Чи можливо уявити нашу боротьбу без культури, — письменник Анатолій Дністровий

ІА Дивись.info відвідала Конгрес культури та подає головні тези з виступу Анатолія Дністрового.

На початку своєї промови письменник зазначає, що йому здаються дуже смішними думки —   мовляв в такий час викликів, лихоліття та боротьби — не час для культури. В такому разі він згадує знамениту фразу британського прем’єр-міністра Вінстон Черчилля: «А за що ж ми тоді воюємо?»:

«Ми можемо вже зараз, маючи понад 18 місяців нашої боротьби, поставити інше питання: «А чи можливо уявити нашу боротьбу без культури?». Якщо ми подивимося на 18 місяців діяльності цього великого середовища стратегії в культурі: менеджерів, митців, різних практиків, теоретиків — людей, які представляють на різних майданчиках світу те, що відбувається в Україні, то це просто безпрецедентний інформаційний вплив. Якщо говорити такою військовою термінологією, то це великий фронт боротьби та роботи, який має не припинятися».

За словами поета, війна Росії проти України, яка триває в Європі —  це, можливо, перша війна, коли засобами військово-технічними здійснюються також безпрецедентні маніпуляційні дії. Це не те телевізійна війна, яка була в Іраці, а ще складніше, бо  проводиться на багатьох рівнях:

«Треба чітко усвідомлювати та розуміти, що ми маємо великий ресурс для ведення цієї боротьби —  це наша культура».

Так, Анатолій Дністровий виділяє декілька основних питань, на що варто звернути увагу культурній сфері в Україні сьогодні та в майбутньому. 

Питання дерусифікації

Письменник говорить, що часто чиновники розуміють питання дерусифікації досить поверхнево - як заміну табличок і все. Як приклад, він наводить випадок у Києві. Там змінюють радянські прізвища на діячів українських так, щоб зберігалася перша буква та остання. Наприклад, вулицю Попудренка змінили на вулицю Полуботка. 

«Таке штукатурна, як на мене, дерусифікація — безглузда. Вона має певну навіть небезпеку. В чому ця небезпека полягає. Якщо дерусифікацію розуміти як процес деколонізації, який не завершений та триває, то в ньому брали участь всі наші попередники — навіть від Нечуя-Левицького чи Хвильовий зі своїми відомими памфлетами. Якщо під такою точкою зору мислити дерусифікацію — то це радикальна зміна та перезавантаження символічного поля. Відповідно цей процес не може бути без певного стратегування, візії, в якій поєднується минуле, теперішнє і з певною майбутньою проективною дією», — каже прозаїк.

Анатолій Дністровий підкреслює, що такі речі є принциповими для України, оскільки регіональна специфіка держави різниться іншим минулим. Якщо захід України, який мав досвід перебувати в складі Австро-Угорщини та менший досвід під «більшовицьким ігом», то тут буде своя особливість. Водночас є регіони, де це складніше робити. 

Наприклад, поет розповідає, як їздив минулого року в Ніжин з фотографом Славою Ратинським. Тоді фотограф помітив, що тут маркування, або радянське, або імперського періоду. Немає Ніжина часів Речі Посполитої, немає Ніжина часів Великого Князівства Литовського. Цих слідів не існує. Немає Ніжина часів власне навіть незалежної України. Йдеться про те, що є великий ресурс, але він не задіяний. Тому що немає стратегування елементарно історичним архівом, немає стратегування інформаційним полем. Тобто полем культури, тому виходять ось такі фасадно-штукатурні роботи. Десь вони можливо трішки кращі, а десь — гірші. 

За словами письменника, для цього регіону (який він називає простором Гетьманщини) має бути більше та інше стратегування в плані роботи з історичною пам’яттю. Наприклад, він пропонує промаркувати всі міста України, де були козацькі полки. 

Анатолій Дністровий наводить приклад яскравого стратегування, яке запропонував Харків. Там заснували фестиваль «П’ятий Харків». Така концепція взялася від Юрія Шевельова, який написав повість про це місто, де робить унікальний опис Харкова на рівні 5 різних епох. Перший — це в нього Харків слобід та ремісників. Другий — імперський Харків купців. Третій — це Харків вибуху української культури. Це Хвильовий, ВАПЛІТЕ, авангард, футуризм, конструктивізм. Після цього — це вже деградаційний Харків більшовицького панування. П’ятий Харків — це вже візія Шевельова у тому, що Харків має стати містом пробудженої енергії, свободи та відродження. Так, ці моделі поєднано минуле, теперішнє та майбутнє. 

«Ось про такий рівень деколонізації і дерусифікації, як мені здається, треба говорити, бо це стратегічна така галузь. Це побудова нової політики історичної та культурної пам’яті», — підкреслює Анатолій Дністровий.

Поет наголошує, що в межах цієї теми важливо розібратися з нашим радянським та імперським минулим:

«Українська культура в часи російського імперіалізму і більшовизму не є знак дорівнює культурі імперській більшовицького періоду. Бо якщо ми підемо таким хибним маршрутом, то це означає, що ми відмовимося від нашого авангарду, наприклад, чи нашого футуризму, і все це піде працювати в інформаційне поле ворожої держави. Це не можна допустити і тому дуже багато є цих точок болісних, де можемо розвіяти оці псевдозв’язки, якими маніпулюють досі в Росії, що це мовляв ми маємо єдину культуру».

Як діяти українській культурі на глобальному рівні 

Анатолій Дністровський каже, що сьогодні російське вторгнення в Україну супроводжується безпрецедентними інформаційно-психологічними засобами. З такої точки зору маємо розуміти, що перед нами є новий та безперервний виклик, що полягає в роботі ворожої пропаганди та ІПСО (інформаційно-психологічна операція):

«Інформаційна війна, це тоді коли не можна прорвати лінію фронту та закріпитися, підтягнути резерви та чекати на якусь іншу фазу війни. Це далеко не так, бо це безперервний та складний процес. І тут насправді немає оцих ситуативних перемог. Якщо подивимося, які великі ресурси витрачає ворожа держава на пропаганду та дезінформацію у цілому світі, то наслідки цього дуже сумні».

За словами поета, через контрольовані ЗМІ Росією цілі європейські уряди відправляються у відставку. Як приклад, він наводить уряд Драґі в Італії, який був знесений проросійськими ЗМІ чи уряд Бориса Джонсона у Великій Британії, що також був знесений виданням The Independent, яке контролюють росіяни та іншими масовими виданнями. Тобто в них йдуть великі ресурсні витрати на те, щоб розділяти єдність європейського політикуму так і згуртованість суспільства, постійно розхитуючи політичну сферу. 

«Тому сьогодні в середовищі стратегічних комунікацій України стоїть на порядку денному головне завдання — це на постійній основі створення своєрідного «інформаційного Рамштайну» . «Інформаційний Рамштайн» — це така метафора, яка полягає в тому, що голоси України - матриця через яку ми доносимо свою правду, боремося зі стереотипами ворожої пропаганди».

Крім того, письменник підкреслює, що в нас вже є досвід, як в культурної спільноти, яка продемонструвала взірець єдиної комунікації. На його думку, головний консенсус, який досягнутий українськими інтелектуалами, лідерами громадської думки, митцями полягає в тому, щоб не сідати з росіянами за один стіл переговорів. Не сідати тому що росіяни в той чи інший спосіб хочуть звести всі балачки про Україну до балачок про Росію, а саме — про нещасний російський народ, наскільки його там обдурили, що вони також жертви і т.д.

«Це просто також своєрідна завуальована велика інформаційна кампанія з боку представників і російської держави та її “кишенькових” митців. Також ця річ, на яку ведуть різні організатори в західних країнах якихось актуальних подіях: чи круглих столів, чи фестивалів. Їм часто потрібно всіх помирити»,

— каже Анатолій Дністровий.

Тут промовець каже, що іноземці часто не розуміють, як працює ця «велика російська культура». Натомість вона працює так. Директор російського Ермітажу Михаїл Пйотровський в інтерв’ю російській газеті в 2022 році сказав як класичний чекіст: «Будь-який російський культурний чи мистецький захід за кордоном, будь-яка виставка — це активні заходи, це потужний культурний наступ, якщо хочете спецоперація».

Так, Анатолій Дністровий наголошує, що дуже багато іноземних інтелектуалів не розуміють цього. Наприклад, відомий німецький філософ Юрґен Габермас, який ще на початку повномасштабної війни написав статтю про те, що українцям та росіянам треба миритися. В такому разі часто думки потрібно доносити саме суспільству та впливати на громадську думку інших країн. 

Не допускати спаду присутності України в світовому медійному просторі

Анатолій Дністровий зазначає, що зараз російська пропаганда нагнітає втому від війни в Україні, зокрема за кордоном. Вони постійно б’ють по популістичних темах: подорожчання продуктів харчування чи енергоносії і т.д. Тому важливо допускати спаду присутності України в світовому медійному просторі.

За словами письменника протидіяти цьому можна в різний спосіб, але найкраще представляти культуру України, її багатство, сучасні процеси в мистецтві тощо. Саме це може бути великим каналом новин, і Україна не буде покидати стрічку видань в різних країнах.

Крім того, він каже, що зараз також відбувається процес, коли переформатовується вся славістика. Тут є два моменти. Оскільки з одного боку, відроджується україністика як складова славістики. Другий момент — відбувається деконструкція русистики. А на цей процес також можуть впливати саме українські фахівці. 

Оцифрування всього українського архіву

Анатолій Дністровий вважає, що ще одним важливим питанням, яке має бути в стратегії формування культурної політики, є оцифрування всього українського архіву культурної спадщини. Оскільки це сприятиме кращому розумінню української історії та культури:

«Наприклад, як Московія вкрала назву Русь і багато європейців забули про те, що коли в Європі масово виходили карти, там була власна Русь та окремо — Московія. Пізніше відбулося привласнення назви. Тому тут багато роботи з архівами» 

Письменник вважає, що саме такі пункти є стратегічними пріоритетами, на які варто звернути увагу та розпочинати над ними роботу вже зараз.  

Читайте також У Львові запрацює тимчасововий культурний простір

Творчість 

Промовець підкреслює, що тепер також важливо, щоб в Україні створювали власний творчий контент, культурний продукт. А саме твори: романи, поезію, п’єси. Оскільки зараз, наприклад, вже говорять не тільки про культурну дипломатію, але й навіть про театральну дипломатію. Тому який це великий зріз — коли український театр їде в турне по Європі. Тоді вони тримають в тонусі інформаційне поле там певний період часу.

На завершення Анатолій Дністровий процитував слова чеського президента Вацлава Гавела, які політик написав у листі до Ґустава Гусака про чеський роман через 7 років після придушення празької весни:

«Якби за останні роки на прилавках книгарень не з’явилося жодного нового чеського роману, що відчутно розширив би наші рамки пізнання світу, це не мало б ніякого зовнішнього прояву: читачі через те не вийдуть на демонстрацію, та й, зрештою, завжди знайдеться що читати. Однак хто зможе визначити, що такий факт насправді означає для чеського суспільства? Хто знає, як ця прогалина відобразиться на духовному й моральному кліматі наступних років? Наскільки послабиться наша здатність «пізнавати себе»? Наскільки вплине така відсутність культурного самопізнання на тих, хто починає сьогодні чи почне завтра це робити?»

А український письменник додає: «Передусім, творімо, комунікуймо, борімося, тому що творчість — це можливість також, щоб не було нових білих плям у нашій історії».

Вас це може зацікавити Книжки про стартапи добра, Довбуша та проза шалених авторок: що почитати з новинок на дозвіллі

---

Нагадаємо, раніше ми розповідали, що 7 вересня в межах Конгресу Культури львівський художник та перформер Влодко Кауфман провів кураторську екскурсію проєктом «Український Зріз» UKRAINE! UNMUTED, який відкрили в холі головного корпусу Національного університету «Львівська Політехніка».

Крім того, на першому дні конгресу виступила правозахисниця, голова організації «Центр громадянських свобод»та лауреатка Нобелівської премії миру в 2022 році Олександра Матвійчук. Головні тези з її промови можна прочитати тут.