дивись.info

Чому у Львові назрівають несловесні баталії навколо Монумента Слави

Чому у Львові назрівають несловесні баталії навколо Монумента Слави
Фото: фейсбук-сторінка Івана Кривого

Доля так званого Монумента Слави, що на вулиці Стрийській, найближчими тижнями може стати одним з головних подразників суспільної думки у Львові.

З одного боку, дедалі наполегливіше лунають вимоги щодо повного демонтажу пам’ятки радянської доби, з іншого – є застереження щодо поспішних кроків. Втім, останні заяви окремих громадських активістів про самочинне знесення пам’ятника свідчать, що ситуація починає швидко радикалізуватися. Нещодавно Монумент облили червоною фарбою.

Відтак часу на прийняття рішень стає все менше. Крім цього сам монумент поступово руйнується і починає становити небезпеку для людей.

Визначення долі комплексу

Поштовхом до теперішньої активності стало звернення почесного громадянина Львова, політв’язня Ігоря Калинця. Міський голова розпорядився створити робочу групу щодо визначення подальшої долі комплексу.

Минулого четверга відбулося засідання робочої групи, а цього понеділка пам’ятник обстежили представники Галицької районної адміністрації.

«Виявлено, що частина об’єкта перебуває у гостро аварійному стані. Багато гранітних плит можуть просто відпасти. Оскільки безпека мешканців для нас є на першому місці, прийнято рішення проводити протиаварійні роботи. Фахівці «Львівської Політехніки» уже почали готувати проект протиаварійних робіт, які можуть включати певну частину демонтажу», – розповідає  заступник міського голови  Андрій Москаленко.

«Потрібні обрахунки можливості музеєфікації або демонтажу, щоб була чітка дорожня карта – що необхідно для цього зробити, які рішення треба прийняти, скільки це може коштувати. Треба буде оголошувати архітектурний конкурс, щоб показати яким чином ця територія буде функціонувати», – додав заступник мера.

Фото: Майстерня міста

Водночас, за словами головного архітектора міста Юліана Чаплінського поняття музеєфікації є доволі широке. «Музеєфікація може передбачати реконструкцію площі, якийсь варіант зміни комплексу, частковий демонтаж чи повний демонтаж, «переселення» в музеї. Це є тема для наступного обговорення», – каже головний архітектор міста.

Наразі комунальники обгороджують турнікетами частини комплексу, які є в аварійному стані. «З колони можуть відпасти гранітні плитки, треба простукати весь пам’ятник, чи воно тримається і познімати плити. Конструктивні елементи навряд чи можуть впасти, але демонтаж – процес  непростий. Кілька тижнів піде на роботу конструкторів, які мають дати оцінку несучої здатності конструкції і що з нею можна робити. Рішення про демонтаж має приймати сесія, але це не може бути звиклим демонтажем коли приїхали і повалили, мають бути пошукувальні роботи, експертиза, проект демонтажу, кошторис», – додає Юліан Чаплінський.

Що далі з ділянкою

На переконання головного архітектора Львова, вже зараз треба думати, як розвивати цю територію. «Парк культури наразі перебуває у пошуку інтегрованої концепції розвитку. Крім цього поворот з вул. Стрийської на Бой-Желенського, як на мене, пасувало б перетворити на транспортне кільце. Напрацювавши концепцію, треба сформувати завдання для конкурсу містобудівельного характеру. Варіантів може бути дуже багато. Ми б хотіли, щоб конкурс, завдання для якого було б напрацьовано достатньо грамотно і з залучення багатьох людей і фахівців, завершилося не простим демонтажем, щоб ми могли це краще використати. Понад рік тому, задовго до розмов про цей монумент, відбувався воркшоп студентів з різних міст щодо розвитку Парку культури. У студентів було кілька цікавих ідей. Зокрема, пропонувалося стелу за скульптурою засклити кубом з формуванням оглядової тераси у бік цитадельної гори, і навіть була ідея формування канатної дороги на Цитадель вздовж центральної алеї парку. Це лише ідеї студентів, але це приклади, як можна знівелювати вплив  самого монументу, і використати його конструкції», – вважає Юліан Чаплінський, якому імпонує позиція «покреативити» з пам’ятником.

Знести боввани!

Втім такий підхід викликає нерозуміння і обурення у частини громадськості, яка переконана, що міська влада робить все можливе, щоб уникнути демонтажу Монументу.  Депутат попередньої каденції Львівської обласної ради, голова Франківського районного осередку Спілки політв’язнів України Юрій Зірченко запевняє, що  монумент таки підпадає під дію Закону про заборону використання та пропаганду комуністичної символіки.

Фото: Фейсбук Іван Кривий

«Пам’ятник був споруджений офіційно за ініціативою львівського обкому компартії, але ми знаємо, як це тобі робилося – рішення «спускали» від найвищого партійного керівництва. У самому рішенні  вказано, що спорудження пам’ятника буде свідчити про безмежну відданість комуністичній партії. Отже, згідно з п.6 прикінцевих положень Закону про заборону використання та пропаганду комуністичної символіки, його мали знести впродовж півроку після прийняття закону», – каже Юрій Зірченко.

Активістів також обурює діяльність «незрозумілої» комісії створеної в ЛМР. «Створюють якісь кишенькові комісії зі зручними людьми, які проголосують так,  як треба. Навіть пропонують українізувати той монумент – чобіт переробити на берц, на жінку наліпити вишиванку. Але ми на таке не погоджуємося. Ми не відступимо, аж поки його не знесуть», – каже голова ініціативної групи з демонтажу Монумента бойової слави радянських збройних сил у Львові Любов Смага.

При цьому частина активістів готова знести пам’ятник самочинно, якщо влада не зробить це до кінця року.

«Цей монумент у будь-якому випадку буде демонтований, даємо шанс владі зробити  це в цивілізований спосіб, без масових заворушень, без жертв з боку громадських  активістів і правоохоронців. Якщо влада буде робити якісь кроки щодо демонтажу,  можливо, потрібно буде більше часу,  але, я думаю, що до кінця року монумент має бути демонтований», – каже учасник бойових дій, боєць добровольчого батальйону ОУН Антон Петрівський.

Він має відповідь на всі аргументи противників демонтажу. «Кажуть, що на демонтаж немає грошей, але думаю, що у Львові знайдеться достатньо заможних людей, які оплатять цю роботу. Хай тільки влада прийме рішення, нарешті. «Ватніки» кажуть, що це буде «картинку для Кремля». То я вам відповім: кожен вбитий сєпар – це теж картинка для Кремля. А на заяви про те, що цей монумент – це частина нашої історії, то скажу, що ракова пухлина – це теж частина організму, але її вирізають», – аргументує атовець.

За його словами, в активістів є багато способів демонтувати монумент самостійно. «Можна скинутися і купити якийсь старенький КрАЗ, зачепити тросом цих двох бовванів і звалити їх. На території Академії сухопутних військ є артилерійська установка – можна її завезти. Можна цей пам’ятник до такого стану довести, щоб демонтувати у зв’язку з аварійністю. Ми на це все готові, тому що це майбутнє наших дітей. Ми за їхні голови повинні боротися вже зараз», – додає активіст.

Наразі, виглядає на те що в дискусії навколо пам’ятника взято паузу. І чиновники і активісти чекатимуть, що вирішить робоча група. Однак за кілька тижнів, якщо стане зрозуміло, що найближчим часом Монумент демонтувати не збираються, ситуація може вибухнути. Як завжди на радість «третій стороні».

Історична довідка    

Комплекс відкритий у 1970 року під назвою «Монумент бойової слави Радянських Збройних Сил».

Серед його авторів відомі митці – скульптори Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Ярослав Мотика, художник-монументаліст Олександр Пирожков, архітектори Мирон Вендзилович, Аполлон Огранович. Їхнє творіння було відзначено Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка та золотою медаллю ім. М. Грекова Академії мистецтв СРСР.

Немає сенсу заперечувати чітке ідеологічне навантаження комплексу – про це свідчить вже сама його первісна назва. Основою комплексу є велетенські фігури «радянського воїна» і «батьківщини-матері». Втім найбільше запитань зараз викликають зображення на горельєфах, що розташовані з обох боків стели.

Назви цих композицій недвозначні: «Народження Червоної армії», «Громадянська війна», «Визволення Західної України», «Рік 1941-й», «Велика Вітчизняна війна» і «Перемога». За часів Незалежності комплекс наскільки це було можливо «декомунізували», зокрема прибрали всі написи радянської доби на стелі, натомість помістивши нейтральний – «Переможцям над нацизмом», однак контраверсійні композиції на горельєфах залишилися.

Цей «статус кво» зберігався впродовж багатьох років, попри регулярні заклики щодо необхідності демонтажу одного з останніх пам’ятників тоталітарного періоду. Зрештою монумент мав би пережити і декомунізацію, адже згідно висновку Українського інституту національної пам’яті є пам’ятником, присвяченим опору та вигнанню нацистських окупантів з України, тому не є символікою комуністичного тоталітарного режиму та не підлягає обов’язковому демонтажу.

Володимир ГАЛЕЧИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама