Сьогодні японці тільки розпочинають відкривати для себе Україну, – дослідниця української громади в Японії

Юлія Дзябко під час викладання в Японії. Фото: надане Юлією Дзябко

Японія та Україна щораз активніше розвивають свої політичні, економічні та культурні відносини. Зокрема, східноазійська країна станом на листопад 2023 року прийняла більше 2600 українців. Так, частка новоприбулих громадян України перевищила кількість тих, які там проживали до лютого 2022 року.

Про українсько-японські зв’язки ІА Дивись.info поспілкувалася з Юлією Дзябкомолодшою доценткою Ібарацького християнського університету (місто Хітачі), членкинею Асоціації україністів Японії та дослідницею української громади Японії.

Вона розповіла про власний досвід інтеграції в японське суспільство, особливості японської мови, подібність та відмінність японської та української культур, свою наукову та викладацьку діяльність, а також як російська пропаганда мала вплив на сприйняття японцями України й не тільки.

Юлія Дзябко. Фото, надане ІА Дивись.info співрозмовницею

- Розкажіть трохи про себе: де народилися та навчалися. Чому вирішили вивчати японську мову та як потрапили в Японію?

Я народилася, зростала і навчалася у Львові. Моєю alma mater є Львівський національний університет імені Івана Франка, де я спершу отримала ступінь магістра японської філології. Згодом – ступінь кандидата філологічних наук. Моя дисертація була присвячена питанням японсько-українського зіставного мовознавства.

Чому японська? Тому що, коли я обирала майбутній фах (а це був початок 2000-х років), була невелика кількість спеціалістів у сфері японської. Японістика в Україні тільки зароджувалася. Це був свого роду виклик – обрати одну з найскладніших мов у світі. Інтерес був насамперед до мови як механізму пізнання культури та способу мислення.

До остаточного переїзду в Японію, який відбувся у 2015 році, я пройшла кілька стажувань у японських університетах. Навчання в Японії допомогло осягнути не лише мову, але й соціальні і культурні аспекти, котрі не часто відповідали тезам підручників чи книг, за якими я вчилася.

 Після того, коли отримала ступінь кандидата наук, вирішила спробувати свої сили в японській академічній сфері. Це був для мене ще один виклик. Тоді я подала декілька резюме в японські університети і так опинилася в Ібарацькому християнському університеті, де працюю останні 7 років.

- Чи важко було інтегруватися в японське суспільство? Що Вас найбільше здивувало в Японії та було незвичним, коли тут розпочали жити?

Коли я почала тут жити, я вже була вже достатньо «японізованою», оскільки за плечима був досвід короткотривалого проживання в Японії і до певної міри я знала, чого очікувати, коли прийняла рішення працювати в цій країні. Довгий шлях до пізнання японської культури допоміг відносно легко інтегруватися.

Водночас незвичною у багато чому Японія видалася мені в 2006 році, коли я вперше приїхала сюди на програму вивчення японської мови. Тоді безумовно було багато всього вражаючого. Звичайно, я мала попередні знання про японську культуру і суспільство. Однак безпосереднє знайомство з країною викликало неоднозначні емоції.

Фото ілюстративне: сanva

Тоді я вилітала на навчання до Японії зі львівського аеропорту, будівля якого є сьогодні вже музейною, а прилітала у новітньо-технологічний японський аеропорт у місті Наґоя з розвинутою транспортною інфраструктурою. На той час українська транспортна інфраструктура значно відрізнялася від японської. Думаю, що саме транспортна логістика японських мегаполісів сьогодні незмінно продовжує дивувати багатьох українців.

Щодо інших речей, які одразу впали у вічі: чистота, ввічливість, чудовий сервіс і впорядкованість у всьому. Японія відома своєю «любов’ю» до правил: від вміння японців спокійно чекати на свою чергу, де ніхто не поспішає та не рветься вперед, до чіткого дотримання правил у всіх інституціях

Саме це забезпечує суспільний баланс, який інколи гіперболізовано називають «японським дзеном». Цей принцип строгого дотримання правил часто не зрозумілий українцям, адже ми не завжди такі впорядковані. І це, власне, й мене вражало.

З іншого боку, Японія видавалася ідеальною ззовні, але водночас незрозумілою зсередини. Думаю, що багато хто з українців погодиться, що Японія – це культура прочитання поміж рядків і вміння дотримуватися дистанції в особистому спілкуванні. Японська культура – це про недосказаність, певну загадковість та культуру натяків. Зміст слів не завжди можна перекласти дослівно, деякі фрази мають прихований сенс, тому їх потрібно просто знати зсередини. Тому українська «прямолійність» тут не працює. Спершу складалося відчуття, що тобі потрібно увесь час розгадувати – «що насправді думають японці?». Але в цьому і є родзинка японської культури. Це може відштовхнути, а може й захопити. Мені теж було потрібно багато років, щоб розібратися в тому, що японці насправді мають на увазі.

На відміну від країн Західного світу, безумовно, інтеграція у японське суспільство потребує більше часу і не завжди є успішною серед українців. Зі свого досвіду, і з результатів свого дослідження української громади в Японії, можу сказати, що тим, хто, як і я, свого часу, їдуть до Японії вивчати японську, добре знайомі з основними аспектами цієї культури, відносно досить комфортно тут. Водночас ті, хто не мають попередніх знань про Японію і не ставлять собі за мету вивчати мову, часто відчувають себе чужими. Моя ж інтеграція не була такою болючою, бо коли ти пізнаєш мову та культуру продовж багатьох років, то ця культура вже стає не просто частиною твого соціального життя, але до певної міри й частиною тебе самого.

Сьогодні я займаюся дослідженням інтеграції вимушених українських мігрантів, котрі евакуювалися до Японії після 24 лютого 2022 року. Тому можу сказати, що попри комфорт та високого рівня підтримку японського суспільства, небагато українців бачать своє майбутнє тут саме через складність сприйняття японських особливостей мови, культури та способу життя.

- Ви викладаєте в японському університеті – Ібарацькому християнському університеті. Розкажіть детальніше про свою педагогічну та наукову діяльність.

Я викладаю на кафедрі англійської мови і основним моїм викладацьким завданням є підготувати спеціалістів саме у цій сфері. Щодо наукової діяльності, то займаюся дослідженням взаємозв’язку мови та ідентичності національних меншин Японії. Власне, я досліджую, як іноземці інтегруються в японське суспільство, зокрема, як їхня ідентичність змінюється під впливом японської культури.

У межах своїх наукових розвідок, починаючи з 2019 року, я також досліджую особливості ідентичності місцевої української громади, яка на той час була досить нечисленною – менше 2 тисяч людей. Результати мого дослідження лягли в основу книги «Україна, про яку не знає Японія: ідентичність крізь призму історії», котра вийшла друком в Японії в листопаді 2023 року. У цій книзі, опираючись на досвід 47 респондентів, я намагаюся відповісти на запитання: «Що таке українська ідентичність?». Зокрема, розкриваю ідентичність українців крізь чинники мови, релігії та російсько-української війни.

Книги та дослідження Юлії Дзябко. Фото: з фейсбуку

- Чи є кафедри або спеціальні курси викладання української мови та культури в японських університетах?

Щодо викладання української мови та культури японцям, то, варто зазначити, що в Японії, на жаль, до сих пір немає кафедри української мови, яка б готувала фахівців-україністів. Водночас є безліч кафедр російської. Також є кафедри слов’яністичних студій, де в основному вивчають русистику. Українську мову як факультативну дисципліну вивчають лише в кількох японських університетах. Тому тут стоїть завдання на майбутнє: щоб Японія відкрила українську кафедру, де будуть готувати спеціалістів, котрі будуть знатися на питаннях України крізь призму України, а не Росії, як це було впродовж останніх десятиліть.

Зі свого боку мені вдалося започаткувати відриті курси спершу з української історії, а цього року й мови для усіх охочих при університеті, де я викладаю. Це є курси, які я проводжу двічі на рік.

- Ви розповіли, що маєте певний досвід викладання української історії та культури японцям. За Вашими спостереженнями: що їх дивує в українській культурі, а що –  імпонує?

Серед слухачів моїх курсів є переважно люди середнього та старшого віку. Це вже свідомі японці, які здобували свої знання за часів, коли Україна була частиною Радянського Союзу або ж тільки стала незалежною. Відповідно їхній образ України сформувався як частина не лише російської території, але й культури.

Зі свого досвіду можу сказати, що японців дивує складність нашої історії та вражає її трагічність. Зокрема, той факт, що Україна була частиною Росії не за власним бажанням, також про те, як відбувалися утиски української культури

Це їх дивує, бо перекреслює те, що вони знали про Україну до цього. Їхні знання були не чисельні, але – абсолютно проросійські. Починаючи з того, що борщ – це російська страва, а Київ – «мати городов руских», тобто – як російських.

Водночас нове пізнання нашої історії дозволяє їм зрозуміти, чому ми не припиняємо сьогодні опір. Цей феномен нашого протистояння та історія України як історія опору –  їм досить імпонує. Хоча Японія має абсолютно іншу історію, бо була імперіалістичною країною. Зі свого досвіду можу сказати, що багато японців зі захопленням ставляться до того, що українське суспільство не боїться протистояти.

Водночас є і ті японці, які читають новини про українські втрати, кількість загиблих тощо без намагання розібратися в причинах цієї війни. Для них, опираючись насамперед на історичний досвід Японії, більш раціональним видається припинити опір. Наприклад, у 2022 році деякі японці ставили й питання: «Чому ми не намагаємося знайти якийсь компроміс в цій ситуації?». Але це, по-перше, свідчить про те, що вони не знають трагізму української історії у період панування Росії на нашій території, а по-друге, переносять досвід поразки Японії в Другій світовій війні на українські реалії. Відтак це впливає на тлумачення миру як необхідність компромісу. Таких людей потрібно переконувати, що мир для України, це, насамперед, перемога на полі бою.

- Якою є ситуація з перекладами української літератури на японську: як розвивається загалом ця галузь?

Як я вже зазначила, до 2022 року Україна була зовсім незнайомою японцям, а літератури, присвяченій Україні, є не так багато. Станом на сьогодні здійснено частковий переклад «Кобзаря» Тараса Шевченка, кількох творів Лесі України, Григорія Сковороди. Є переклади окремих віршів сучасних поетів, наприклад Ліни Костенко.

Варто зауважити, що питання перекладу української літератури є одним з найважчих, адже потребує залучення японців-україністів, кількість яких, на жаль, в Японії є невеликою. Українська література тільки розпочинає зацікавлювати японських науковців. По-трохи з’являються аналітичні праці про творчість деяких письменників, зокрема Франка, Забужко, Андруховича, Жадана тощо.

Переклад на японську «Камінний господар» Лесі Українки. Фото: Посольство України в Японії

Серед помітних позитивних змін – з’являються книги, присвячені російсько-українській війні, про яку пишуть політологи, історики та спеціалісти у військовій сфері, книги-щоденники очевидців війни. Також з’являються праці на зразок моєї, метою яких є пояснити окремі факти з історії України (наприклад, національно-визвольний рух, Голодомор, русифікація, лінгвоцид), які допомагають зрозуміти ідентичність українців.

З’явилися також книги, які описують історію українсько-японські відносин, нові підручники з вивчення української мови. Тому позитивні зрушення, безумовно, є. Водночас повторюся, сьогодні японці тільки розпочинають відкривати для себе Україну

- Якщо порівняти японську та українську культури: що в них подібного, а що – відмінного?

Це питання доволі складне. Тому що я завжди говорю, що японська та українські культури  – вкрай різні. Однак і тут можна помітити якісь схожі речі. З подібного, за моїми спостереженнями, є згуртованість, демократичні цінності, любов до справедливості.  Щодо згуртованості, японці загалом є представниками культури колективізму та групового мислення. Своєю чергою, українці, не зважаючи на власний індивідуалізм, мають здатність до групування в певних питаннях та обставинах. Згуртованість українців під час російського вторгнення є яскравим доказом цього. Також, як на мене, спільною рисою є любов до справедливості.

Про відмінне можна багато що розповідати. Насамперед, зважаючи на особливості менталітету, я б виокремила такі аспекти, як-от: стриманість, дотримання чіткого виконання правил у всьому та планування заздалегідь. Наприклад, строге дотримання часу – це дуже про японців. Про те, що і яким буде завтра, вони думають набагато швидше, ніж ми.

- Міжнародні зв’язки Японії та України – як вони розвиваються тепер? Чи приймала Японія українських біженців після повномасштабного вторгнення РФ в Україну? Загалом, чи численна українська громада в Японії?

Історично Японія неохоче приймає мігрантів з інших країн та, незважаючи на офіційну політику інтернаціоналізації та мультикультуралізму, намагається захистити свої кордони від неконтрольованого потоку іммігрантів.

З початком нового етапу російсько-української війни Японія, яка першою в Азії відкрито засудила військове вторгнення Росії до України та порушення територіальної цілісності й суверенітету України, відкрила двері для українських вимушених мігрантів, що спричинило безпрецедентні зміни в міграційні політиці. Засади японської міграційної політики досі не передбачали програм тимчасового захисту для вимушених мігрантів і до 2022 року японський уряд не робив виключень для шукачів тимчасового притулку з інших країн, зокрема Афганістану, М’янми, Сирії, де тривають збройні конфлікти. До слова, у 2021 році Японія затвердила статус біженця лише 1% заявників.

Втім, у березні 2022 року прем’єр-міністр Японії Фуміо Кішіда оголосив, що на знак солідарності з українським народом країна прийме тих українських громадян, котрі шукають притулку за кордоном. Як наслідок – Японія станом на листопад 2023 року прийняла більше 2600 українців. Частка новоприбулих українців перевищила кількість українців, які проживали в країні до лютого 2022 року.

Державні стяги Японії та України. Фото: Державна прикордонна служба України

Сьогодні Японія здійснює різносторонню підтримку евакуйованих українців, починаючи від допомоги, пов’язаної з базовими потребами в повсякденному житті й до забезпечення доступу до мовних курсів та психологічної допомоги. Більше 80 університетів Японії виявили бажання взяти на навчання українських студентів на особливих умовах, щоб забезпечити студентам безпечний освітній процес. Більше 500 студентів (що в 5 разів більше, ніж до війни) отримали шанс навчатися безкоштовно в Японії.

Зі свого боку українська громада в Японії, яка залишається не такою ж численною (трохи більше 4000 людей) є дуже активною у просуванні українсько-японської культурної дипломатії та підвищенні інформаційної обізнаності щодо України серед японців. Існує щонайменше п’ять офіційних громадських організацій, заснованих українцями, котрі проводять заходи на підтримку України.

Спостерігається й активізація українсько-японських дипломатичних відносин. Окрім економічних санкцій, накладених Японії на Росію, а також активної політичної та гуманітарної підтримки, як відомо, прем’єр-міністр Японії Кішіда відвідав Україну у березні, міністр закордонних справ Хаяші – у вересні, а в листопаді відбувся візит японської делегації на чолі з представниками міністерства закордонних справ і міністерства промисловості. Японія планує брати активну участь у відбудові України, про що зокрема було оголошено 7 грудня 2023 року на засіданні G7. Японія виділить 4,5 мільярдів доларів на відбудову України.

З українського боку дипломатично важливим був візит президента України Зеленського на саміт G7, що символічно проходив у Хірошімі в червні 2023 року. Сьогодні активно ведуться двосторонні зустрічі на рівні урядів та мерів міст України та Японії. Зокрема, у вересні відбулися візити голови українського уряду Стефанчука до Токіо, а також мера Львова Садового до міста Кобе. Так, Львів та Кобе стали містами-партнерами.

В історії України та Японії є кілька історичних подій, які сприяють нашому порозумінню і створюють умови для ефективної співпраці. Це невирішений територіальний конфлікт Японії з Росією –  питання Північних територій, які Росія анексувала під час Другої світової війни. А також трагічний досвід ядерного бомбардування Хірошіми та Наґасакі у 1945, так само, як і досвід Чорнобильської та Фукушімської АЕС впливає на активізацію японської дипломатії щодо стримування Росії від використання тактичної ядерної зброї в Україні.

- Загалом як японці сприйняли повномасштабну війну в Україні? Чи достатньо висвітлювалася інформація про війну в японських ЗМІ?  Яким був вплив російської пропаганди в Японії до 24 лютого 2023 року?

До 2022 року російська пропаганда була дуже успішною в Японії, як і в принципи всюди. Відтак Україна залишалася для японців малозрозумілою країною ще зовсім донедавна. Навіть після відновлення незалежності України на Україну дивилися радше як на територію, ніж як на незалежну державу.

Юлія Дзябко. Фото, надане ІА Дивись.info співрозмовницею

Зокрема до початку повномасштабного вторгнення Росії я спостерігала вкрай низький рівень обізнаності японців з українською історією та культурою. Пересічні японські громадяни асоціювали Україну насамперед з колишнім Радянським Союзом, і навіть у 2021 році сприймали українську історію і культуру як частину російської. Основною причиною такої низької обізнаності була обмеженість інформації про Україну, образ якої у японській літературі та медіа впродовж тривалого часу формувався лише крізь призму усього радянського, а потім російського.

Ситуація у суспільстві помітно змінилася з початком повномасштабної російсько-української війни у 2022 році. Японія на політичному рівні підтримала Україну в протистоянні Росії, спостерігалася велика медійна підтримка. Це зумовило суспільний запит до України, культури, мови. Тоді й змінився кут висвітлення України: важливим стало не тільки те, що Росія чи Західний світ говорить про Україну, а й те, як насамперед українці говорять про події в Україні.

У 2022 році війна в Україні була основним хедлайнером японських новин. Це, безумовно, позитивно вплинуло на підтримку пересічних японців. З’явилося питання на зразок: «А яка ж насправді Україна, якщо вона так сильно опирається росіянам?», «Чому російська пропаганда говорить, що ми «братні народи?».

Важливим є те, що японські медіа почали висвітлювати не тільки кількість загиблих чи те, що сказав президент України, а й намагалися зрозуміти причини цієї війни. Наприклад, медіа підняло питання Голодомору, сталінських репресій, історію утисків української мови та русифікації

На жаль, у 2023 питання російсько-української війни вже не так активно висвітлюється на телебаченні та інших медіа-ресурсах. Сьогодні увага японців перемкнулася на війну між Ізраїлем та угрупуванням ХАМАС. Попри це, дані статистки свідчать, що понад 70% громадян Японії підтримують Україну. 

- Що українцям можна повчитися в японців, на Вашу думку?

Мені особисто імпонують японська стриманість, завбачливість та вміння планувати заздалегідь. Я розумію, що нам може бути складно щось планувати в стані війни, і передбачити, що буде завтра. Однак, можливо, саме здатність планувати була б доречною для майбутнього України – щоб ми завжди дивилися наперед.

Читайте також Підтримують Україну та дізнаються нове: як і чому іноземці вивчають українську мову

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: