Політичні підсумки 2017 року

26105066_1906227883025818_1813084835_o

Описати кількома реченнями увесь 2017 рік дуже складно, навіть, якщо мова повинна йти лише про політичну складову. Тому сьогодні спробуємо окреслити найважливіші і найвизначніші чинники, які проявились у році, що минає, і матимуть істотний вплив на нашу державу у майбутньому.

Для простоти сприйняття, зробимо ми це за уже традиційними розділами наших щотижневих політичних оглядів.

Трамп, європейський сепаратизм і Польща

2017-ий рік розпочався із того, чого боявся цілий світ – інавгурації Дональда Трампа. Боялися його і в Україні, бо увесь 2016-ий підігрували його опонентці на виборах – Гіларі Клінтон. Однак за рік, що минає, Трамп жодного разу не зробив того, через що його так сильно боялись. Непередбачуваних і різких політичних рухів, принаймні на зовнішньополітичній арені, він не зробив. Хоча мав для цього кілька передумов – і війна в Сирії, і ракетні випробування північнокорейського карлика Кім Чен Ина.

Фото: BBC.com

А це може означати дві речі: або Трамп не настільки неадекватний, яким він себе презентував до своєї інавгурації, або в Штатах уже настільки вибудувана система противаг і стримувань, що навіть неадекватний президент не може себе поводити неадекватно.

Читайте також: Найяскравіші фотографії 2017 року

У європейську політику і проблеми Європи, а це значить і України, президент США фактично не втручався. І тут є теж кілька пояснень. У нього не лише не склались комунікації із лідерами старої Європи, але й на загострення відносин з Путіним він теж не наважився. Та й, мабуть, недаремно в адміністрації Трампа працюють мегамізки, які просто не могли не побачити політичні тенденції в Європі. А серед них нездатність протистояти геополітичним загрозам сучасного світу, починаючи від міжнародного тероризму і завершуючи викликами гібридної війни, які європейським цінностям постійно пропонує Російська Федерація. Найголовніше, що повинні були побачити у США – це наближення кінця централізованій Європі, яке розпочалося ще із Брексіту. Неспроможність лідерів традиційних демократій глобально вирішувати існуючі проблеми, призводить до популяризації і приходу до влади ультраправих політичних сил.

Цього року це вже сталося і в Нідерландах, і у Франції, і в Німеччині, і в менш розвинених демократіях, на кшталт Чехії. В політичному плані – це і є одна з найголовніших європейських загроз. Відцентрові тенденції відчувалися не лише у цьому наддержавному утворенні – Європейському Союзі, але й у його країнах-членах.

Фото: Прямий

Найбільш загрозливих форм вони набрали в одній з іспанських провінцій – Каталонії. І хоча нова Каталонська Республіка завдяки вдалій політиці іспанського уряду народилася мертвою, але забувати про неї не потрібно. Адже вибори, які там відбулися минулого тижня, і на яких знову перемогу здобули політичні сили, які відстоюють саме незалежність Каталонії від Іспанії, в черговий раз засвідчили – перегляд сучасного політичного укладу, сформованого після Другої світової війни, стоятиме у порядку денному постійно.

А це неодмінно у найближчі роки призведе до зміни традиційних кордонів європейських держав. Нових кордонів прагне і наш найближчий сусід – Польща, яка окрилена тим, що Трамп в Європі зробив свою ставку саме на неї, як на нового лідера Старого Світу, що в найближчому майбутньому може протистояти німецько-французькому альянсу.

Поляки настільки захопились побудовою своєї моделі керованої демократії, що вперше в історії наразилися на політичні санкції з боку ЄС – загрозою втратити право голосу на самітах ЄС, якщо вони не відмовляться від своєї судової реформи. Таке рішення Євроспільноти дає шанс Україні вибудувати власну стратегію протистояння полякам у їхній гібридній війні проти нашої держави на національно-історичному ґрунті. І якщо ми цим тримісячним шансом не скористаємось, то зміна польських кордонів вглиб території України виглядає не такою вже і примарною. І тоді допомоги нам уже не буде звідки очікувати.

Політика навколо президента

Уся українська політика в 2017 році, хочемо ми цього, чи ні, будувалась навколо Президента Порошенка, який першим зі всіх політиків розпочав власну президентську кампанію, яка завершиться в березні 2019 року.

Кампанія будується на трьох китах, які супроводжуються надзвичайно потужними медіакампаніями. Перший кит – це, звичайно, безвіз, який нам врешті цього року дали європейці. Тема мегапозитивна і навколо неї дуже просто вибудовувати рейтинги Порошенка. Однак потрібно терміново вирішити кілька проблем, які не дозволяють максимально її «розігнати»: проблеми з виготовленням біометричних паспортів, які уже набирають катастрофічних масштабів, проблеми з чергами на кордонах через євробляхарів і місцевих «човників» та проблеми з просуванням антикорупційних реформ, через які нам уже пригрозили призупиненням безвізу.

Читайте також: Скасують безвіз? ЄС висунуло 6 вимог до української влади

Якщо найближчим часом Порошенкові вдасться їх вирішити, то перемога на виборах у важкій боротьбі йому гарантована. Другий кит – це планомірне інформаційне знищення усіх реальних опонентів і підбір єдиного друготурового, але вигідного лише Порошенкові. З першою частиною цього плану поки що Порошенко дуже добре вправляється.

Перша половина 2017-го у нього була цілком і повністю присвячена нищенню рейтингів Андрія Садового і завдяки сміттєвій кризі Порошенкові це дуже просто вдалось. Після цього розпочалась дуже тонка і складна політична гра із проектом Саакашвілі, яка повинна була не лише максимально дискредитувати увесь протестний рух, але й «підім’яти» усі опозиційні політичні сили під один проект, який повністю управлявся з Банкової і не має жодних шансів взяти участь у виборах.

Це була дуже тонка гра, під час якої Порошенко навіть пожертвував своїм лідерством у соціологічних опитуваннях на користь Юлії Тимошенко. Пожертвував цим, щоб трохи згодом знищити Тимошенко, як можливого опонента на майбутніх виборах. Нищити її рейтинги скоріш за все будуть за допомогою минулотижневого рішення Стокгольмського арбітражу, де Нафтогаз ніби-то скасував усі контракти, укладені Юлією Тимошенко ще в 2009 році, і зекономив Україні понад 74 мільярди доларів. Не скористатись таким подарунком долі Порошенко просто не може, головне вибрати для цього підходящий момент після новорічно-різдвяних свят.

І щоб уже максимально усіх задовольнити, то розслідування цієї справи потрібно віддати НАБУ і його детективам, але слідкувати, щоб останні не перегнули палку і часом знову не посадили Юлю. Вироком для неї має стати її політична смерть із багатомільйонним штрафом.

Друга частина плану із підбору вигідного Порошенкові опонента у цьому році теж планомірно виконується. Виглядає так, що Банкова все-таки вирішила зупинитись на кандидатурі Святослава Вакарчука, рейтинги якого вже більше півроку активно заміряють соціологи і віддають йому наразі третє місце (після самого Порошенка і поки ще не потопленої Тимошенко). Якщо і з цим китом команда Президента впорається, то перемога у другому турі йому гарантована. І уже без боротьби.

Третій кит – це постійне утримування в напрузі українців перед лицем якоїсь загрози. Оскільки антитерористична операція на сході уже не той фактор, яким можна управляти переляканими масами, то нам постійно підкидають в інформаційний простір інші страшилки, пов’язані з Росією і її агресією. Принаймні, так виглядав увесь 2017-ий. Нас постійно залякували повномасштабним вторгнення з боку Росії, операціями «шатун», російсько-білоруськими навчаннями «запад», «русской зімой» чи диверсантами, які діють по всій територій мирної України.

2018-ий буде переповнений такими меседжами і чим ближче до президентських виборів, тим більш загрозливо звучатимуть такі послання Українському народові. Не виключені також і збройні провокації в далекому тилу, щоб максимально згуртувати населення страхом. Виконання і цього «кита» дасть можливість Порошенкові взагалі уникнути другого туру.

Усе це можливо і досить добре сплановано політтехнологами Порошенка і єдиним, хто, на мою думку, може цьому всьому завадити, є нинішній Міністр внутрішніх справ Аваков, який ще остаточно не показав усі козирі і не проявив політичних планів. Але цьому питанню я присвячу окремий спецогляд уже в наступному році.

Господарка і політика

Львівщина у політичному плані в 2017-му була менш цікавою, однак деякі тенденції важко оминути. Головний наш місцевий політик Садовий, після капітуляції в сміттєвому протистоянні, забув про свої президентські амбіції щонайменше до 2024 року. Він повернувся до львівської господарки, яка, як виявилось, опинилась у майже катастрофічному стані після того, як її покинув Синютка.

У місті зникають комунальні приміщення, забудовники і далі будують як хочуть і де хочуть, водопроводи потребують капітальних ремонтів і вкладень, а коли випадає сніг, то у місті починається маленький апокаліпсис. Про те, що робиться у сфері пасажирських перевезень, думаю, не потрібно нікому нагадувати.

Читайте також: Що не так з приміськими автостанціями у Львові (документи)

Кадрів, які б могли реально і головне оперативно вирішити усі ці питання, у Садового просто немає. Та й він не особливо цим переймається, адже в цей час проводить якісь незрозумілі безпекові форуми і фестивалі. Це все так затягнуло Садового, що він і не помітив, як почав втрачати фракцію своєї партії у Львівській обласній раді.

Про що наочно може свідчити останнє голосування за обласний бюджет, коли фракція перестала бути посполитою у своїх рішеннях і з’явилися депутати, які голосують відмінно від її голови Інни Свистун.

Велика частка заслуги у цьому належить другому за впливовістю місцевому політику Львівщини Олександру Ганущину, який ще повністю не відкрив свій потенціал. За рік, що минув, Ганущин продемонстрував, що може втримувати більшість в обласній раді, перебуваючи там у меншості. І в цьому, мабуть, полягає його хист політика.

Такими діями він уже встиг довести самому Порошенкові, що для нього не важливо, які політичні розклади у Києві, у нього на Львівщині свої політичні ігри і козирі наразі у нього в руках. Навіть, здавалося б, невинний його натяк про те, що облрада може взяти у свою власність «Арену Львів», свідчить про те, що Садовий більше не господар і не власник Львова.

І поки останній, маючи мільярди на розвиток міста, не може впоратись зі звичайними міськими проблемами, то Ганущин, фактично не маючи нічого в обласній казні, починає вирішувати долю таких великих і потужних інфраструктурних проектів. Таким чином, він будує собі плацдарм на 2020 рік, коли відбудуться нові вибори нової облради з новими повноваженнями і уже без облдержадміністрації.

А Олег Синютка потонув у сміттєвих проблемах Садового. Ні, зі сміттям уже таких проблем немає, однак стратегічно і комплексно це питання ще також ніхто не вирішив. Та й, мабуть, найближчі кілька років не вирішить. Але видно, що це все вимотало всесильного Синютку і він фактично щез з інформаційного простору. Або просто-напросто він уже втомився від своєї посади і хоче піти на підвищення в Київ.

Однак йому бракує того, що є в згадуваних двох інших місцевих політиків – самого політичного хисту і талану. Хочеться вірити, що Олег Синютка увійде в історію не лише як останній голова Львівської облдержадміністрації, але й зможе продемонструвати дива працездатності на найвищих посадах в Києві. Звичайно, для цього йому потрібно сформувати справжню команду однодумців. Хоча, мабуть, занадто пізно йому це вже робити.

Дмитро ПОСИПАНКО,

Світ на порозі нової холодної війни. Політичний огляд тижняполітичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут

Шарж - Ігор ДАНИЛИХА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: