дивись.info

Молоді оборонці станції Крути, що стали Героями 100 років тому

Молоді оборонці станції Крути, що стали Героями 100 років тому
Ілюстрація Юрія Журавля. Фото з відкритих джерел

Колонка історика Івана Хоми.

До певної міри можемо стверджувати, що від весни 2014 р., коли Росія окупувала та анексувала частину нашої держави, ми з відповідальністю почали ставитись до подвигу гімназистів, студентів та учнів військової школи, що відбувся на залізничній станції села Крути 16 (29) січня 1918 р.

Від 2014 р. пережили не одну таку трагедію, поховавши тисячі захисників нашої держави в сучасній війні з Росією, зміцнюємо нашу безпеку – Збройні сили України. Важко на серці, але українські солдати продовжують гинути у цій війні. Нарешті наша армія отримала знаки розрізнення на формі, що відображають національну військову символіку 1918 р., а не російську імперську та радянську. Окремі частини Збройних сил України отримали імена військових частин, гетьманів та командувачів, що відображають традицію козацтва та української армії 1917 – 1921 рр.

Ми все більше розуміємо, згадка про бій під Крутами та інші події, які пов’язані з боротьбою за державу або захист її території – це демонстрація того, що ми пам’ятаємо та шануємо своїх героїв, ніхто не забутий. Також, це демонстрація, що ми пам’ятаємо і знаємо своїх ворогів, всіх і все пам’ятаємо. А також, здається, що тепер це і наш дієвий досвід, який вчимось враховувати.

В роки Української національної революції 1917 – 1921 рр., держава існували доти, доки воювала українська армія.

Кожна нація, особливо історія якої – це великий період бездержавності, довгий шлях до державності або періодична її втрата чи боротьба за самоствердження, має перелік сакральних, героїчних та жертовних подій.

У такий спосіб нації закарбовують перед тими, хто сумнівається, або принципово заперечує, свою державну зрілість, непоступливість, готовність гинути за історичне право мати свій державний простір. Також це є важливим інструментом виховання національно-свідомого, патріотичного суспільства та державницької еліти.

В українській історії боротьби за державу до таких подій занесено подвиг оборони залізничного шляху на Київ зі сторони Бахмача, що відбувся на проміжній станції Крути. Тут українські студенти та гімназисти-добровольці, їх однолітки учні військової школи зранку 16 (29) січня 1918 р. зі зброєю в руках виконали наказ, захистили незалежність Української Народної Республіки від наступу військ більшовицької Росії.

Хоча, заради правди, посилаючись на сучасного історика М. Ковальчука, бій відбувся 17 (30) січня. (детально тут)

Бій на станції Крути був одним з десятків інших боїв, що відбувались в рамках розпочатої більшовицькою Росією в грудні 1917 р. війни проти Української Народної Республіки. На Лівобережжі, вже в напрямку на Київ, ще до Крут, були бої за станції Ромодан, Гребінка, Кононівка, Яготин, Бахмач та інші. У багатьох цих боях брали участь студенти і гімназисти-добровольці та учні військових шкіл, але поруч зі старшими досвідченими вояками українізованих частин, що підтримували УНР.

Однак, саме під Крутами, окрім командного складу, до бою за оборону наступу на столицю України стала українська національно-свідома молодь чисельністю 500-600 чоловік. Адже інші вірні УНР війська були задіяні в придушенні більшовицького постання в Києві, що розпочався зранку того ж таки 16 (29) січня 1918 р., та тримали оборону на інших відрізках фронту навколо Києва. Ті українські сили, яким мали допомагати студенти, гімназисти та юнкери, оголосили нейтралітет і не зайняли бойові позиції.

Читайте також: Акт Злуки: документ про соборність, над реалізацією якої працюємо і сьогодні

Ще особливої гостроти подіям під Крутами надало те, що після здобуття вузлової ст. Ромодан, більшовицькі частини Муравйова фактично без перешкод переправились залізницею під Бахмач. На 15 січня тут зосередилось близько 4800 більшовиків. Зранку 16 січня ці сили під командуванням Єгорова розпочали наступ на Крути, де оборону зайняли сили військових юнацьких шкіл та студентський курінь. Бій розпочався біля 10-ї години. Командував українськими силами Аверкій Гончаренко.

Приблизно о 17 годині юнкери, гімназисти та студенти почали відступати. Різними шляхами їм вдалось дістатись до потягу, яким вирушили в напрямку Києва. Серед частин, що відступили з-під Крут, не вистачило однієї студентської чоти, яка в кількості приблизно 29 чоловік потрапила в полон. Декілька студентів потрапило в полон під час багнетної атаки. Наступного дня 27 студентів та гімназистів за наказом П. Єгорова розстріляли червоногвардійці. Щодо втрат української сторони під час бою, то дослідники пишуть, що приблизно загинуло 40-50 юнкерів, гімназистів та студентів, а 55-65 отримали поранення. Втрати більшовиків сягнули приблизно 300 осіб вбитих та поранених. Оборона Крут, попри поразку, зупинила на декілька днів наступ більшовиків на Київ.

У перебігу подій, що відбувались після 16 (29) січня 1918 р., це стало важливим чинником для здобуття визнання незалежності УНР на мирних переговорах у Бресті, отримання допомоги у війні з більшовиками та продовження утвердження державності.

Думаю буде цікаво, коли обороні на станції Крути почали надавати особливого значення та формувати засади патріотизму, національної жертовності тощо?

Все це почалось за півтора місяці після бою. Цьому сприяло те, що повернувшись при підтримці німецьких військ на початку березня 1918 р. до Києва, перші особи УНР, в певній мірі, визнаючи свою провину та спокутуючи її перед цими хлопцями, піднесли учасників та загиблих до рівня героїв України.

Зокрема, на засіданні Малої Ради з ініціативи М. Грушевського було прийнято рішення перевезти тіла до Києва і поховати їх з відповідними почестями на Аскольдовому кладовищі. Попередньо в Крутах було проведено багатолюдне зібрання людей, що мали допомогли батькам розшукати тіла, що залишились на місці бою і були поховані місцевими селянами.

Багатолюдний похорон відбувся у вівторок, 19 березня 1918 р. На вокзалі, куди привезли в трунах останки загиблих, о 14 год. зібралися їхні рідні, студенти, гімназисти, солдати, духовенство, хор під керівництвом О. Кошиця та багато киян. За упокій відправив єпископ Никодим. З вокзалу процесія рушила до Центральної Ради, де до неї приєднався М. Грушевський, члени ради та уряду. Після промови М. Грушевського процесія направилась до Аскольдового кладовища. У щоденній газеті «Нова рада» від 20 березня 1918 р. з цього приводу записано: «Щасливі ті, хто кров’ю засвідчив свою любов до рідного краю. Слава їм і Вічний спокій!»

27 березня міністр військових справ О. Жуковський видав наказ № 131 про розформування студентського куреня та про звільнення студентів Українського Народного університету з усіх військових частин.

Читайте також: Політиканство і відповідальність: Чи врятувала би диктатура УНР в 1919 році

Українська влада пробувала в такий спосіб продемонструвати загрозу, що несла за собою більшовицька Росія, розуміння потреби захисту держави, отримати суспільну підтримку, пробудити відчуття патріотизму тощо.

Є підстави стверджувати, що це спрацювало. Так, Курінь Січових стрільців під командуванням Коновальця, що в Першій більшовицько-українській війні мав чисельність до 700 стрільців, впродовж березня був реорганізований у І-й полк Січових стрільців чисельністю 3000 тис. чол. Схоже піднесення і запис добровольців був і в інших частинах.

Однак політиканство та квітневий державний переворот дещо вгамував сплеск національного піднесення. Ситуація перейшла в стан внутрішньо-політичної боротьби між владою та опозицією, суспільної напруги, а не конструктивного державного будівництва, в тому числі і армії. У результаті, на антигетьманське повстання вдалось мобілізувати селянство, а для захисту держави від тієї самої більшовицької Росії, вже ні.

Гадаю, що сьогодні ми таки вже стали дорослішими. Засвоюємо гіркі уроки, шкода, що не чужі, а свої.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хома Іван
Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».

Реклама

Загрузка...

Реклама