Я палю свій «Кобзар»: про поета-футуриста Михайля Семенка

Минає 133 роки від дня, коли радянська влада розстріляла поета. З цієї нагоди ІА Дивись.info згадує цікаві факти про Михайля Семенка.

Його матір була письменницею

31 грудня 1892 року в селищі Кибинці на Полтавщині народився Михайло. Батько поета, Василь Семенко, був волосним писарем, а матір, відома як Марія Проскурівна, – письменницею. За своє життя вона видала три повісті: «Улася», «Пані писарка» та «Від сіна до соломи». У сім’ї, окрім Михайла, було ще четверо дітей – Василь, Олександр, Микола та Софія.

Ще з малих літ мати зацікавила своїх дітей літературою та письменством. Також Михайло ще з дитинства займався музикою та грав на скрипці.

Воював у Першій світовій війні

Спочатку він закінчив Хорольську гімназію, згодом – Курське училище. У 1912 році вступив на навчання до Психоневрологічного інституту в Петербурзі, однак не закінчив його.

У часи Першої світової війни поет служив у армії Російської імперії на Далекому Сході у Владивостоці. Опісля повернувся до України та зайнявся творчістю.

Під час служби в армії, то познайомився зі своєю першою дружиною – Лідією Горенко. У подружжя було двоє дітей: Ростислав та Ірина.

Другою жінкою Семенка стала українська артистка Наталія Ужвій. Однак через деякий час подружжя також розлучилося (а саме – у 1936 році).

Першу збірку віршів видав у 21 рік

Свій творчий шлях Михайль Семенко розпочав у молоді роки. У 1913 році вийшла друком його перша збірка віршів «Prelude». Варто зазначити, що ім’я «Михайль» був творчим псевдонімом Михайла Семенка.

У 1914 році він стає одним зі засновників футуристичного об’єднання «Кверо», до якого також входили: його брат Василь та ще один художник – Павло Ковжун.

У своїх поглядах група розвивала такий напрямок у мистецтві як кверофутуризм (пошуковий футуризм, який перебуває в динаміці та русі – приміт. ред.). Основні ідеї кверофутуризму Михайль Семенкови виклав у своєму маніфесті – «Сам» та збірці «Кверофутуризм» (1914 рік). Того ж року вийшла його збірка віршів «Дерзання».

Лягає сум і серце б’ється,
Згадаю як літа старі.
Пусти — і зразу понесеться,
Куди — не знаю, а мерщій
В глибоке небо серце рветься,
В широкий молиться простір.

(вірш Михайля Семенка зі збірки «Prelude»)

«Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось»

У лютому 1914 році під час відзначення 100-річчя Тараса Шевченка Михайль Семенко разом з учасниками групи «Кверо» виступили з революційним закликом проти, як вони зазначали, «старих» мистецьких ідей. Поет відомий таким висловом: «Я палю свій «Кобзар». Таким чином він хотів привернути увагу до нових ідей в українському мистецтві, які активно розвивалися у Європі. Водночас подібні заклики футуристів призвели до палких дискусій серед представників тодішньої інтелігенції.

«Ах, з тобою страшенно тоскно… Я не хочу з тобою говорити. Ти підносиш мені засмальцьованого «Кобзаря» й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Ти підносиш мені заялозені мистецькі «ідеї», й мене канудить. Чоловіче. Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. А ти вхопивсь за свого «Кобзаря», від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш його захистить твоя пошана. Пошана твоя його вбило», – зазначив Михайль Семенко у маніфесті «Сам».

У 1924 році Семенко видав дві поетичні збірки, які мають назву «Кобзар».

Панфутуризм та експерименти з мовою

У 1917 році Михайль Семенко повернувся до Києва. Тут він прагнув відродити угрупування «Кверо», яке розпалося. У цей час спілкувався з представниками групи «Флямінго».

А вже у 1921 році засновує «Асоціацію панфутуристів» («Аспанфут»). Група мала свій маніфест, який опублікували в збірнику «Семафор у майбутнє» та газеті «Катафалк мистецтва». До творчого об’єднання входили: Гео Шкурупій, Юліан Шпол (М. Яловий), Олекса Слісаренко, Мирослав Ірчан, а також згодом до них долучилися – Микола Бажан, Юрій Яновський, Андрій Чужий тощо.

Серед основних ідей «Аспанфуту» було звернення уваги на панфутуризм. Цей напрямок полягав у поєднанні різних видів мистецтва у творчості та створення так званого «надмистецтва». Для прикладу, Михайль Семенко практикував «поезомалярство» у своїх творах – де прийоми мови та образотворчого мистецтва накладаються. Також панфутуристи вважали, що коли класичне «академічне мистецтво» досягло свого найбільшого розвитку, то деградує. Тому потрібно шукати нових мистецьких форм та їх втілень.

Загалом Михайль Семенко постійно експериментував з поетичною формою та пробував щось нове. У своїх віршах він використовував верліброву форму. Семенко описує тогочасну індустріалізацію  та створює особливу урбаністичну поетику.  Так, він використовує чимало нових слів, які створив сам. Наприклад: «бігорух-рухобіги», «обензинити», «огороноситься», «вагоновод» тощо.

Крім вищезгаданих, у поетичному доробку Семенка також є збірки, як-от: «П’єро здається», «П’єро кохає», «П’єро задається», «Дев’ять поем», «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних».

Сю осінь я заблуджусь у муках
Серед жовклого листя заблуджусь у коханні
Я заблуджусь в коханні
Заблуджусь в коханні
В осінніх муках

Ви почуваєте? Моє серце в блуканні
По тихих алеях з опалим листям безрухим
Жовклим безрухим
З листям безрухим
В самотнім єднанні...

(уривок з поезії Михайля Семенка «Серце в блуканні» зі збірки «П’єро кохає»)

У 1924 році «Аспанфут» перетворився на «Асоціацію комункульту». Тоді Семенко почав працював головним редактором Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління. На цій посаді він був до 1927 року.

У 1927 році поет переїхав до Харкова, де жив у будинку «Слова». Тут він видавав журнал про мистецтво «Нова ґенерація». Цього видання вийшло 36 номерів.

Арешт, обвинувачення та розстріл

Михайль Семенко мешкав у Харкові, проте інколи навідувався й до Києва. Одного разу він поїхав на творчий вечір, який відбувся 22 квітня 1937 року. Тоді поета заарештовує радянська влада. 

Під час розслідування його звинуватили в участі в «Українській фашистській націоналістичній терористичній організації» та в плануванні замаху на Косіора. У цей час Михайль Семенко пережив багато допитів. І зрештою під час одного він «прийняв» свої обвинувачення.

23 жовтня 1937 році на закритому засіданні Військової колегії Верховного Суду СРСР комісія винесла вирок про розстріл поета. 24 жовтня 1937 року наказ радянської влади виконали. Михайля Семенка розстріляли в одному з підвалах Жовтневого палацу. Поховали поета в братській могилі в Биківнянському лісі.

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.