Підсумки політичної осені у Львові: як розпорошилися конкуренти Порошенка

Політична осінь в Україні завершилась досить таки несподівано. Оголошення воєнного стану для усіх опонентів Президента Порошенка стало шоком і повернуло їх до українських реалій, про які усі уже почали забувати – в Україні війна, велика частина її території окупована і загроза відкритої агресії з боку Російської Федерації нікуди не зникла.

Зрозуміло, що питання введення воєнного стану на п`ятому році війни, є виключно політичним рішенням. Про це може щонайменше може свідчити наявність в Указі про оголошення воєнного стану 30-денного терміну його дії, адже спрогнозувати, скільки може тривати загроза агресії, ніхто не може. І Порошенко як висококласний політик і тактик не міг не скористатись інцидентом в Азовському морі, щоб повернути усю виборчу кампанію на своє поле.

Жоден із потенційних його опонентів не знає, як діяти у ситуації воєнного стану. Жоден із них не має плану дій для завершення війни на сході України або, принаймні, стабілізації ситуації на цих теренах. Та й жоден з них не говорить про це у своїх передвиборчих програмах.

Передчасний старт

Потенційних зазіхачів на крісло Порошенка станом на зараз уже назбиралось близько двох десятків. І це за місяць до офіційного старту кампанії. Місто Лева уже зараз представлятимуть 3 потенційні учасники президентських виборів. Саме учасники, а не кандидати в Президенти, оскільки шансів у них практично немає, та й навряд чи за 4 місяці президентської кампанії вони з`являться.

Розглянемо коротко про кожного з них.

Садовий

Найбільш рейтинговий серед львів`ян учасник президентських виборів – міський голова Львова Андрій Садовий. Довго думав, чи йому брати участь у цих виборах, чи ні після того, як його рейтинг потонув у смітті і потягнув за собою рейтинг цілої партії «Самопоміч». Саме другий фактор і спонукав пана Садового потратитись на президентську гонку і спробувати врятувати свою партію напередодні парламентських виборів.

Андрій Садовий прекрасно розуміє і усвідомлює, що шансів потрапити навіть у другий тур у нього практично немає, але завдяки чотиримісячній присутності в інформаційному просторі він, як лідер «Самопомочі» і тепер уже №1 її списку, зможе підтягнути її рейтинги до прохідного бар`єру і гарантувати собі тепле місце в українському парламенті. Це місце пану Садовому потрібне для того, щоб убезпечити себе від кримінальних справ, яких за 12 років управління Львовом назбиралось чимало, починаючи з підготовки до Євро-2012 і закінчуючи дивними оборудками із закупівлею транспорту для АТП-1.

Та й не доріс ще пан Садовий до політика національного рівня. Про це говорять кілька моментів із найближчого минулого пана Садового. Перший – це його цьогорічне маразматичне пам`ятникове протистояння з Львівською облдержадміністрацією – уже збудовані і урочисто відкриті неподалік один від одного пам`ятники до 100-річчя ЗУНРу, заплановані до будівництва 2 пам`ятники Героям Небесної Сотні та паралельна робота над будівництвом сміттєперероблювальних заводів.

Виглядає так, що місцеві політики всерйоз взяли собі на озброєння слоган передвиборчої кампанії Ігоря Васюника 2015 року про два Львови і почали активно над цим працювати. А якщо серйозно, то стає трохи лячно, коли усвідомлюєш, що такий політик може очолити країну в стані війни і почне будувати дві України.

Другий факт – це так званий «касетний» скандал Садового з його телефонною розмовою про херсонську активістку Катерину Гандзюк. Відверто кажучи, у висловлюваннях пана Садового про Катерину Гандзюк немає нічого, що могло б його якось прив`язати до її вбивства. Але є два нюанси про які чомусь зараз мало хто говорить. Ці записи руйнують міф про Садового, як політика європейського штибу, який йому малювали протягом добрих двох десятиліть його політтехнологи. Адже не може політик з європейськими цінностями доручати своїм підлеглим збирати чорнуху на будь-кого і потім зливати цю чорнуху через свої медіа-канали. Апріорі не може.

Та й, виглядає так, що цей запис робили зовсім не спецслужби, а люди з оточення самого Садового. Найближчого оточення. Тобто його команди, з якою у майбутнього львівського кандидата і так великі проблеми (тут можна пригадати і розвал київського осередку, і серйозні протиріччя у фракції Львівської міської ради, які поки що ще не вийшли у публічну площину). Тому 5 років у парламенті для Андрія Садового можуть стати не лише рятівними, але й потрібними для політичного зростання і доростання до політика національного рівня.

Кошулинський

Ще одним львівським учасником президентських виборів досить несподівано став екс-віце-спікер українського парламенту свободівець Руслан Кошулинський. Про шанси пана Кошулинського обійняти пост Президента без посмішки взагалі не хочеться говорити. І на це теж є ряд причин, як об`єктивних, так і дуже об`єктивних.

Рівень електоральної підтримки ВО «Свобода» зараз є чи не найнижчим за останні десятиліття. Це розуміють усі, навіть сам очільник партії Тягнибок, який вирішив не спокушати в черговий раз долю і виставив від партії кандидата, який не має шансів навіть на місце в першій десятці. Але рейтинг партії треба поступово відновлювати і участь у виборах, навіть суто технічна, чи не найкращий для цього спосіб. А заодно можна і підвищити впізнаваність пана Кошулинського з прицілом на 2020 рік, коли відбудуться місцеві вибори, зокрема вибори міського голови Львова.

Якщо зважити на те, що Садовий уже публічно заявив, що більше не бачить себе на цій посаді, то шанси Руслана Кошулинського стати наступним після наступного достатньо високі.

Не сприяють участі свободівця у президентській гонці і інші націоналісти від «Національного корпусу», які образились на такий «вибрик» Тягнибока з висуненням Кошулинського і заявили, що будуть підтримувати лише свого лідера Білецького. А це, як ви розумієте, автоматично хоронить шанси обох хоча б помріяти про другий тур і президентську булаву.

Добродомов

Третім львів`янином, який уже публічно оголосив про свої наміри витратити трохи грошенят під час президентської кампанії, став Дмитро Добродомов, лідер партії «Народний контроль». Таке рішення пан Добродомов прийняв зовсім нещодавно, коли зрозумів, що усі рейтинги, які малювали кандидатові Анатолію Гриценку, з яким вони об`єднувались і мали спільно йти на вибори, виявились мильною бульбашкою. Звичайно, що Дмитро Добродомов усвідомлює і розуміє мізерність своїх шансів перемогти не лише Порошенка, але й будь-кого іншого з його потенційних опонентів, тому і його участь у цій гонці має зовсім іншу мету – зовсім не пов`язану з місцем на Банковій. Це вакантне місце у львівській ратуші.

За мерську посаду у Львові треба починати боротися вже, бо місця у наступному парламенті йому теж ніхто не гарантує. Принаймні так говорять результати усіх соціологічних опитувань і місце у них «Народного контролю».

Удавана конкуренція

Отже, ми бачимо, що львівські учасники виборів Президента України беруть у них участь не для того, щоб перемогти, а для того, щоб спробувати забезпечити собі політичне майбутнє після парламентських і місцевих виборів, які відбудуться відповідно восени 2019 і 2020 року.

І справді, боротьба за Львів 2020 року буде дуже запеклою, адже найрейтинговіший кандидат більше не хоче керувати цим містом. Наступника він собі ще так і не підготував – єдиний у кого пан Садовий вкладав свій ресурс і зусилля – його заступник з розвитку Андрій Москаленко, на мою суб`єктивну точку зору, ще не готовий замінити свого патрона і наставника.

Хоча, до виборів у Львові ще цілих 2 роки і за цей час може ще кардинально щось змінитися. Не виключено й те, що сам Садовий, як порядний господар свого слова, може взяти і відмовитись від нього – та й піти ще раз на місцеві вибори. Але це залежить від того, яка доля чекає на його партію – парламентська чи уже позапарламентська. Час покаже. А я зроблю ставку на другий варіант відповіді.

Дмитро ПОСИПАНКО,

політичнийй оглядач, директор програм ТРК "Перший Західний"