дивись.info

Що таке цифрова грамотність та навіщо вона українським школярам

Що таке цифрова грамотність та навіщо вона українським школярам
Фото з архіву редакції

У двох міністерствах — освіти та цифрової трансформації — вирішили зробити все можливе, аби українські школярі якомога раніше почали вивчати інформатику в школах. Там кажуть, що другий клас — найоптимальніший період для дитини, щоб насамперед опановувати цифрову грамотність.

Для цього відомства працюють над трансформацією предмету «інформатика» в українських школах. Так, за словами віце-прем’єр-міністра – міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, маленькі українці ще до того, як йдуть до школи, отримують цифрові навички від батьків: користуються планшетами, телефонами чи комп’ютерами. Проте не роблять це правильно. А в Мінцифри поставили мету за три роки навчити 6 млн українців цифровій грамотності.

ІА Дивись.іnfo вирішила з’ясувати, чому цифрова грамотність є дуже важливою для суспільства та як це має працювати в Україні.

Цифрова грамотність = безпека

Голова Секретаріату Громадської ради при Міністерстві цифрової трансформації України Олександр Явтушенко каже, що в умовах сьогодення необхідно розуміти, що цифрова грамотність включає в себе вже значно ширший набір базових навичок, ніж ще 10 років тому. Загалом, такі ініціативи дуже позитивно впливають як на загальний рівень підготовки дітей до реального життя, так і дозволяють у ранньому віці виховати в них інтерес до інформаційних технологій, який може з часом визначити майбутню професію, але точно не стане зайвим у дорослому житті.

«Сьогодні до цього поняття ми відносимо і цифрову гігієну, і захист персональних даних, і етичну поведінку у цифровому середовищі, і основи поводження з комп’ютерною технікою тощо. Наразі шкільний предмет «інформатика» починається з п’ятого класу, коли дитині вже 10-11 років. Всі ми розуміємо, що сучасні діти починають користуватися смартфонами ще в ранньому віці. З іншого боку, шкільний курс інформатики включає в себе основні аспекти використання комп’ютера, його програмного забезпечення, вивчаються основи програмування, але поза увагою залишаються ті важливі аспекти цифрової грамотності, про які ми говорили вище», – пояснює фахівець.

Фото з архіву редакції

Власне, він додає, що до таких важливих навичок, якими має володіти дитина, належить розуміння та вміння розпізнати фішингові посилання, фільтрувати спам, залишати паролі та персональні дані у формах на сайтах у мережі Інтернет – базис цифрової безпеки громадянина.

Така ж позиція у фахівців із кібербезпеки, позаяк вміння дітей користуватись ґаджетами — не гарантує їхньої безпеки. Більшість підлітків страждає від цькувань та залякувань у мережі. Кібербулінг став одним із найпоширеніших явищ у сучасному середовищі. Тому дітей якомога раніше необхідно привчати до інформаційногої гігієни та вмінням безпечно користуватись інтернетом. Про це детальніше можна прочитати тут.

«Оскільки сьогодні левова частка комунікації та послуг надаються через Інтернет, то недотримання правил цифрової гігієни може призвести як до витоку вашої банківської інформації, так і особистих даних, що можуть потрапити до рук зловмисників. Саме тому чим раніше ми будемо вчити цифровій грамотності наших дітей, тим буде краще для них самих і тим безпечніше буде наше цифрове середовище», – розповідає Олександр Явтушенко.

До слова, Мінцифри запустило на базі 76 вищих навчальних закладів пілотний проєкт з підприємництва, де також можна багато чому навчитись у сфері цифрових навичок. Щось схоже планують запускати і у школах.

Однак білою плямою залишається й питання викладачів, котрі працюють у школах чи інших навчальних закладах. Здебільшого, реалії доволі сумнозвісні: більшість педагогів, котрі навчають інформатиці, просто в ній не орієнтуються, а працюють паралельно, маючи суміжну спеціальність чи підготовку. Окрім цього, проблема криється і у оплаті праці.

Олександр Явтушенко пояснює, що стосовно кадрової підготовки вчителів, яка може потребуватися для забезпечення цієї реформи, то необхідно зазначити, що на сьогодні МОН ще розробляє кваліфікаційні критерії, але вже зрозуміло, що це не потребуватиме якоїсь дуже серйозної перекваліфікації вчителів.

«Скоріше,  варто розглядати як додатковий курс, присвячений побутовим аспектам користування технікою, використання якої укорінилося в нашому повсякденному житті. Зараз важко сказати точно. Але скоріш за все цей курс для молодших класів буде інтегрований в якусь існуючу дисципліну або винесений окремим спецкурсом, тому навантаження на вчителів не має зрости. Очевидно, треба очікувати певних уточнень від МОН, аби більш детально відповісти на це питання», – додає він.

У якому форматі це має відбуватись

Очільник Вінницької ІТ Асоціації Дмитро Софина поділився із нами роздумали щодо того, у якому форматі повинно відбуватись так зване «трансформування інформатики» для школярів.

«Під словом «інформатика» дійсно виглядає, що це абсолютно неадекватна ідея, для учнів з другого класу. Проте насправді у світовій практиці реальна інформатика — це дещо інше», – каже фахівець.

Щодо молодшої школи, говорить Дмитро, існують програми, де діти створюють роботехніку з спеціальних наборів лего та складають дуже прості програмки на комп’ютері.

«Наприклад, мій син, будучи першокласником, відвідує ці позашкільні наразі урок, і дуже подобається граючись вивчати це і в такому форматі, на мою думку, і є успіх», – каже Дмитро.

Зі слів Дмитра Софини, для старших класів давно пора було б додати реальні програми для того, щоб випускники шкіл самостійно могли зробити не тільки сайти та мобільні додатки, а й складати повноцінну розумну техніку. Тоді ці знання молодь зможе ефективніше використовувати у реальному житті і не тільки отримувати високооплачувану експортоорвнтовану роботу, але й створити власні технологічні стартапи.

В Україні діє багато приватних шкіл, де дітей навчають нетиповим як для класичної школи знанням. Про це ІА Дивись.info вирішила розпитати у викладача такого закладу.

Дмитро Донченко вже чотири роки працює викладачем робототехніки. Зараз –у одній із київських STEM-шкіл, раніше — у Львові, де навчає малечу, а також підлітків.

Він зізнається, що підтримує ініціативу Мінцифри та пояснює нам, чому це настільки важливо і як працює «нетипова освіта».

«По-перше, нам вже давно час забути про консервативну освіту, від чого ми ніяк не можемо відійти. У звичайних школах будь-яке навчання — це відображення чогось на дошці, намальоване у вигляді формул чи фігур, що неможливо відчути на дотик чи протестувати. Йдеться про брак наочності, що дуже заважає безбар’єрному сприйнятті будь-чого. Будь-яке навчання у ігровому форматі працює набагато діяєвіше, а підхід до дітей таким, який імпонує самим дітям», – ділиться викладач.

Він каже, що школярі, з якими він займається, дуже стрімко розвиваються. Зокрема на прикладі занять роботехніки.

«Коли вони складають роботів, коли в них працює дрібна моторика рук, діти більше себе стимулюють для розвитку як в креативності, так  і в технічній, науковій чи командній роботі. І звісно, коли дитина діє, згідно з інструкцією, у неї дедалі частіше виникає бажання придумати власну інструкцію», – пояснює педагого.

Дмитро переконаний, якщо використовувати технології на благо – це завжди корисніше для дитини, відтак не треба і не можна стояти осторонь діджиталізації.

«Трансформування інформатики в школах, для прикладу, у формат робототехніки — не те, що хороша ініціатива, а й необхідна. Незалежно, чи дитина буде програмістом, лікарем чи будівельником, вона в будь-якому випадку буде застосовувати всі важливі компетенції, засвоєні в школі. Наприклад, робототехніка — це не лише про кодування, а й навчання аналітично чи критично мислити, працювати в команді та бути відкритим до інновацій», – зазначає експерт.

Окрім цього, пояснює нам викладач, важливість такої трансформаці ще й у тому, що малеча — найкращі учні і це не є секретом.

«Діти самі не розуміють, як вони швидко розвиваються під час ігор, тих самих збирань роботів або написання кодів. Інформація видається супердоступною і не лякає дітей, коли вони самі докладаються до її творення», – веде далі Дмитро.

Ми спитали у Дмитра, чи не видається йому нереалістичним швидке впровадження цієї новації, оскільки багато вчителів у звичайних школах в силу багатьох обсавин не завжди є добрими фахівцями.

«Зараз навчання стає дедалі доступнішим, і звичайні, себто не приватні бюджетні школи, роблять усе можливе, аби йти в ногу тенденціям. Дуже тішить, що в класах з’являються 3Д-принтери, що ще кілька років тому було диковинкою. Головне навіть не в цьому. Вважаю, що головне завдання шкіл — вміти цим оперувати. Тепер є дуже багато безкоштовних лекцій для вчителів, які залюбки можуть опанувати таку методику: можливостей — безліч. Єдине, що необхідно таким викладачам – це бажання. У нас є багато можливостей для розвитку українськьої школи, просто потрібно надихати не тільки дітей, а й вчителів», – каже Дмитро.

До слова, за результатами першого в Україні соціологічного дослідження цифрових навичок громадян повідомило, що 53% українців володіють цифровими навичками на рівні нижче середнього. Натомість 47% громадян зацікавлені в навчанні. Детальніше із результатами дослідження можна ознайомитись за цим посиланням.

Джерело: Мінцифри

Підтримує ініціативу головна редакторка освітнього проєкту «На Урок», що займається дослідженням питання цифрової освіти школярів Любов Цукор.

Вона розповідає, що просто уроків інформатики — не достатньо.

«Цього мало. Навіть із другого класу. Їх необхідно осучаснити, адаптувати до реалій, подати у цікавому для дітей форматі. Адже у цьому і полягає цифрова грамотність – бути у тренді змін, мати високий рівень комп’ютерної грамотності, знати про небезпеки та вміти їм протистояти», – пояснює редакторка освітнього проєкту.

Пані Любов розповідає, що впродовж трьох років команда ініціативи проводять інтернет-олімпіади та тематичні конкурси між школярами.

«Зокрема діти з 1 по 11 клас із усієї України виконали олімпіадні завдання понад 290 тисяч разів. Ці завдання базуються на шкільній програмі, і загалом можна зробити висновок, що діти, які навчаються в початковій школі, добре засвоюють інформацію, почуту на уроках. Показники середньої та старшої школи значно нижчі за початкову. За статистикою ледь половина учасників олімпіади здатна виконати завдання на середній бал і вище. Складно говорити, що саме стає причиною такого показника. Це може бути і невідповідність шкільної програми потребам сучасних дітей, низький рівень цифрової грамотності чи навіть слабка мотивація до навчання», – каже Любов Цукор.

Натомість  результати конкурсу для дітей «Безпечний інтернет», у якому взяли участь понад 125 тисяч учнів, більш обнадійливі.

«Конкурс проводиться серед учнів 1-11 класів протягом декількох років, завдання розробляються поза шкільною програмою. По суті, це виводить дітей із зони комфорту, з якою вони мають справу під час уроків інформатики. Ми привертаємо увагу до небезпек в інтернеті, до способів їх подолання. І як показує статистика, діти часто не знають, що робити з кожною четвертою проблемою. Хоча разом із тим про безпеку в інтернеті діти знають більше, ніж дає стандартна програма інформатики.

Це все говорить про те, що діти готові до того, аби їм давали якісні та сучасні знання на уроках інформатики. І важливо робити це ще з початкової школи. Сучасним дітям це потрібно», – резюмує фахівчиня.

Мар’яна КОВАЛЕНКО

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.