«Український Моцарт» та друг Шевченка: кого вкрала рф (третя частина)

Сьогодні ІА Дивись.info розповість про трьох людей, яких роками вважали композиторами із рф. Чому це не так — у матеріалі.

Музичний геній, про якого забули

Автор першої української симфонії та духових концертів Максим Березовський народився у Глухові, що у Сумській області. Це був 1745 рік. Його родина - козацька.

У місті була спеціальна школа, у якій готували придворних співаків. Глухівська співоча школа діяла у середині XVIII століття, не оминув її і юний музикант.

Згодом майбутній композитор навчався у Києво-Могилянській академії. Тут він почав писати власні твори для студентського хору. А коли підліткові було 14 років, його талант помітив гетьман Кирило Розумовський та запросив хлопця до Петербургу, де в той час було більше можливостей для творчого розвитку. Звідти й росіяни роблять висновок, буцімто усі творіння українського митця є заслугою їхньої країни.

У Петербурзі Максима Березовського зарахували до капели князя Петра Федоровича, який в майбутньому став імператором Петром ІІІ.

Князь цінував гарну музику і у своєму маєтку Оранієнбаум звів Оперний дім, куди запрошував відомих співаків з Італії. Тут Березовський дебютував у опері «Олександр з Індії». Зі списків виконавців, за винятком Березовського, решта солістів були жінки. Вони виконували чоловічі ролі, призначені для сопраністів. Згодом Максим виступав у складі придворної капели. 

У той час хлопець розпочинає своє знайомство із тогочасною європейською музикою.

1769 рік. Максимові Березовському 24. Його відряджають до Італії, аби юнак навчався у престижній Болонській філармонічній академії, яку вважають однією із найпрестижніших установ, де навчають музикантів. Тут майбутній композитор навчається у самого Джованні Батісти Мартіні — відомого композитора та історика музики, який також був учителем самого Моцарта.

Вас може зацікавити: «Львівський Моцарт»: галицькі містечка, любов та українські фольклорні мотиви

Для того, аби бути кращим у своїй сфері, Березовський навчається вісім років та врешті складає іспити на звання академіка філармонії в Болоньї.

Максим Березовський — автор опери «Демофонт». Це його єдине закінчене творіння. Її поставили 1773 року під час карнавальних свят в італійському Ліворно. Наступного року 29-річний композитор повертається до Петербурга.

По поверненню на росію йому обіцяли місце директора Кременчуцької музичної академії, але цьому проєктові не судилося здійснитись. Березовського зарахували (без посади) церковним півчим і капельмейстером Придворної співочої капели. На цій посаді композитор відповідав за репертуар, підбірку музики та аранжування, написання нових творів для хору чи оркестру.

Через постійні утиски його творчості, Березовський занедужав. У 31 рік він помирає. Були чутки про самогубство, та нині дослідники його біографії таку версію спростовують. Кажуть, що причиною такої ранньої смерті композитора стала інфекційна недуга.

Його спадщина могла бути багатшою, втім левову частку творів або знищили або заховали, бо вони були тільки на рукописах. З роками видали лише поодинокі композиції.

Псалми українського-лемківського композитора

Дмитро Бортнянський, про якого буде наступна історія, за життя створив 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Він був одним із творців тогочасної класичної музики.

Він теж народився у Глухові , столиці Гетьманщині. А втім, рід видатного українського композитора веде із Бортного. Це — лемківське село у сучасній Польщі. Його батько, Стефан Шкурат, емігрував з Речі Посполитої на Гетьманщину. Тут він стає «глухівським міщанином», змінює прізвище на Бортнянський (за назвою рідного села). А 1775 року чоловіка обирають на посаду козацького сотника. Батько майбутнього композитора стає членом полкової старшини Ніжинського полку.

Вас може зацікавити: Як росіяни руйнували Запорізьку Січ, а Єкатіріна II поставила у її існуванні остаточну крапку

Наразі не відомо, коли саме народився майбутній композитор, бо відомостей не збереглося. Дослідники творчості припускають, що це сталось 28 жовтня 1751 року, адже найпопулярнішим святим на ім'я Димитрій (Дмитро) на теренах України був святий Димитрій, день пам'яті якого припадає на цей день.

Початкову музичну освіту він також здобував у Глухівській співацькій школі. І вже у досить юному віці за сильний голос і музикальність вирізнив з-поміж однолітків, його забрали на московщину, до Петербурга. Навчався хлопець у хоровій капелі, а його наставником став Бальдассаре Ґалуппі — італійський композитор та автор комічних опер.

Пізніше Бортняковський навчався в Італії. Упродовж десяти років вчився у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. У той час світ почув його опери на італійські лібрето (літературна основа великого вокального твору, світського або духовного, наприклад, опери — ред.).

Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».

У 28 років Бортнянський повертається до Петербурга, де обійняв посаду придворного капельмейстера.

За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Перебуваючи на службі керівника капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, три опери на французькі лібрето на три дії «Сокіл». Лірико-комічна опера поєднує вокальні номери і розмовні діалоги. Сюжет запозичений з «Декамерона» Джованні Боккаччо.

Бортнянський був першим композитором у російській імперії, музичні твори якого почали виходити друком. 

Коли Павло I зійшов на престол, Бортнянському було 45 років. Того ж року він обіймає посаду директора придворної капели, на якій композитор перебував до кінця життя. Як і його попередники, Бортнянський поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема Глухівської співацької школи.

Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. В останні роки життя працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати найкращі зі своїх хорових концертів, написаних у молодості, як «Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д. Бортнянським».

Композитор помер 1825 року у Петербурзі. Йому було 73 роки. Бортнянського поховали на Васильєвському острові. На могилі встановили пам'ятник і обеліск. Утім в 30-хх роках минулого століття, коли знищували кладовище, поховання митця ліквідували.

Композитор з прекрасним голосом, який вирішив його долю

Семена Гулака-Артемовського росіяни також називали «своїм». Він — автор славнозвісної опери «Запорожець за Дунаєм» і народився в українському Городищі — місті на Черкащині.

Композитор з'явився на світ 1813 року. З дитинства у нього був чудовий голос, який визначив його майбутнє, кажуть дослідники. Під час навчання у київській бурсі, на 25-річного Семена звернув увагу Михайло Глінка, композитор із рф. У той час він шукав виконавця для партії у новоствореній опері, тому взяв Гулака-Артемовського із собою до петербурга.

Спочатку Глінка сам дає йому уроки співу, а потім організовує на його користь декілька концертів, а на зібрані кошти відправляє вчитися за кордон, до Франції. Після Парижу, Семен виїжджає до Італії. Навчається два роки та дебютує у флорентійській опері. Семенові Гулаку-Артемовському 28 років.

Ще через рік композитор повертається до Петербурга. Тут стає солістом російської імператорської опери і ця історія триває аж 22 роки. Потім рік працює у Великому театрі москви.

1862 рік. Світ почує оперу «Запорожець за Дунаєм», яка принесла славу 49-річному композиторові.

Гулак-Артемовський був не лише її першим постановником, а й виконавцем партії Карася.

Царська цензура після Емського циркуляру забороняла постановку опери на сцені впродовж 20 років. 11 червня 1884 року оперу знову поставив Марко Кропивницький в трупі письменника Михайла Старицького. У ній брали участь Марія Заньковецька.

Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні. «Стоїть явір над водою» він присвятив Тарасові Шевченкові, з яким вони товаришували. «Ой на горі та й женці жнуть» також є дітищем композитора.

Він відійшов у вічність на 61-му році життя. Гулака-Артемовського поховали у москві.

---

Вище — третя частина оповідей про митців, котрих росіян зарахувала до переліку «своїх». напередодні ми розповідали про чотирьох українських художників, котрих рф вирішила присвоїти, маючи безглузде пояснення. І це попри те, що один із них малював, як палає москва, а інший — виспівував під бандуру й обожнював українські національні страви і постійно їх вихваляв. Детальніше читайте ось тут.

А також росіяни присвоїли заслуги чотирьох письменників, серед яких — творці Остапа Бендера. Читайте за цим посиланням.