«Скрипниківка»: як 95 років тому затвердили український правопис

Подія стала доленосною для історії української мови та культури, оскільки тоді утвердили на офіційному рівні єдиний правопис. Водночас редакція «скрипниківського» правопису пробула недовго. Вже в 1933 році його переробили для того, щоб штучно наблизити українську мову до російської.

ІА Дивись. Info розповідає детальніше про «скрипниківський» правопис.

З історії українського правопису: передумови ухвалення «скрипниківки»

Українська правописна система має досить давню історію. Зокрема мовознавець Іван Огієнко у своїй праці «Історія української літературної мови» зазначив, що раніше існувало доісторичне «руське» письмо та давній болгарський правопис. Згодом почали формуватися північноукраїнські ознаки в правопису XV-XVII століть.

Далі науковець визначив правописну систему Мелетія Смотрицького (1619 рік) та гражданку, яку запровадили в 1708 році. Після цього новий етап формування української літературної мови запровадив Іван Котляревський у своїх творах, зокрема «Енеїді». А вже в 1818 році вийшла граматика О. Павловського.

Після цього Іван Огієнко виділив такі періоди історії українського правопису:

•   Правопис О. Павловського 1818 року.
•  «Максимовичівка» чи правопис М. Максимовича 1827 року.
•  Правопис «Русалки Дністрової» 1837 року.
• «Кулішівка» 1856 року.
• Правопис Київський 1873 року.
• «Драгоманівка» 1877 року.
•  Правописна боротьба в Галичині.
• Желехівка 1886 року.
• Запровадження фонетичного правопису в Галичині 1893 року.
• «Грінченківка», київський правопис 1908 року.

Наступним етапом стало створення Огієнком власної правописної системи, які ухвалили в 1919 році як «Головні правила українського правопису» для використання в Українській Народній Республіці (УНР). Саме ці правила взяли за основу під час укладання «скрипниківки».

Ухвалення «скрипниківського» правопису: як це було

У 1925 році Рада Народних Комісарів видала постанову, що передбачала створення в УСРР спеціальної комісії для розробки правил правопису української мови. Керівником призначили наркома освіти Олександра Шумського.

До членів комісії тоді увійшли такі українські інтелектуали (письменники, вчителі, журналісти, лінгвісти та дослідники) як-от: Матвій Яворський, Сергій Пилипенко, Михайло Яловий, Агатангел Кримський, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Микола Сулима, Матвій Яворський, Сергій Пилипенко, Євген Тимченко та інші.

Постанова наркому також передбачала скликати спеціальну конференцію для обговорення виробленого комісією. Крім того, правопис мали укласти відповідно до головних писемних традицій української мови.

Конференція відбулася в 1927 році  в Харкові та тривала десять днів. В зібрані брало участь понад 60 українських науковців. Деякі приїхали зі заходу України та за кордону, а саме: Василь Дем’янчук, Тадей Секунда, Олександра Бадан та Степан Рудницький.

Під час конференції було чимало дискусій. Зокрема серед науковці були й ті, які пропонували перейти на латинський алфавіт. Також були дебати щодо певних фонетичних та граматичних особливостей написання. Учасники зібрання намагалися насамперед поєднати наддніпрянську та галицьку традиції української мови.

Коли їм вдалося все ж розробити остаточний варіант – його не всі підтримали. Агатангел Кримський та Олекса Синявський, як члени Президії Правописної комісії, виступили проти затвердження правопису та просив ще переглянути документ. Однак інші два голоси були за. Ще один науковець Сергій Пилипенко утримався від голосування.

Так, 4 вересня 1928 року рада Народних Комісарів УСРР ухвалила новий український правопис, а через два дні його затвердив Микола Скрипник.

31 березня 1929 році «скрипниківський» правопис ухвалила Всеукраїнська академія наук. Того ж року 29 травня його прийняло Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові. Згодом Григорій Голоскевич укомплектував та випустив «Український правописний словник». Саме ним зазвичай послуговувалася українська діаспора.

У 1931 році вийшло перше видання книги Олекси Синявського «Норми української літературної мови», де він виклав основні положення правопису.

Що було далі: трагічна доля укладачів «скрипниківського» правопису

«Скрипниківський» правопис протримався на офіційному рівні недовго. Всього – 4 роки. Вже у 1933 році радянська влада визнала його «націоналістичним». Підкреслимо, що головний аргумент, який висунули комуністи, про скасування «скрипниківки» полягав у природному відмежуванні української від мови, якою говорять звичайні маси робітників і селян, а також «недоречне» відокремлення від російської мови.

У квітні 1933 року новий нарком освіти Володимир Затонський, який, до слова, був одним з виконавців Голодомору на території України, скликав правописну комісію, де переглядають норми «скрипниківки». Зокрема правопис спростили та забрали виняткові риси української мови, зробили її норми схожими до російської.

Читайте також Повна історія українського правопису, або Чому не можна втрачати индика

Трагічною складала доля для укладачів правопису. Радянська влада влаштувала проти них репресії: деяких знищила, інших – довела до самогубства. Зокрема Микола Скрипник не став очікувати на своє затримання, а опісля скасування правопису, його знайшли застреленим у власному кабінеті.

Які особливості «скрипниківки»

«Скрипниківський» або харківський правопис став одним з перших, який увібрав особливості української мови на основі діалектів заходу та сходу України. Тому він був досить наближений до живої народної мови, але й водночас уніфікував граматичні правила для письма.

Подаємо деякі особливості «скрипниківки», які змінили в редакції правопису за 1933 рік:

• Наявність літери Ґ, ґ. 
• Іменники на -ть жіночого роду третьої відміни мають закінчення в родовому відмінку -и. Наприклад: любови, радости, крови, смерти.
• Іменники жіночого роду, твердої групи з числівниками дві, три, чотири, обидві можуть вживатися як м’які зі закінченням -і. Тоді приголосні г, ґ, к, х змінюється на з, ц, с. Наприклад: три вербі, дві книзі, дві руці чи квітці.
• Іншомовний звук [h] передається як г в українській мові, а [g] як ґ. Наприклад: трагедія, егоїст, фігура, аґітаці, аґент, ґарантія.
•  Грецькі літери β («бета») і θ («тета») передаються на письмі через літеру т: антологія, міт, театр, етер, катетра.
•  Написання деяких іншомовних слів через літеру е: Европа, Еспанія, епархія та низка інших правил.

У 2019 році в Україні затвердили нову редакцію правопису, що є чинною до сьогодні. У ній Національна комісія з питань правопису відновила деякі особливості «скрипниківки».

Читайте також Новий правопис української мови: головні зміни та думки фахівців

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців та події, пов'язані з ними. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Крім того, в межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Про це детальніше читайте тут.