Декомунізація Львова: про дисидента Левка Лук’яненка, на честь якого назвали вулицю

ІА Дивись.info започаткувала проєкт «Декомунізація Львова», аби розповідати містянам про видатних українців, на честь яких перейменували вулиці, що колись носили радянські назви.

Сьогодні оповідаємо про Левка Лук’яненка ‒ політичного та громадського діяча, депутата, дисидента, автора «Акту проголошення незалежності України» та одного зі засновників Української Гельсінської групи (УГГ).

У дитинстві пережив Голодомор, а згодом – Другу світову

24 серпня 1928 року в селищі Хрипівка Чернігівського району в сім’ї Лук’яненків народився перший син. Його назвали Левком. Усього його батьки, Наталія та Грицько, виховували чотирьох дітей.

Дитинство Левка припало на важкі для України часи. У 1932-1933 роках родина стикнулася з голодом. Однак батькові вдалося заховати картоплю в ямі. Під час пошуків її не помітили, тому сім’я мала їжу на деякий час.

Після Голодомору у 1944 році Левка мобілізували до радянської армії. Там він служив до 1953 року. Після цього Лук’яненко вступив до Московського університету на юридичний факультет. Також став членом комсомолу та комуністичної партії. Проте згодом обрав зовсім інший шлях в житті – став учасником підпільного руху.

Діяльність та засудження у Львові

У 1958 році Левко Лук’яненко переїхав на Львівщину. Сюди його спрямувала комуністична партія, в Радехівський район, а через рік – Глинянський. Тут він створив Українську Робітничо-Селянську Спілку. Вона була першою підпільною організацією в повоєнний період. Її програма передбачала ненасильницьку боротьбу за національні, культурні, економічні права українців, а також – самостійність України та її конституційне відокремлення від СРСР.

Перша зустріч організації, де відбулося обговорення програми, сталася у Львові 7 листопада 1960 року. Серед представників Робітничо-Селянської спілки були також Олександр Лібович, Іван Кандиба, Степан Вірун.

Вже 21 січня 1961 року представників організації заарештували. А у травні Левка Лук’яненка засудили до розстрілу за те, що «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Однак згодом вирок суду замінили на 15 років ув’язнення. Його відправили спочатку до Моравії АРСР, потім – до Владимирського централу, згодом він знову відбував покарання в моравських таборах.

Під час ув’язнення Левко Лук’яненко разом з іншими українськими політичними в’язнями організовував страйки, де вони вимагали дотримання своїх прав. Через це п’ятсот ув’язнених перевели в Пермські табори, а в 1974 році Лук’яненка знову засудили та відправили до Владимирської в’язниці.

Читайте також Ірина Калинець: письменниця та дисидентка, на честь якої назвали вулицю у Львові

Учасник Української Гельсінської групи та друге ув’язнення

У 1976 році Лук’яненко вийшов з таборів. У цьому ж році 9 листопада на пресконференції перед іноземними ЗМІ в Москві Микола Руденко оголосив про створення Української громадської групи, яка сприяла виконанню Гельсінських угод (УГГ) та очолив її. До організації увійшов і Левко Лук’яненко.

За участь в УГГ Левка знову засуджують у 1978 році. Цього разу він отримав 10 років позбавлення волі та 5 років заслання в моравські табори суворого режиму. В цей час він продовжував свою громадську діяльність та збирав інформацію серед політичних в’язнів про порушення їхніх прав та передавав представникам ЗМІ.

У 1988 році Левка Лук’яненка звільнили з ув’язнення. Того ж року його обрали головою Української Гельсінської Спілки. Однак громадський діяч повернувся в Україну на початку 1989 року. Через рік він став головою Української Республіканської партії та депутатом Верховної Ради.

Читайте також Як 9 листопада 1976 року створили Українську Гельсінську групу

Автор «Акту проголошення незалежності України»

24 серпня 1991 року сталося проголошення Незалежності України. В одному з інтерв’ю ІА Дивись.info Левко Лук’яненко так згадував про ці події:

«Навколо Верховної Ради, у парку були тисячі людей. Вони також чекали того рішення. А ми підхопилися, почали один одного обіймати. Мене вітали, я їх вітав. Це було таке піднесення, таке щастя, така радість, що більшого в житті я не знав. І тоді я подумав: «Боже, навіть якщо я б більше нічого в житті взагалі не зробив для України, то задля оцього варто було жити».

Саме Левко Лук’яненко став автором «Акту проголошення незалежності України». Документ політик написав на сторінках звичайного зошита перед сесією Верховної Ради 23 серпня.

«Це було пів на одинадцяту. Збори дали нам півтори години і о 12-ій ми мали представити проект документа. Коли ми прийшли, я дістав із своєї течки звичайний шкільний зошит, з якого виривав листочки, щоб посилати комусь записки або щось. А потім кажу до Сандуляка: «Який документ ми маємо робити? Що ми маємо охопити і як це сформулювати?» Кажу, що мовляв комуністи розгублені, бо відчувають свою вину, а пройде трохи часу, страх у них мине і вони тоді будуть душити нас», – розповідав Левко Лук’яненко ІА Дивись.info.

Читайте також Левко Лук’яненко розповів, чому Акт проголошення Незалежності зачитував Яворівський

У 1991 році Левко балотувався в посаду Президента України. Тоді за кількістю голосів він посів третє місце. Через рік став Повноважним послом України в Канаді.

У 1994 році Левка Лук’яненка обрали головою Асоціації дослідників Голодоморів в Україні. У 1998-1999 роках став членом блоку «Національний фронт». У 1988 році також став головою Української Гельсінської Спілки. Крім того, він брав участь в подіях Помаранчевої Революції та Революції Гідності. У 2006 році заснував Українську республіканську партію Лук’яненка. Також був народним депутатом України п’ятого скликання від «Блоку Юлії Тимошенко».

У 2017 році дисидента висунули на здобуття Нобелівської премії Миру. Однак отримати її не вдалося через смерть. 7 липня 2018 року Левка Лук’яненка не стало. Його поховали на Байковому кладовищі в Києві.

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.