Як росіяни руйнували Запорізьку Січ, а Єкатіріна II поставила у її існуванні остаточну крапку

Чому Єкатіріна боялась козаків

Друга чверть XVIII століття. Усе вказувало на те, що влада рф не має намірів зберегти українську автономію, яка була передбачена Березневими статтями 1654 року. Це  — угода між Московським Урядом та Українською Козацькою Старшиною. Документи регламентували політичне, правове, фінансове й військове становище України після Переяславської ради, яку уклав Богдан Хмельницький.

Коли 1762 року відбувся палацовий переворот на імператорський престол зійшла Єкатіріна II, яка відразу робила все, щоби посилити владу самодержавства у величезній імперії.

Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване «зросійщення ополячених окраїн» (під «окраїнами» царизм вбачав українські та білоруські землі). Такі плани Єкатіріни II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі.

1764 рік. Ліквідовують Гетьманщину, а наступного року — полково-сотенний устрій на Слобажанщині. Останньою загрозою для Єкатіріни стала Запорізька Січ. На росії її прозивали «кублом бунтівників та бандитів». Однак окупанти чекали слушної нагоди, аби остаточно ліквідувати козацьку вольницю.

Наступного, 1775 року, імператриця видає маніфест про це. Називався він «Об истреблении Запорожской Сечи». До цього росіяни руйнували її, робили це роками.

«Мы восхотели через сие объявить во всей Нашей Империи к общему известию, что Сечь Запорожская в конец уже разрушена, со истреблением на будущее время и самого названия Запорожских Козаков, не меньше как оскорбление Нашего Императорского Величества», — йшлося у документі.

«Подяка» за заслуги

Імператриця цинічно наказала ліквідувати Січ, попри заслуги запорожців у війнах рф проти турків, що тривали шість років. Січ виставила 7500 кінних та 5800 піших козаків, спорядила флотилію чайок. Козаки мали великий досвід у війнах із турками, билися під Очаковом, штурмували Перекоп, захопили Кафу, ходили в похід на Ізмаїл, важливу роль відіграли у битвах при Ларзі й Кагулі.

Так, Січ оголошують поза законом, а її козаків - п'яницями й розбійниками.

Ліквідувати Нову Січ придворна рада вирішила ще на засіданні 7 травня 1775 року. Підготовка до цього відбувалася у цілковитій таємниці.

У травні понад 50 тисяч російського війська, під командуванням генерал-поручика Петра Текелія у складі 1-ї російської армії, кавалерії, піхоти, гусарських й пікінерських ескадронів та донських козаків рушили на Січ.

Натомість місцевим сказали, що війська переходять через запорожців, аби охороняти кордон.

На початку червня росіяни оточили Січ, захопили артилерію та блокували гавань. У той час там мешкали декілька тисяч запорожців. Інші ж після завершення російсько-турецької війни роз’їхалась по паланках і зимівниках.

А російська сторона від січовиків та кошового отамана Петра Калнишевського вимагала скласти зброю і не чинити опір. Після бурхливих дебатів козацька рада ухвалила рішення здатися без опору.

На користь росії конфіскували запорозьку скарбницю, вивезли військові клейноди, артилерію, зброю, боєприпаси і архів. Одночасно було захоплено паланкові центри та всі важливі пункти – шляхи, перевози.

Кошового отамана, 85-річного Петра Калнишевського, заслали до Соловецького монастиря, де закували у ланцюги. Його ніс та вуха обгризли в'язничі щурі, а на свіже повітря останнього кошового Запорізької Січі випускали тричі на рік.

Натомість військового суддю Павла Головатого відправляють до Тобольського, а військового писаря Івана Глобу – до Туруханського, звідки вони вже не повернулися.

Коли Калнишевському було 110 років, імператор Олександр I помилував його. Та кошовий добровільно залишився у монастиреві, де й помер у віці 112 років.

Після цього Єкатіріна нагородила Петра Текелія орденом Святого Олександра Невського і подарувала маєток у Вітебській губернії.