Мукачівська електричка: Гіперлуп за 50 гривень
Колонка Марти Госовської
.
Пів на сьому ранку. Ще усі сплять, а ти вже спізнюєшся, пакуєш нашвидкоруч наплечник: шорти, майка, дві сукенки і старенькі кеди. Цього досить для найкращого літа! А тоді бігом, не гаючи ні хвилинки, доганяти мукачівську електричку!
Хто не їздив ранковою «мукачівкою» (Львів - Мукачево), той не знає справжнього життя! За гострими враженнями люди їдуть до Індії, постять в мережі фото переповнених у три поверхи поїздів та роблять фотожаби, де цілі натовпи маленьких раджешів стовбичать на крилах літака (якби там так не дуло у вуха, то, думаю, їх би висота у 10 тисяч метрів не спинила!) Індія - далеко і дорого, туди ще спробуй-но дістанься! А от електричка в літо - щодня, на головному вокзалі, за п’ятдесят гривень. Якщо чесно, то це найяскравіша пригода, яку можна купити за п’ятдесят гривень!
Не шкодуйте себе - як пригоди, то на повну, ніяких напівмір - купіть квиток у вагон номер 6 (дуже сподіваюся, що ви мене після цієї поради не зненавидите і не забаните). Сідайте ось тут поруч зі мною, біля вікна - не сподівайтесь і марно не смикайте раму, воно не відчиняється ще з 1970 року - вмощуйтесь зручніше, пригода починається! Чуєте цей галас? Це місцеві бізнесмени (щоправда, частіше це таки бізнесвумени), які пакують клунки ядучо салатових та помаранчевих фіранок, штор, мішки босоніжок і сумки доместосу, щоб продати їх вже на іншому кінці - або ще на якійсь станції, як пощастить, - маршруту. Вони забарикадовують усі полиці і навіть тамбур - спершу, ще не маючи досвіду у мукачівці, я потерпала від страху, як же ж я вийду і як дістану наплечник з верхньої полиці. Тепер, вже вчена, я знаю, що наплечник треба тримати при собі, а вийти вийдуть всі, декого навіть підсадять і перенесуть, як треба.
Читайте також: Райський смак українських Карпат
Далі заходять акуратні пані в білих блузках і з тваринним жахом на обличчі - тут їм доведеться провести захоплюючі чотири години життя! Кожна друга - якщо не кожна перша - стиха квилить: «Боже ж мій, яке сперте повітря! Як тут брудно!» Вони, загалом, мають рацію - амбре й дійсно далеко не фіалкове, а радше, нішева парфумерія! Верхні ноти - піт стомлених працею людей. Нота серця - запах кислих миток у шкільній їдальні у дикій суміші із перестиглими черешнями та трускавками, які їхали тим же ж вагоном маршрутом Мукачево - Львів. Ну і шлейф - він не вивітриться, на відміну від всяких шанелей і діорів, добрих 24 години, або до походу у стиралізаційний бокс, сиріч, душ з господарським милом - запах туалету і цигарок! Пані позітхають, попхинькають, посмикають вікно (а ми то вже знаємо, що це справа марна) і всядуться нарешті, попередньо застеливши лавку білою хустинкою. Вони сидітимуть непорушно аж до станції Мукачево, звідки їх повезе не менш ароматний автобус «на води» - в Косино або Шиян, чи ще кудись, де вони будуть скорбно підтискати губи і розповідати про «жахливу дорогу» усі 24 дні, відведених на оздоровлення нирок та печінки.
Часто пані йдуть в комплекті із непосидючим внуком (рідше - внучкою, але тут ґендерний аспект суті не міняє). Бійтеся його. Бійтеся більше, ніж зграї бродячих собак, ніж випускних іспитів і навіть податкової. Та цілий табір ромів не такий страшний, як оце мале рудаве хлоп’я, яке поки сидить тихо і обдумує план боротьби із пасажирами вагону і з цілим світом! Він верещатиме, що йому гаряче, потім співатиме усі 3245 пісень, які його навчили на розвиваючих внутроутробних курсах для ембріонів, потім він лузатиме насіння і плюватиметься лушпинням на ваші білі кеди (взагалі, вбратися до електрички в біле - це щось на зразок ідіотизму вселенського масштабу, як от купити піцу за 1000 біткойнів акурат перед його стрімким ростом), потім він притихне — щоб приспати вашу пильність — і ввімкне планшет із Машею та ведмедем. Пересідайте кудись, коротше кажучи, якщо знайдеться вільне місце.
З вільним місцем не так то просто, до речі. Пасажиромісткість вагону осіб може з 50 — на папері, а от в реальному житті ця розпечена залізна рукавичка плювати хотіла на закони фізики і здорового глузду. Вона знає секрет чорної матерії і може вмісти усі Львівську і Закарпатську області, а може ще й франківців захопити, якщо вчасно не затраснути двері! Це все схоже (ні, не на автобус в Індії... ну, може трішечки) на Ноїв ковчег — багато, різно, галасливо і невідомо, коли приб'є до берега, сиріч прибудеш до кінцевої станції!
Рушили. Фух, здається, їдемо. На ходу обов'язково хтось застрибне: пан з кошиком, сапкою і паперовим корабликом в ролі капелюха; растаман — босий і сміливий, він зніме майку і одягне навушники ще до станції Скнилів; два-три зайці — не тих, що дикі кролі, а тих, що хочуть їхати в літо безкоштовно — різного калібру і міри галасливості; пані з саджанцями рідкісного кипариса, про що вона розповідатимете всьому вагону з надією, що хтось спокуситься і викупить в неї той будяк по ціні рідкісного кипариса. Ну і ще декілька персонажів гідних Бродвею або хоча б сцени погорілого театру.
На першій зупинці до вагону, який вже, здавалося б, репається по швах, вбігає натовп ромів — засмаглих, худющих, бруднющих і з велетенськими клунками, з яких раз-у-раз вивалюється то підкова, то мішок памперсів, то пакет коробок з-під айфонів. Вони заповнюють собою весь простір, миттєво вираховують, де б найкраще примоститись і хто з пасажирів не буде рипіти сиреною, коли вони розкладуть на газеті трапезу — варені яйця і копчену курку. Ясна річ, вони втиснуться коло вас! Малеча вилізе вам на руки і дивитиметься такими глибокими велетенськими очицями і так кліпатиме пухнастими віями, що Бембі у відчаї б вкололо собі ботокс в обидва ока! А потім, покліпавши і подивившись, скаже голосно і чітко:
- Тьотя, купи морозиво, бо плюну!
І ви одразу зрозумієте, що то є слова мужа, а не пацана, хоч їх і вимовила Анжелка з оченятками Бембі! Ніяких жартів! Сказав — зробив. Ви б і раді купити те морозиво (та навіть власноруч зробити!), але де ви, а де холодильник з морозивами. На щастя, майже завжди вдається відкупитися грошовим еквівалентом дитячої мрії або жуйкою Орбіт.
Можете трохи розслабитися — наскільки це можливо у пекельному казані, де топляться мізки, а заодно і будь-які кордони приватного — і спробувати почитати книжку, яку ви завбачливо взяли з собою. Спробували? Мій рекорд — пів сторінки! Хто б це читав історії, якщо ті історії обступають зі всіх боків і, здається, набирають обертів.
Читайте також: Місця сили: Львів, якого скоро може не бути
До вагону зайшли музиканти: троє — скрипка, акордеон і тарілки. Ніколи не думали, що таке тріо існує в природі? Ще й як! І навіть успішно концертує, збираючи аншлаги. Вони можуть зіграти все — від Гуцулки Ксені до На Лабутенах-нах, від Червоної Рути до Звізда по Імєні Солнце. При тому, всі ці пісні вони оголошують як народні або приписують авторство якомусь Міськові: “Реки и мосты”, автор я і мій кум Місько! Мелодію теж трохи підправили — Макаревич явно б не впізнав і захоплено б аплодував цьому шедеврові на три інструменти!
Музиканти грають на біс, меломани кидають білі копійки, за що їх подумки кленуть і скрипаль — за скупість, і пасажири, які не фанатіють від каверів на Макаревича — за заохочення до подальших концертів. На третій пісні до вагону вриваються конкуренти і починається з'ясовування стосунків:
- А ти, най тебе качка нагла копне, скурвій сину, на сир матри твої, ту шо забув? Мало ті було в прошлім разі, га? - резонно зауважив пан з футляром від контрабаса за спиною (мене завжди дивувало, чому вони не грають на сопілці, то ж легше носити!)
- А то шо туво твоя еліктрічка? Де хочу там граю! Моє — до Сколе, твоє — далі, - завдає контр-удару пан з тарілками, які легко, до речі, перетворюються з музичних інструментів на дзвінкоголосу зброю.
Вони виходять до тамбуру — сперечатися і ділити концертні зали по-чесному. Дивно, чому продюсери не візьмуться за них і не організують весь цей процес як має бути — дивись, і буде кому балотуватись на наступні президентські вибори, а то все Іво Бобул віддувається! Та тут неоране поле — на всі концертні зали і посадові крісла країни вистачить!
Не сумуйте, довго їхати в тиші не доведеться — на зміну музиці прийшли мандрівні комівояжери. Вони вбігають до вагону з криками: Геморой! Геморой! Календар церковний! Вадічька негазірована! Вибачайте за пафос, але інакше назвати їх просто продавцями язик не повернеться — це щонайсправжніші пересувні супермаркети: в надрах наплечників вони ховають все, що може вимарити запалений мозок. Бобровий жир? Є! Кігті індика? Є! А перемелені? Є, вам які: середнього, дрібного чи крупного помолу? Гороскоп для тринадцятого знаку зодіяка? Є, за 1999 рік. Зірочка від носа? Є, і від геморою! Ручка, яка ніколи не списується? Є, фіолетова, жовта і малинова!
Та що там багато говорити, в тому наплечнику є навіть таке, що не снилося ані Алібабі (це я про сайт китайський, а не про моряка), ані Аліекспресу! Думаю, що ці мандрівні комівояжери самі надсилають трилітрові бутлі бобрового жиру до Піднебесної, в обмін на рожеві пружинки, які — за вициганені у вас 5 гривень — в них купила Анжелка з оленячими оченятками.
Читайте також: Конвеєр для леді
Ви сидите собі в кутку, коло вікна, яке не відчиняється, і вже нічому не дивуєтесь: якби в Колчино зайшли ведмеді на велосипеді, ви б навіть бровою не повели! Ви б їм преспокійно сказали, що вони спізнились — цигани повиходили на попередній станції, в Чинадієво! За всю дорогу провідник (це переважно провідниці, але тут ґендерний аспект теж ні до чого) так і не з'явивсь. Закрадається мені здогад, що він так і провисів на підніжці усю дорогу.
Та ми щось забалакались — беріть наплечник, переступайте через мішок з капустою і кошик з черешнями, відчіпіть від себе Анжелу, яка чомусь відбилась від табору, і під крики “Таксі! Таксі! На води! На чани! Таксі!” виходьте на перон. Видихніть. Електричка — крізь пригоди і потойбічні світи — привезла вас в літо!
Коментарі