Натхненниця Франка: яким було кохання Ольги Рошкевич та «каменяра»

Сьогодні, 11 лютого, минає 168 років від дня народження Ольги Рошкевич. З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.info  дослідила життєпис української перекладачки та фольклористки.

Ранні роки та знайомство з Франком

Ольга Рошкевич народилася 11 лютого 1857 року в селі Угорники біля Станіславова (нині Івано-Франківська область) у родині греко-католицького священника Михайла Рошкевича та Марії Руденської. Вона була найстаршою серед чотирьох дітей у сім’ї. У 1864 році родина переїхала на нову парафію до села Лолин.

Молодший брат Ольги, Ярослав Рошкевич, навчався у Дрогобицькій гімназії, де його однокласником був Іван Франко. Оскільки навчання давалося хлопцю важко, вчителі порадили батькові знайти для нього репетитора. Вибір упав на Івана Франка, якого гімназійні наставники характеризували як «надзвичайно здібного і порядного учня».

Франко погодився допомагати Ярославу з математикою та грецькою мовою, не вимагаючи плати за уроки. У відповідь Михайло Рошкевич запросив юнака на канікули до Лолина. Улітку 1874 року 18-річний Іван Франко вперше приїхав до родини Рошкевичів, де зустрів 17-річну Ольгу.

Перше враження та розвиток стосунків

Молодша сестра Ольги, Михайлина, згадувала першу зустріч із Франком:

«Вразило мене його вбрання: чорний довгий сюртук, картаті штани, високі чоботи. Особливо здивувала палиця з пакунком у картатій хустці на плечі. Я уявила собі, що він дуже бідний».

Це літо стало особливим для Франка — вперше він не поїхав додому, а провів канікули в Лолині, займаючись улюбленими справами: ловив рибу, збирав гриби, плів рибальські сіті. Саме тут розпочалося його кохання до Ольги Рошкевич.

У вересні, повернувшись до Дрогобича, Франко написав їй першого листа. Так розпочалося їхнє багаторічне листування, яке з перервами тривало понад два десятиліття.

Ольга Рошкевич — натхненниця Франка

Ольга Рошкевич отримала ґрунтовну домашню освіту, добре володіла німецькою та французькою мовами. На прохання Івана Франка вона почала перекладати твори Еміля Золі, записувати місцевий фольклор і займатися літературною діяльністю.

До лютого 1876 року листування між Іваном Франком та Ольгою Рошкевич велося німецькою мовою. У своїх посланнях Франко неодноразово повертався думками до днів, проведених у Лолині, називаючи їх найщасливішими моментами свого життя.

«Ти моя муза», — писав він Ользі, а вона, відповідаючи, підписувалася: «Твоя наречена Ольга».

«Ти підписуєшся моєю нареченою. Серце моє…» – відповідав Франко. Це почуття знайшло відображення у його першій поетичній збірці «Балади і розкази», виданій у 1876 році у Львові. Ольга стала не лише його натхненницею, а й довіреною особою, з якою він ділився кожним своїм літературним задумом, успіхом і розчаруванням. На її День ангела Франко навіть склав віршовану присвяту німецькою мовою, де клявся, що де б він не був, вона «завжди залишатиметься провідною зорею» його життя.

Перехід на українську мову та формування ідеалу жінки-соратниці

У лютому 1876 року Ольга приїхала до Львова разом із батьками, щоб відвідати студентський бал у Народному домі. Ця зустріч стала знаковою для Франка. Саме після неї він почав писати Ользі листи українською мовою:

«Німецька бесіда — то для мене модний фрак… Руська бесіда — то для мене той любий домашній убір, в котрім всякий почувається таким, яким єсть».

Франко не лише освідчувався Ользі у почуттях, а й прагнув зробити її своєю однодумницею. Його ідеал жінки — це не лише дружина, а й соратниця, рівноправна партнерка у громадському житті. Разом із товаришами, зокрема Михайлом Павликом, Франко прагнув створити нове суспільство, у якому жінки могли б на рівних із чоловіками реалізовувати свої інтелектуальні та організаційні здібності.

Саме їхні зусилля сприяли появі в Галичині перших творів жіночої літератури та формуванню феміністичних настроїв, що надалі привели до розширення можливостей для жінок в освіті, літературі, мистецтві та громадсько-політичному житті.

Франкова мрія: Ольга – перша письменниця Галичини

Іван Франко бачив в Ользі Рошкевич не лише кохану, а й майбутню провідну письменницю. У своїх листах він неодноразово наголошував, що її освіченість та знання мов можуть відкрити перед нею можливості:

«Виступаючи перша в нас на тім полі, Ти зможеш зробити великий вплив на других жінок… Моя рука, оскільки це в перших починах потрібне, ніколи не відкажеться від помочі для Тебе», — писав Франко.

Під його впливом Ольга почала працювати над перекладами. У 1876 році у львівському альманасі «Дністрянка» вийшов її переклад оповідання шведської письменниці Марії Шварц «Сімнадцяті і двадцять перші уродини». Згодом вона переклала повість Еміля Золя «Довбня» (видану у 1879 році з передмовою Франка).

Окрім перекладів, Ольга збирала фольклор. У 1886 році в Кракові вийшла її спільна з Франком праця «Обрядки і пісні весільні люду руського в селі Лолин», а її записи прислів’їв і приказок були опубліковані в «Галицько-руських приповідках» (1901–1905).

Заручини, які не відбулися

Франко та Рошкевич хотіли одружитись. Вони навіть готували весільний подарунок — збірку лолинських весільних пісень, які зібрала жінка. Проте її вихід у світ припав уже на той час, коли їхні дороги розійшлися.

Спочатку отець Михайло Рошкевич був прихильний до Франка. Однак усе змінилося у 1877 році, коли Франка, студента другого курсу філософського факультету Львівського університету, заарештували за участь у таємній соціалістичній організації. В родині Рошкевичів провели обшук. Ольга встигла сховати деякі листи та книжки на пасіці, але ситуація була безнадійною.

«Забороняю навіть думати про Франка»

Після обшуків і допитів отець Михайло Рошкевич заборонив Франкові відвідувати їхній дім. Попри заборону батька, закохані таємно зустрічалися в лісі за селом. Ольга в’язала на деревах стрічки, щоб Франко знав, куди йти.

«Любко моя сердечна! Тепер, коли Твій образ знов віджив перед моєю душею в цілій давній красі, коли Твоя любов наново зігріла мене і отрясла з леду і всякої погані, – любове моя, тепер я не можу подумати собі, на які би я зійшов дороги, якби прийшлось розлучитися з Тобою назавжди…», — писав Франко 1 травня 1878 року.

У лютому Ольга, попри сувору заборону батьків, таємно приїхала до Львова. Дізнавшись про поїздку доньки, Михайло Рошкевич посилив контроль. Він перехоплював її листи, заборонив будь-яке листування з Франком, у домі спалахували сварки.

Зрозумівши, що єдиний спосіб вирватися з-під батьківської влади — це шлюб, Ольга ухвалила непросте рішення. Вона погодилася на пропозицію Володимира Озаркевича, священника, який понад два роки добивався її руки.

Його родина мала високий статус: батько був послом до австрійського парламенту, сестра —письменниця Наталія Кобринська, брат Євген — засновник Народної лічниці у Львові. Завдяки цьому шлюбові Ольга сподівалася отримати свободу – можливість писати, листуватися з Франком та жити власним життям.

Франко і втрачене кохання

Коли Франко отримав звістку про весілля Ольги Рошкевич, у нього відбувся інсульт, що підкосив його здоров’я. Тривалий час письменник був в пригніченому настрої, як згадують його друзі й колеги.

Весілля Ольги Рошкевич і Володимира Озаркевича відбулося 14 вересня 1879 року. Спершу їхній шлюб був радше формальністю. Про це свідчать листи Ольги до Франка, у яких вона пропонувала йому зовсім інший формат стосунків:

«Знаєш, Івасю, я маю тепер трьох рідних братів: Славко, ти і Володимир. Так мені зіправди здаєся, лишень трудно відай мені братися відгадувати, котрий з тих трьох мені найближчий і найрідніший».

Через майже двадцять років, у 1898-му, Франко згадав ті події в листі до українського вченого Агатангела Кримського:

«…Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич… Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878–1879 рр. заборонили мені бувати в своїм домі… присилували панну вийти заміж за іншого – пана Озаркевича, брата писательки Кобринської, чоловіка, зрештою, дуже гарного. Се був для мене тяжкий удар, сліди його знайдете в “На дні”, у віршах “Карта Любови”».

Життя після весілля та шлюб Франка

Після шлюбу Ольга назавжди покинула рідний Лолин. Разом із чоловіком вона переїхала до села Белелуя на Снятинщині. Попри це, її зв’язок із Франком не обірвався. Вони час від часу зустрічалися у Коломиї та Львові, продовжували листуватися. Чоловік Ольги Рошкевич знав про її кохання до Франка, але нічого з цим не міг вдіяти.

У травні 1886 року Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською. Рошкевич, хоча й болісно сприйняла цю звістку, привітала його: «Ласкавий Пане, прийміть щирі, хоч запізнілі, поздоровлення з одруженням».

З часом їхнє листування набуло іншого тону. Ольгу обурювало те, що у творах Франка простежувалися риси, схожі на її особистість. Її листи стали короткими та офіційними, а Франкові — різкими й відчуженими.

На початку ХХ століття родина Озаркевичів кілька разів змінювала місце проживання. У 1908 році вони переїхали до Нижнього Березова, а в 1912 році Володимир Озаркевич помер.

У Львові Ольга доглядала за сестрою покійного чоловіка, Єронимою Величко, й оселилася неподалік родини Франків. Згодом вона познайомилася з дружиною Івана Франка, і після його смерті вони підтримували контакт.

На схилі життя Франко через Михайлину Рошкевич просив Ольгу прийти до нього попрощатися. Вона не змогла змусити себе виконати це прохання. На похороні Франка 1916 року вона також не була — лише спостерігала за процесією з вікна.

Останні роки

З 1932 до 1935 року Ольга Рошкевич мешкала в селі Миклашеві, де її зять Йосип Іванець був священником. Вона померла 30 травня 1935 року. Перед смертю попросила покласти під голову листи від Івана Франка, перев’язані блакитною стрічкою.

Сьогодні в Лолині про історію Франка та Рошкевич нагадують у музей в Народному домі. У селі збережено пам’ятник батькові Ольги, а на гербі Лолина є символічне зображення двох сердець, пера і каламаря.

У матеріалі використано біографію на ресурсі «Прикарпатська інформаційна корпорація», аналіз життєпису перекладачки на сайті «Дзеркало медіа», та біографічний нарис на ресурсі «Фотографії старого Львова»

До слова, ІА Дивись.info вивчає історію та розповідає про видатних українців, які зробили значний внесок у мистецтво, науку та інші сфери. Ознайомитися з їхніми історіями можна за посиланням Видатні українці.