Михайло Горинь: дисидент та правозахисник, на честь якого назвали вулицю у Львові

ІА Дивись.info започаткувала проєкт «Декомунізація Львова», аби розповідати містянам про видатних українців, на честь яких перейменували вулиці, що колись носили радянські назви.

Сьогодні оповідаємо про Михайла Гориня ‒ українського політв’язня, дисидента, правозахисника, депутата та борця за незалежність України. Саме він організував «Живий ланцюг» злуки, під час якого в січні 1990 року тисячі людей об’єдналися на вулицях міст: від Львова до Києва. 

«Не бійтеся, діти, бути в тюрмі»

У селищі Кнісело, що на Львівщині, 17 червня 1930 року в сім’ї Миколи та Стефанії народився син. Його назвали Михайлом. Батько був головою товариства «Просвіта» та членом Організації українських націоналістів (ОУН). Згодом через це родина зазнала переслідувань з боку НКВС та була заарештована. Їх мали переселити до Сибіру, однак Горині змогли втекти.

Брат Михайла, Богдан Горинь, у своїх спогадах згадував тата як відважну людину, яка формувала у своїх синів національну свідомість. Так, батько Горинів казав: «Не бійтеся, діти, бути в тюрмі».

У 1945 році сім’я жила в підпіллі, після чого переїхала до Ходорова, що у Львівській області. 

У 1949 році Михайло Горинь почав навчатися в Львівському університеті (відділення логіки та психології). Однак через чотири роки був виключений з навчального закладу, бо не хотів вступити в комсомол. Крім того, в цей час Михайло знайшов однодумців, разом з якими розповсюджував листівки про УПА. Після цього він не хотів засмучувати батьків своїм виключенням з університету, тому вирушив у фольклористичну експедицію по селах.

Згодом у Львівському університеті ректором став Євген Лазаренко. Тоді Михайло завітав до нього та розповів про себе. Лазаренко вислухав здібного студента та дав можливість йому знову скласти іспити та знову стає студентом навчального закладу.

Знайомство з шістдесятниками та перше ув’язнення 

Після навчання Горинь працював вчителем в місцевих школах. Також був керівником методичного кабінету та інспектором Стрілківського райвно.

У цей час активно займався громадською діяльністю. Зокрема саме в Михайла виникла ідея створити власний самвидав. Так, він разом з братом Богданом поширював різні політичні книги, які підпільно діставав з-за кордону.

У 1962 році Львів відвідали шістдесятники, як-от: Івана Дзюба, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Іван Драч тощо. Тоді Михайло Горинь познайомився з ними та долучився до їхньої діяльності. У 1963 році став одним зі засновників Львівського клубу творчої молоді «Пролісок». Однак його дії швидко помітила радянська влада, яка стежила за українською інтелігенцією.

У 1965 році чоловіка заарештували. Це сталося просто в дорозі, коли він їхав разом з дружиною потягом з Криму. Тоді Михайла звинуватили в антирадянській діяльності і пропаганді та засудили на 6 років таборів суворого режиму в Моравії.

Під час ув’язнення Горинь не припинив своєї діяльності. Навіть тут він розповсюджував самвидав серед ув’язнених та спілкувався з іншими однодумцями, зокрема з Левком Лук’яненком та Зеновієм Красівським. Тоді зміг поширити через Івана Гелю свою книгу «Листи з-за ґрат». Через це його неодноразово катували та перевели до іншої в’язниці в ізолятор «Владимирського централу».

Створення Української Гельсінської Групи та черговий арешт

У 1971 році Михайло Горинь вийшов із ув’язнення. Після цього мешкав у Львові, де працював машиністом на будівництві хімкомбінату, а також кочегаром у котельнях. Оскільки на іншу роботу за фахом його не приймали через те, що був політв’язнем.

Однак чоловік продовжив брати активну участь у дисидентському русі. Так, у 1976 році став одним із представників Української Гельсінської Групи (УГГ), яка утворилася у Львові. Тоді він допоміг у створенні документів групи, проте офіційно не був приєднаний. Оскільки розумів, що за ним не припинила стежити радянська влада. Тому вирішив бути в «другому ешелоні» на арешт.

Так і сталося. Спочатку радянська влада ув’язнила засновників УГГ, а згодом почала полювання за Михайлом. До арешту він ще встиг написати статті про ці репресії в Україні до різних видань.

У 1981 році Гориня вдруге заарештували. Цього разу КГБ підкинув підроблені документи про діяльність Гельсінської групи. Після арешту він оголосив про голодування, що позначилося на його здоров’ї - у нього стався інфаркт.

Читайте також Ірина Калинець: письменниця та дисидентка, на честь якої назвали вулицю у Львові

Не знаючи на це, дисидента засудили на десять років позбавлення волі в таборах суворого режиму та п’ять років заслання у селі Кучино Чусовського району Пермської області. Під час ув’язнення у 1986 році в нього стався другий інфаркт міокарда. Стан здоров’я в Михайла був досить поганим.

У 1987 році деякі політв'язні вважали, що він був наступним кандидатом на той світ серед дисидентів. У цей час саме загинули в тому ж таборі Василь Стус, Олекса Тихий та Юрій Литвин.

Проте Горинь вижив. Його «помилували» через стан здоров’я та «перебудову», що настала в СРСР. А в 1990 році правозахисника було офіційно реабілітовано.

Організатор «Живого ланцюга»

Після повернення з-під арешту Михайло Горинь не припинив боротися за незалежність України, навіть коли цей момент вже був зовсім близько. 

У 1988 році працював над розробкою «Декларації принципів Української Гельсінської Спілки» разом з В’ячеславом Чорноволом, яку оприлюднили у Львові під час мітингу. Також працював в Робочій групі захисту українських політв'язнів. 

У січні 1990 році Михайло Горинь став організатором «Живого ланцюга», який відбувся з нагоди 71-річчя проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919 року). Тоді люди об’єдналися в ланцюг в деяких містах: від Львова до Києва, що символізувало єдність України.

Того ж року дисидент став депутатом Верховної Ради УРСР. Його висунули від Залізничного виборчого округу № 260 Львова. Після проголошення незалежності України він зберіг мандат до 1994 року. 

Читайте також Декомунізація Львова: вулиця, названа на честь «батька андеґраунду»

Крім того, Михайло Горинь був організатором «Свята козацької слави» (1990 р.), заснував Українську республіканську партію ( квітень 1990 р.) та Республіканську християнську партію (1997 р.). У грудні 1992 році очолив Конгрес національно-демократичних сил.

У 2000 році політика обрали головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Він перебував на цій посаді до 2006 року.

Не стало Михайла Гориня 13 січня 2013 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

«Імперський режим протягом століть вбивав клин між окремими регіонами, нацьковуючи схід на захід. І сьогодні ми повинні виконувати три великі завдання: домогтися консолідації нації, розвалити імперію і побудувати Українську державу»,

‒ зазначав у своїх роздумах Михайло Горинь.

Читайте також Декомунізація Львова: художник, заслужений діяч мистецтв України, на честь якого назвали вулицю