дивись.info

Садовий і львівське сміття: історія, що триває 14 років

Садовий і львівське сміття: історія, що триває 14 років
Грибовицьке сміттєзвалище. Фото з архіву.

Коли ми розпочинали серію статей про зловживання міської влади Львова та особисто міського голови Андрія Садового, мабуть, варто було б почати з історії, яка стала  показовою за 13 років «панування» в приміщенні на площі Ринок,1.

Йдеться про будівництво, точніше провал  будівництва сміттєпереробного заводу Львові. Історія, яка тягнеться впродовж другого десятка років, містить уже знайомі нам з попередніх випадків елементи – «відшивання» потенційних, однак  незручних інвесторів, затягування з оголошенням конкурсів, скасування тендерів. Однак є суттєва різниця – усі ці маніпуляції в цьому випадку завершились трагедією –  28 травня 2016 року внаслідок пожежі та обвалу сміття на Грибовицькому сміттєзвалищі загинули троє рятувальників і працівник ЛКП «Збиранка».

Міський голова Львова і медіа, що належать його дружині, дуже швидко знайшли винних у цій трагедії. Спочатку «виявилось», що займання відбулось внаслідок підпалу. Абсурдна версія, яку слідство, звичайно ж, не підтвердило, однак ще й зараз, пояснюючи події цих днів, люди з команди Садового натякають, що не обійшлось без зловмисних паліїв. Але чомусь підлеглі міського голови Львова якось уникають відповіді на питання про те, чому ж міський голова, якщо вірити його пропагандистській машині, геніальний сіті-менеджер так і не зумів за 14 років побудувати сміттєпереробний завод. Хоча ще 2006 року обіцяв закрити злощасне сміттєзвалище і знайти шляхи утилізації львівського сміття.

Справжній «Великий Львів» у версії Садового

З того часу підлеглі Садового кілька разів відтерміновували рішення про закриття сміттєзвалища. Хоча термін його експлуатації завершився майже 20 років тому. Ще 2003 року головним санітарним лікарем Львівської області було винесено постанову, яка зобов’язувала міську владу припинити експлуатацію сміттєзвалища.

Після того міський голова та чиновники міської ради кілька разів оскаржували рішення про те, що сміттєзвалище небезпечне і його потрібно закрити та рекультивувати. Поки одні підлеглі Садового воювали за продовження експлуатації сміттєзвалища в судах, інші – банально купували мешканців села Великі Грибовичі, спонукаючи їх заплющувати очі на екологічну катастрофу, яка тривала на їхній території. Дуже легко нав’язувати свою волю мешканцям невеликого сусіднього села, коли ти оперуєш багатомільйонним бюджетом. Можна пообіцяти відремонтувати школу або побудувати садочок чи вставити нову автобусну зупинку. До речі, тут якраз можна передати привіт громадам навколишніх сіл, з якими Садовий сьогодні хоче створити ОТГ. На прикладі Грибовичів дуже добре видно розуміння  «партнерських» стосунків Садового з навколишніми селами.

Коли ж міського голову запитували – чому не виконує своїх обіцянок, він завжди вказував на брак інвесторів. Мовляв, переробка львівського сміття – настільки складна та фінансово непідйомна тема, що братись за неї не хочу жоден інвестор.

Куди поділись 40 інвесторів

Однак і тут міського голову спіймали на брехні. Депутати Львівської міської ради попереднього скликання неодноразово висловлювали подив і навіть обурення тим, що очільник міста просто не бажає навіть мови вести про можливість будувати сміттєпереробний завод. Адже за три каденції влада міста встигла відмовити не трьом чи чотирьом чи навіть 10 підприємствам. Тоді можна б було повірити, що всі бізнесмени пропонували неприйнятні умови. Однак 2016 року було оприлюднено документ, який свідчить, що за 10 років влада міста відмовила 43 інвесторам з 14 країн світу, які висловлювали бажання побудувати сміттєпереробний завод і облаштувати Грибовицьке сміттєзвалище. Чи ймовірно, що серед чотирьох десятків підприємств, серед яких були такі, які мають досвід побудови аналогічних підприємств в Європі, не знайшлось жодного, якому б  міський голова Львова Андрій Садовий довірив би право вирішити проблему львівського сміття? Якщо пригадати історію з впровадженням електронного квитка, де чиновники міськради фактично усунули одного з учасників тендеру, або із встановленням індивідуальних теплових пунктів, де усіма силами затягувалось проведення конкурсу, то висновки напрошуються інші. Найімовірше, йшлося про виторговування найбільш вигідних для себе умов. Адже навколо переробки відходів, які десятками тонн щоденно звозились у Грибовичі, була побудована ціла індустрія, яка, як стверджують ЗМІ, давала прибуток у десятки мільйонів гривень необлікованої (що дуже важливо в цьому випадку) готівки.

Заробляння на екологічному питанні припинилось лише після трагічної загибелі людей. Коли стало зрозуміло, що сміттєзвалище таки доведеться закрити, міський голова не облишив намагання збудувати весь процес таким чином, щоби повністю контролювати відбір інвесторів, будівництво заводу, і логічно припустити – розподіл доходів від його діяльності.

Три роки пошуків і дивний результат

З 2016 року, коли питання пошуку нового полігону для захоронення твердих побутових відходів (ТПВ) та будівництва сміттєпереробного заводу стало питанням політичного виживання для Садового, три роки міська влада витратила на пошук ділянки. Весь цей процес супроводжувався постійними скаргами на те, що важко знайти таку ділянку і жодна сусідня громада не хоче виділяти власні землі для будівництва заводу або заснування нового сміттєзвалища. З одного боку, побоювання місцевих мешканців є цілком обґрунтованими. Доволі лише подивитись на Грибовичі,  пригадати 15-річні обіцянки Садового, які завершились нічим. З іншого боку, є підстави вважати заяви Садового про неможливість знайти необхідно ділянку лукавством. Адже мешканці Львова можуть бачити, як за останні роки змінився архітектурний ландшафт міста. Нові багатоповерхівки виростають як гриби після дощу в абсолютно несподіваних місцях – територіях закинутих заводів, індустріальних зонах. Важко повірити, що влада, яка демонструє таку винахідливість для того, щоби виділити землю під забудову, не могла б знайти ділянку під такий життєво необхідний для міста завод. Але тут є одне «але» – схема отримання коштів з продажу земельної ділянки під будівництво дуже  проста і зрозуміла. Ти забудовнику ділянку. Він тобі гроші. Частину – готівкою в кишеню, частину – в бюджет міста. З заводом так не вийде Особливо зараз, коли до цього процесу прикута увага громади, журналістів, опозиційних політиків та правоохоронних органів.

Саме тому вся Україна спостерігала  за дивним пінг-понгом, коли обласна влада пропонувала, а міська – докладала усіх зусиль, щоб відмовитись від півдесятка  ділянок для будівництва заводу.

Врешті, відмовившись від всіх ділянок, що пропонувала обласна адміністрація, Садовий знайшов власну в межах міста. Плани міськради – збудувати сміттєпереробний завод на вулиці Пластовій у Львові – цілком очікувано, наразились на протести місцевих мешканців. Ще й зараз тривають суди і пікети львів’ян, які категорично проти будівництва заводу біля їхніх осель.

Знайома схема «чужих» грошей

Паралельно, в 2018 році Садовий заявив, що знайшов гроші на будівництво заводу та рекультивацію Грибовицького сміттєзвалища. Як і в передніх, описаних нами випадках – це кредити міжнародних структур. Місто отримало 25 мільйонів євро кредиту від Європейського банку реконструкції та розвитку та 10 мільйонів євро гранту – безповоротної фінансової допомоги від екологічних фондів. Внесок міста – 6,75 мільйона євро. Зауважимо, що кредит є безвідостоковим до 2021 року. Після цього місто повинно почати сплачувати борг за цю позику.

Що ж у підсумку? Станом на зараз жодних фактичних робіт на ділянці на вулиці Пластовій у Львові не проводиться. Рішення щодо вибору ділянки опротестовується в суді. Місцеві мешканці і далі категорично проти будівництва. Водночас місто вже 2 роки користується кредитними грошима, які треба буде віддавати разом з відсотками. Ані через 4 роки після катастрофи на Грибовицькому сміттєзвалищі, ані 2018-го (згідно з першою обіцянкою Садового), ані 2021-го (згідно з іншими обіцянками міського голови) завод не збудований. Всі ці фактори об’єктивно ставлять під великий сумнів  ймовірність завершення будівництва і запуску заводу найближчим часом. Місто і далі витрачає кошти на вивезення та утилізацію сміття. До цих витрат уже незабаром додадуться і витрати на повернення та обслуговування боргу. А пан Садовий і далі годує мешканців обіцянками та скаргами на велику політику, яка вже другий десяток років заважає збудувати злощасний сміттєпеперобний завод…

Василь ГНАТИШИН

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.