Політичний діяч часів УНР: хто такий Андрій Яковлів

В цей день, 11 грудня 1872 року він народився. Дивись.інфо розповідає його історію.

Був активним українським інтелігентом

Народився Андрій Іванович Яковлів 11 грудня 1872 року в Чигирині Київської губернії (стародавня гетьманська столиця, нині районний центр Черкаської області). Там же закінчив початкову школу й училище. У 1894 році пройшов духовну семінарію та вчителював на Черкащині.

Пропрацювавши чотири роки в школах, вступив до Дерптського університету (нині Тартуський університет, Естонія) на юридичний факультет. Навчання давалося легко, тому й випускні іспити склав із відзнакою.

По закінченню навчання Андрія запросили на роботу до Київської судової палати, де він невдовзі став адвокатом. Окрім того, працював у редакції популярної в ті часи газети “Рада”, викладав право в комерційній школі, був помічником юрисконсульта. Тоді з’явилися дві його наукові статті – “Намісники, державці і старости господарського замку Черкаського у XV-XVI столітті” та “З історії регістрації українських козаків”.

Початок Української національно-демократичної революції навесні 1917 року активізував діяльність української інтелігенції. Яковлів створив Товариство українських адвокатів у Києві та долучився до заснування Українського правничого товариства. Крім того, став членом Української Центральної Ради, згодом очоливши її канцелярію. А ще читав лекції з державного бюджету в новоствореному Українському народному університеті, що діяв у авдиторіях університету Святого Володимира (червоний корпус). У квітні 1918-го Андрія призначили послом України в Австро-Угорщині.

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року та приходу до влади в Україні Павла Скоропадського, Яковліва відкликали до Києва. До Відня послом відправили В’ячеслава Липинського. А Яковлів дістав нове призначення – директора департаменту чужоземних зносин Міністерства закордонних справ Української Держави. Керівником МЗС того часу був видатний український історик Дмитро Дорошенко.

Та вже в грудні 1918 року Гетьманат було повалено. До влади прийшла Директорія УНР, і Яковліва відправили послом до Нідерландів і Бельгії. Він отримав завдання укласти фінансово-економічний договір між Амстердамським банком і Українською Народною Республікою. А також домогтися приєднання Українського товариства Ліги Націй до складу всесвітньої Ліги Націй – попередниці ООН. Українські інтереси в Нідерландах і Бельгії він захищав аж до ліквідації місії УНР у цих країнах 1923 року.

Переїхав до Праги

У 1923-му Яковлів переїхав до Праги – тодішнього осередку життя української політичної еміграції. Там він став доцентом Українського вільного університету, а за п’ять років – професором цього освітнього закладу. Понад 10 років він був очільником катедри цивільного права, двічі обирався ректором університету. Водночас професорував в Українській господарській академії в Подєбрадах.

Проживаючи в Празі, Яковлів поринув у громадське життя. У 1926-му став членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Заснував Український академічний комітет при Міжнародній комісії для інтелектуальної співпраці при Лізі Націй у Женеві (1930-1931). А також був головою і постійним представником Українського товариства Ліги Націй. Андрій став одним із фундаторів Музею визвольної боротьби України та членом Історично-філософічного товариства у Празі.

До 1930-х років Яковлів активно підтримував зв’язки з Україною. Листувався з друзями, друкував статті. Але, коли на теренах нашої держави почали вирувати сталінські репресії та Голодомор, зв’язки втратилися.

У період Другої світової війни Андрій налагодив контакти з професором Гьорлітцом (директор Інституту досліджень Магдебурзького права). Велися перемовини про видання збірка документів з історії Магдебурзького права у містах України. У Києві, Наталя Полонська-Василенко, директорка Архіву давніх актів, відібрала понад 45 грамот того періоду, які мали ввійти до збірки. Окрім Наталі, долучилися ще кілька працівників, які збирали документи. Зрештою книгу впорядкували й відправили в Магдебург. На превеликий жаль, доля цього зібрання не відома. У музеї збереглися лише чернетки та листи цього фундаментального опусу.

Досліджував українське право

Окрім збірки, правознавець створив низку визначних праць. Найґрунтовнішою стала монографія “Німецьке право на Україні і його вплив на українське право з XVI до XIX століття”. Труд був виданий німецькою в 1942-му.

Навесні 1945-го Андрій виїхав до Західної Німеччини, звідти – до Бельгії, не полишаючи дослідження українського права. Та вже 1952 року, як і багато інших українських інтелектуалів у повоєнний час, був змушений перебратися за океан, до США. У Нью-Йорку написав книгу “Договір гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 року”, публікував доповіді.

Помер Андрій Яковлів 14 травня 1955 року в Нью-Йорку, похований на цвинтарі Святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Архів видатного вченого та дипломата виявився розпорошеним між Києвом, Прагою і Нью-Йорком.

Особистий архів перейшов у спадщину до доньки Галини. Та по смерті батька вона збожеволіла й спалила унікальні папери та цінні спогади Яковліва.