитися?

Згідно з законодавством, Кабмін не може змусити органи місцевого самоврядування щось робити. У нього немає таких повноважень.

Мене часто питають: «Що буде, коли вони не домовляться?». Грошей не отримають. І ми передбачаємо, що після цього почнуться розмови, мовляв, Київ ігнорує той чи інший регіон. Але це не Київ ігнорує, це ви домовитеся не можете.

Що треба для того, аби реформа почала діяти?

Є пакет законопроектів, зареєстрований у Верховній раді, щодо державних фінансових гарантій. Депутати мають його ухвалити. Якщо вони цього не зроблять, то медичну реформу відкладуть у довгий ящик. Якщо проголосують, то далі вже все залежатиме від співпраці Міністерства охорони здоров’я, органів місцевого самоврядування, медиків, громадян тощо. Найголовніше — ухвалити законопроект.

Які шанси, що це таки станеться?

Це залежить від того, наскільки нам вдасться повпливати на народних депутатів, які мають його ухвалити. Але є реальний шанс зрушити цю реформу з мертвої точки, у якій вона знаходиться вже п’ять років.

Спілкувалася Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Реклама