Демократичний диктатор: про Євгена Петрушевича

Petrushevych_Yevhen
фото: Євген Петрушевич, вікіпедія

Нащадок давньої династії галицьких священиків, Євген Петрушевич вибрав шлях правника й державотворця. Він відіграв провідну роль у створенні західноукраїнської державності та першому об’єднанню Галичини з Наддніпрянщиною.

Сьогодні, 3 червня, видатний діяч народився. Тож ІА Дивись.info розповідає його про нього.

Хто такий Євген Петрушевич

Євген Омелянович Петрушевич народився 3 червня 1863 року у місті Буськ на Львівщині. Як і більшість тогочасної західної української інтелігенції, походив з родини греко-католицького священика. Далекі пращури Петрушевичів за Речі Посполитої були білоруськими шляхтичами.

Обравши правничу кар’єру, Євген Омелянович став успішним галицьким адвокатом. Водночас, активно займався політикою. Належав до Української національно-демократичної партії – провідної сили в Галичині й Буковині, заснованої Іваном Франком і Михайлом Грушевським. Протягом одинадцяти років був депутатом австрійського парламенту (Райхсрату), протягом шести – Галицького крайового сейму. Мав високий авторитет серед українства і вважався чудовим оратором.

Попри все, постає питання: чому саме Петрушевича було висунуто на очільника Західної Української держави у момент, коли почала розпадатися Австро-Угорщина? Відповідь проста. Протягом двох років перед тим він керував українською парламентською репрезентацією, яка об’єднувала депутатів-українців австрійського Райхсрату. В жовтні 1918-го у Львові зібралася конституанта Західної Української Республіки – Українська Національна Рада. Вона складалася з депутатів Райхсрату, Галицького і Буковинського крайових сеймів, представників українських партій. Не дивно, що своїм керівником вони обрали саме Петрушевича. До того ж, він рішуче обстоював курс на незалежність.

Для більшості наших співвітчизників Євген Петрушевич відомий як Президент ЗУНР. Таке визначення міститься майже в усіх шкільних і ВНЗівських підручниках з історії. Проте воно некоректне. Насправді, Петрушевич обійняв посаду Президента Української Національної Ради. Тобто, він очолював конституанту і тимчасовий парламент ЗУНР. А посади під назвою «Президент ЗУНР» офіційно не існувало.

Про УНР

19 жовтня 1918 року відбувся з'їзд «мужів довір'я», який, на правах народних зборів, затвердив склад УНРади. Своїм першим маніфестом вона проголосила право українців на створення Української держави на українських етнографічних землях Австро-Угорської імперії — Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Передбачалося також, що національні меншини краю матимуть право на національно-культурну автономію.

Для підвищення ефективності роботи УНРади було створено три делегації: виконавчу, фактично тимчасовий уряд, на чолі з Петрушевичем, яка перебувала у Відні, делегацію для вирішення справ Галичини і Закарпаття, осідок якої знаходився у Львові, під головуванням Костя Левицького, і буковинську, на чолі з Омеляном Поповичем, у Чернівцях.

25 жовтня 1918 року у Відні українська делегація офіційно повідомила цісарський уряд про створення УНРади і висунула вимогу передати їй владу у Галичині, а наступного дня Євген Петрушевич надіслав ноту президенту США Вудро Вільсону з проханням підтримки українського питання. Однак затягування його вирішення політичними засобами і територіальні претензії поляків на українські землі спонукали представників УНРади вдатися до силових дій — в результаті повстання, яке розпочалося 1 листопада 1918 року у Львові, влада на території Східної Галичини та Північної Буковини перейшла до УНРади.

9 листопада було утворено Раду державних секретарів (Державний секретаріат), яку очолив Кость Левицький, а 13 листопада УНРада ухвалила «Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії», який визначив назву держави — Західно-Українська Народна Републіка (ЗУНР) та її кордони, що включали всі українські етнографічні землі Австро-Угорщини. Офіційно затвердженим гербом ЗУНР стало зображення золотого лева на синьому тлі. Вищим органом влади мали стати Установчі Збори, а до їх скликання керівництво ЗУНР покладалося на УНРаду та Державний секретаріат.

Наприкінці 1918 року УНРада була розширена за рахунок представників повітів і великих міст. Також були створені дев'ять комісій: земельна, військова, законодавча, технічної відбудови, фінансова, шкільна, закордонних справ, суспільної опіки, комунікацій, адміністративна.

фото: Карта ЗУНР з «Енциклопедії історії України» (2005 р.)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: