Декомунізація Львова: про автора концепції «геноциду» Рафала Лемкіна

Рафал Лемкін — польсько-американський правозахисник та юрист, який одним із перших визначив на рівні права Голодомор 1932-1933 років в Україні як геноцид українського народу.
Минулого року 19 грудня у міськраді ухвалили рішення перейменувати у Львові вулицю Малинову на Рафала Лемкіна.
З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.info зібрала основні факти про життя цього видатного правозахисника.
Навчався у Львівському університеті
Рафал Лемків народився у єврейській сім’ї 24 червня 1900-го року в селищі Безводне (тоді — Російська Імперія, тепер — територія Білорусі).
Спочатку навчався у Білостоцькій гімназії. 1919-го року вступив на філологію до Львівського університету. Згодом у цьому ж університеті навчався на факультеті права та юридичних наук, який закінчив у 1928-му.
У Львові він мешкав у будинку на вул. Замарстинівській, 21. Кількома роками раніше там відкрили меморіальну таблицю на його честь.

Захистив дисертацію у Німеччині
Свою докторську дисертацію Лемкін захистив у Гайдельберзькому університеті, що в Німеччині. Опісля працював помічником прокурора в Бережанах та у Варшаві. Також він брав участь у кодифікації польських законів. Крім того, займався приватною адвокатською практикою.
Друга світова війна та переїзд до США
Із початком Другої світової війни Рафала Лемкіна мобілізували на фронт у складі польської армії. 1939 року він брав участь в обороні Варшави, де його поранили.
«У 1939 році, коли німці захопили Польщу, він (Рафал Лемкін — приміт. ред.) втік, потрапив до Америки, де йому надали статус біженця. Грошей у нього було мало і жодних пожитків із собою не було, але було багато документів, тисячі декретів, які пропагували нацисти. Лемкін забрав їх із собою і пізніше опублікував свою книгу "Влада Осі у Європі"», — зазначив юрист-міжнародник і автор мемуарів «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова» Філіп Сендс у своїй лекції у Львові.
У 1941-му році Рафал Лемкін отримав дозвіл переїхати до США. Водночас його родила залишиться в Польщі. Під час німецької окупації більшість його близьких розстріляли. Зокрема, про вбивство своїх батьків він дізнається під час Нюрнберзького процесу.
У США Лемкін викладав право в університеті Дюка. Також працював радником державного і військового департаментів Сполучених Штатів Америки. Тоді збирав дані та матеріали щодо злочинів нацистів проти різних груп населення, зокрема євреїв.

Першим увів термін «геноцид»
1944-го року у своїй праці «Влада Осі в окупованій Європі: закони окупації. Аналіз уряду —пропозиції для відшкодування» він вперше вжив термін «геноцид» та обґрунтував концепцію цього поняття. Так, геноцидом правник назвав «координоване планування різних дій спрямованих на знищення основоположних основ життя національних груп, з метою повного винищення самих цих груп». Цей неологізм походить від грецького слова «genos» і латинського суфікса «caedo».
Наступного року Лемкіна призначили працювати у відділу військових злочинів Генеральної прокуратури США в Пентагоні. Тоді він став радником у штабі Роберта Джексона, американського головного прокурора на Нюрнберзькому процесі.
Протягом 1945–1946-х рр. під час Нюрнберзького процесу правозахисник пропонував звинуватити підсудних нацистів у вчиненні геноциду, однак тоді це не затвердили на офіційному рівні. Лише після низки звернень 9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй все ж таки прийняла «Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього».
Двічі Рафала Лемкіна висували на Нобелівську премію миру (у 1950-му та 1952-му році), але її так йому і не присудили.


Визначив геноцидом Голодомор та вбивства українців
1953 року Рафал Лемкін у Нью-Йорку на вшануванні 20-ї річниці Великого Голоду 1932-1933 років виголосив доповідь «Радянський геноцид в Україні». У ній він визначив Голодомор як «класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації — винищення української нації».
«Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї. Нічого дивного, що комуністичні вожді надавали якнайбільшого значення. русифікації цього самостійно мислячого члена їхнього «союзу республік» і вирішили переробити його і пристосувати до свого зразка єдиної російської нації. Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія — все є інакше», — наголосив правозахисник у своїй доповіді.
Рафал Лемкін окреслив чотири типи утисків на українців з боку радянської влади, яка протягом довгий років прагнула знищити прагнення народу до самостійної держави:
- Перший — удар на інтелігенцію, яка є, за його словами, мозком нації.
- Другий — наступ на «душу» України — її церкву.
- Третій — проти фермерів, які «незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України».
- Четвертий — поселення на українські землі чужинців та розпорошення українців по цілій Східній Європі.
Підкреслимо, що у 2015 році Росія внесла цю працю до «федерального списку екстремістських матеріалів».
Дивитися відео з Рафалом Лемкіним:
Він помер, перебуваючи у складному матеріальному становищі, у Нью-Йорку 28 серпня 1959 року. Похований на цвинтарі Маунт Геброн.
У матеріалі використано інформацію з: доповіді Рафала Лемкіна «Радянський геноцид в Україні»; енциклопедичної статті про правозахисника; розмови Миколи Гнатовського та Єлизавети Цареградської про Лаутерпахтата Лемкіна на «Громадському радіо»; вступну лекцію до відкриття 83-го Міжнародного ПЕН-конгресу у Львові юриста-міжнародника Філіпа Сендса.
ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.
У межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Більше матеріалів читайте тут.