З'їзд інтелігенції: про собор руських вчених у Львові

А відбулося зібрання в цей день, 19 жовтня, 1848 року у Львові. Тож Дивись.info розповідає про тогочасні події більше.

З'їзд відбувся у Львові

Собор руських вчених – перший з'їзд руської (української) інтелігенції, що відбувся у Львові 19-26 жовтня 1848 року під час «Весни народів». 

Ініційоване поетом Миколою Устияновичем, проведення Собору було підтримане керівництвом Головної Руської Ради. Головними організаторами Собору виступила ліберальна руська інтелігенція, що прагнула послабити визначальний вплив на руську культуру верхівки греко-католицької церкви.

Одним із головних завдань з'їзду було вирішити гостре на той час мовне питання: обговорити стан тогочасної руської мови, сфери, в яких вона застосовувалась, та визначити подальший вектор та орієнтири для її розвитку. Окрім того, Собор прагнув сформувати програму розвитку руської культури загалом і налагодити співпрацю між руською інтелігенцією. На практиці це мало вилитись у реорганізацію Галицько-Руської Матиці у провідну світську культурну інституцію русинів Галичини.

Собор став першим масштабним культурним форумом у Львові. Для русинів він був однією з перших спроб заманіфестувати свою присутність в культурному житті міста. Водночас він став майданчиком для висловлення різних ідей та поглядів – на мову, історію, місце русинів у світі тощо – які побутували на той час в руському суспільстві.

Організація з'їзду

Ідея скликати з'їзд руської інтелігенції виникла ще в липні 1848 року і належала поету-священнику Миколі Устияновичу. В липні 1848 року він вперше звернувся з відповідною пропозицією до Головної Руської Ради – центральної репрезентативної інституції русинів в Галичині під час революції 1848 року, очолюваною верхівкою греко-католицької церкви.

Ще на початку 1830-х, навчаючись у Львові в греко-католицькій семінарії, Устиянович був активним прихильником Руської трійці і став одним з перших поетів в Галичині, що почали писати свої твори простою народною мовою. Через свої надто вільнодумні погляди молоді поети тоді зазнали певних дисциплінарних утисків від консервативного церковного керівництва. Як і більшість його «колег» молодості, на момент революції Устиянович перебував на церковній службі далеко поза Львовом – був парохом Славського в Карпатах. Попри це, в перші дні демонстрацій у Львові він підтримав революційні вимоги, складені польськими активістами, і навіть переклав текст їхньої петиції 18 березня руською мовою та надіслав його до Ставропігійського інституту, однак керівництво греко-католицької церкви тоді заблокувало його публікацію. 

Тож керівники церкви (та Головної Руської Ради заодно) загалом досить стримано і обережно ставилось до ідей та пропозицій від людей такої когорти. «Середъ глоты розличныхъ політичныхъ дѣлъ» вони спершу просто не звернули на неї уваги. 15 серпня Устиянович листом знову нагадав Раді про свою ідею. Пропозиція знайшла прихильність Івана Борисикевича, львівського адвоката, що був заступником голови Ради. Саме за його сприяння Рада погодилась і створила комітет для організації з'їзду, а сам Борисикевич став відтак його головним організатором. 1 вересня в «Зорі Галицькій, офіційному органі Ради, опублікували відозву від імені комітету з запрошенням прибути до Львова 19 жовтня на з'їзд. 

Крім Устияновича та Борисикевича, до організаційного комітету увійшли також два секретарі Ради – працівник Кредитного товариства у Львові Теодор Леонтович та священник Михайло Малиновський, а також редактор «Зорі Галицької» юрист Антін Павенцький, священик Іван Зарицький і декілька інших. Фактично, організацією з'їзду зайнялося ліберальне крило Головної Руської Ради, яке прагнуло послабити вплив на культурне життя русинів консервативної церковної верхівки. З'їзд інтелігенції міг би стати для цього непоганим майданчиком. 

До участі у з'їзді запрошувались усі освічені русини, без огляду на політичні погляди та навіть конфесію – це трохи суперечило політиці Ради, яка до своїх лав приймала лише галицьких греко-католиків. З компетенції з'їзду вилучили будь-які політичні питання. За задумкою організаторів, з'їзд мав стати загальнонародним/національним культурним форумом. Його головною метою оголошувалась потреба вирішити питання руської мови та письма, дати нагоду ученим зблизитися і почати спільну працю, а також утворити, аналогічно до інших слов'янських народів імперії, Галицько-Руську Матицю. 

Організація з такою назвою вже існувала у Львові з червня 1848 року, проте діяла під управлінням консисторії (керівний орган ГКЦ), а її діяльність обмежувалась підготовкою церковних книг. Організатори з'їзду натомість хотіли надати їй більш світського характеру – залучити світські елементи до керівництва – і, головне, розширити сферу її діяльності. Матиця мала стати центральною культурною інституцією галицьких русинів, мала би опікуватись народною освітою, розвитком науки і літератури.

Іншою стороною, що також була не надто задоволеною підготовкою до з'їзду і навіть намагалась їй протидіяти, були поляки. Учасники польського руху бачили Львів столицею своєї національної провінції, автономії для якої вони добивались від імперії. Будь-який масовий захід, організований «конкурентами» з руського табору, потенційно підважував виключно польський характер міста і краю. Це розуміли і самі русини, тому з'їзд, попри все, отримував ще й демонстративну політичну місію – і викликав відповідну реакцію.

Віце-президент губернаторства граф Аґенор Ґолуховський (Agenor Gołuchowski) застерігав у листі Михайла Куземського, одного з лідерів Головної Руської Ради, аби той не відкривав з'їзду, бо його розжене національна гвардія. Парадокс полягав у тому, що консерватист, представник уряду, якого польські радикали вважали «колаборантом», погрожував іншому консерватисту, лояльному до уряду, діями гвардії, що в значній частині складалась з тих же польських радикалів. Опір руському з'їзду поєднав інтереси двох протилежних польських таборів – реальна чи уявна загроза національній справі переважувала внутрішні політичні поділи. 

Організатори з'їзду у відповідь обурились, чи гвардія тепер є джерелом влади в провінції, і вислали депутацію до військового коменданта міста генерала Вільгельма Гаммерштайна (Wilhelm Hammerstein) – той гарантував з'їзду безпеку.

Перебіг події

Перше засідання

Перше засідання Собору руських учених відкрилось в четвер 19 жовтня в музейній залі греко-католицької семінарії між вулицями Широкою та Сикстуською (нині – Коперника та Дорошенка). В цій же будівлі вже протягом останніх пів року засідала Головна Руська Рада, тут відбувались і усі наради з'їзду протягом наступних днів. Тут же, ймовірно, розмістилися на час проведення з'їзду ті його учасники, що прибули з провінції.

На з'їзд прибули понад 110 учасників з усього краю. Більшість були священиками, серед світських осіб переважали члени Ставропігії (львів'яни) та вчителі початкових і середніх шкіл (як зі Львова, так і з провінції). 

За спогадами учасника Василя Ільницького – на той час пароха села під Коломиєю, а згодом першого директора руської гімназії у Львові – посередині зали засідань стояв символічний трон імператора, оздоблений вінком, по боках висіли портрети кількох руських князів, а сама зала була прикрашена синьо-жовтими прапорами та кокардами. 

Відкрив з'їзд фактичний голова Головної Руської Ради крилошанин (член консисторії) Михайло Куземський. Він привітав учасників з'їзду, зробив невеликий історичний екскурс, згадавши про давню « славу народа руско-галицкого» часів Ярослава і Данила (апелюючи, мабуть, до висячих в залі портретів), довгі роки утисків та гонінь, коли "запановала чужина", а руську мову витіснили під селянську стріху, і врешті закликав скористатися можливостями, що їх надало «слово Єго Величества», дарувавши рівні права всім австрійським народам.

Після того отець Іван Жуковський зачитав та роз'яснив присутнім програму з'їзду. Далі з натхненною промовою виступив ініціатор з'їзду Микола Устиянович. Головну увагу він присвятив руській мові, оспівував її красу та багатство. Під кінець отець Лев Трещаковський, парох села Рудно піді Львовом, закликав учасників звернути увагу, крім культури, і на господарські потреби народу.
Десь в цей час голову засідання попередили, що кінні загони національної гвардії «випроваджують свої коні», але переживати, мовляв, не було чого, адже «генеральна команда зарядила відповідні протиспособи».

Секції

На другий день з'їзду учасники поділилися на вісім тематичних секцій, в рамках яких працювали наступні кілька днів: богослов'я, права, філософії і природничих наук, господарства, шкільництва, історії і географії, руської мови і літератури та слов'янської літератури. Засідання кожної секції відбувалися в різний час – так щоб учасники при бажанні могли взяти участь в різних секціях. 
Діяльність більшості тих секцій звелася до мовного питання: чи то функціонування руської мови в одних сферах загалом – богослов'я, науки та права, чи то збільшення публікацій цією мовою в інших – освіти, господарства та історії. 

Наприклад, секція богослов'я постановила, що усі богословські предмети в семінарії та університеті з початком нового навчального року повинні викладатись руською мовою. Також вона вирішила видати новий молитовник для світських осіб, де більшість молитов, крім кількох основних, як «Отче наш» чи «Вірую», мають бути перекладені народною мовою. 

Аналогічно секція «любомудрія та наук природи» визначила, що філософія та природничі науки також мають відтепер викладатися руською мовою. Секція права зайнялась перекладом законодавства на руську мову. Її два очільники – Юліан Лаврівський, судовий службовець з Самбора, а згодом відомий політик, та Іван Константинович, працівник управління поліції у Львові – на той час також входили до складу спеціальної міністерської комісії з перекладу законів на місцеві мови: Лаврівський перекладав цивільний, а Константинович – карний кодекси. 

Секція історії та географії закликала усіх шанувальників минулого збирати давні руські пам'ятки, літописи та документи, а також прийняла пропозицію Михайла Куземського якнайшвидше видати короткий підручник з історії Русі для шкіл. За однією з рекомендацій, виклад історії мав починатися із «Малорусі». 

Найчисельнішою була секція шкільництва, в якій зібралось 38 учасників і обговорювали організацію освіти, програму і методи навчання дітей. Її учасники однозначно вирішили, що навчання дітей має відбуватися народною мовою, і постановили видати нею для шкіл буквар, граматику, читанку, катехізис, євангеліє і біблійні повісті, рахунки, коротку економію і громадянське право. 

В той же час секція слов'янської літератури, аби удоступнити населенню знання давніх руських літературних пам'яток, постановила видати також граматику і словник церковно-слов'янської мови та невелику читанку нею.

Найважливішою стала об'єднана секція руської мови та літератури (спершу за планом мові та літературі мали бути присвячені дві окремі секції), яка мала вирішити головне питання з'їзду. Вона єдина засідала щодня протягом усіх днів роботи секцій, а наради на ній тривали найдовше. 

Тон дискусіям задав реферат Івана Жуковського, пароха церкви Петра і Павла на Личакові, одного з претендентів на очільника кафедри руської мови в університеті. Він підтримав народну мову та фонетичне письмо, хоча приділив увагу і етимології, і врешті закликав адаптувати орфографію руської мови до того діалекту, що найкраще би надавався на підґрунтя для літературної мови. 

Прихильники народної лексики та фонетичного письма загалом були в більшості, однак опозиція прибічників церковної мови та етимології була досить сильною. Одні, як Рудольф Мох, відстоювали радикальну реформу правопису, пропонуючи не лише усунути непотрібні літери ы та ъ, а навіть писати закінчення дієслів відповідно до простонародної вимови («був» замість «былъ»). Інші, як Йосиф Левицький, викладач семінарії в Перемишлі та автор першої «Граматики руської мови», натомість всіляко захищали етимологію як міст до розуміння давніх руських писань. 

Дискусії між «йорофілами» та «йороборцями» (як називали прихильників та противників етимології від літери "ъ" - "єр" або "йор", що стала символом правописних баталій) в результаті закінчились певним компромісом: більшість проголосувала за народну основу літературної мови та фонетичний правопис, однак прихильникам «церковщини» та етимології дозволялось публікуватись, особливо наукові та богословські твори, по-своєму.

Наступні засідання

Після закінчення роботи по секціях учасники з'їзду відбули ще три загальні засідання, на яких заслуховували різні виступи. 

На першому з тих засідань, 24 жовтня, виступив Яків Головацький з лекцією «про південно-руську мову та її діалекти» (згодом вийшла окремою працею). В цей же день зачитали листа від Руського Собору з проханням повідомити цілі та напрямки діяльності з'їзду, аби представники Собору могли до нього долучитись. На це прохання вирішили відповісти, що наміром русинів є утримати свої народні права та розбудувати освіту. 

На засіданні в передостанній день, 25 жовтня, було створене «Общество  просвѣщенія  народного», що фактично мало стати керуючим органом Галицько-Руської Матиці. 

В останній день заслухали ще декілька виступів. Насамкінець коротко підбив підсумки з'їзду Михайло Куземський. З прощальною, такою ж натхненною промовою виступив Микола Устиянович – благословив учасників на тяжку і сумлінну працю і направив їм своє «стоголосное, громкое, едынозвучное, святоруское Многая лѣта!». Після цього з'їзд закрили.

Наслідки

Крім відображення різних позицій, з'їзд учених показав ще декілька важливих тенденцій. 
Перш за все, з'їзд став першою спробою ширшої інституціоналізації громадського життя русинів. Власне, створення  провідної культурної інституції і було однією з підстав скликання з'їзду. Крім новоствореної (чи переформатованої) Матиці, на відповідних секціях розглядали пропозиції створити руське історичне та господарське товариства. 
Перші спроби виявили головні недоліки цього процесу серед русинів.  Майже половина членів створеного на з'їзді "Товариства народної просвіти" навіть не записалися до складу Матиці, якою мали би керувати. Відтак Матиця, яка мала стати головним практичним результатом з'їзду, після поразки революції та загального спаду активності в населення так і не стала тією провідною культурною інституцією, якою її задумували ініціатори. 
В 1850 році русини провели ще один з'їзд інтелігенції – так званий другий "собор руських вчених", він тривав лише три дні і зібрав значно менше учасників. На ньому також обговорювали проблеми культури та доручили розробити новий статут Матиці. З'їзди інтелігенції фактично перетворювались у загальні збори Матиці, хоча у них брали участь і люди, що не мали стосунку до організації. 
Утім, другий "собор" став останнім – наступні загальні збори Матиці відбулись аж у 1864 році, після відновлення конституції, проходили за схожою схемою, що й перші два, проте назви "собор вчених" до них не вживалось. 

Проведення з'їзду стало також однією з перших спроб секуляризувати руське культурне життя – обмежити визначальний вплив на нього консервативної церковної верхівки. 

Частково цей процес почався раніше. Так, керівництво церкви та Ради ще до з'їзду через вплив ліберальної інтелігенції підтримало кандидатуру Головацького на очільника університетської кафедри, хоча початково висувало свого претендента. Та саме на з'їзді Головацький отримав масову підтримку від учасників, чим утвердився як єдиний кандидат від руського табору. 

Також, переформатована Матиця, на відміну від свого попереднього «клерикального» варіанту, отримала в керівні органи активних світських осіб. Головою організації залишився крилошанин Михайло Куземський, утім заступниками стали два юристи – організатор з'їзду Іван Борисикевич та Юліан Лаврівський. Відтепер ці особи вперше отримували рівнозначний з вищим духовенством вплив на розвиток руської культури, організацію освіти тощо. 

Василь Ільницький згадував, що консисторія, погодившись на проведення з'їзду, хотіла зробити його «інструментом реакції проти революційних прагнень поляків», та на ділі з'їзд перетворився на подіум для руських лібералів – усі промови «дихали свободою та патріотизмом». В одній з таких промов, до прикладу, вже згаданий Йосиф Левицький гостро критикував керівництво церкви за те, що в минулі роки воно переслідувало патріотичну молодь за її літературну діяльність та прагнення розвинути народну мову і саме не видало жодної директиви до місцевих священиків руською мовою, лише чужими. Священик, викладач семінарії критикував представників церковної верхівки в їх же присутності на заході, що проходив під їх покровительством.